План
Вступ
1. Поняття стигми та дискримінації
2. Стигма та дискримінація ВІЛ СНІД інфікованих
3. Моральна кар’єра
Висновок
Вступ
На сьогоднішній день планета, на якій ми живемо повністю забруднена. Починаючи з повітря, води, землі, закінчуючи думками людей, їх мисленням. Кожного дня можна побачити або почути різноманітні гасла по телебаченню, на бігбордах. Більшість з них створює упереджене ставлення до певних речей, стереотипи, стигми. Вони наносяться одразу на підсвідомий рівень і викорчувати їх надзвичайно важко. Найбільш розповсюдженою формою та основою стигм є стереотипи.
Ми всі живемо в світі стереотипів. Саме стереотипи в значній мірі визначають моральні норми, формують політичні, релігійні та світоглядні концепції. Поведінкові стереотипи теж дуже різноманітні й багато в чому визначають нашу поведінку, наші думки і ставлення до навколишнього світу. Завдяки цим стереотипам ми чітко знаємо, як себе вести в тому чи іншому випадку; знаємо, що погано і що добре; знаємо, хто правий, а хто не правий. Знаємо, але це не означає, що так і є насправді тому, що стереотипи, на яких ґрунтуються наші судження, можуть бути сформовані на помилкових передумовах або певних, не завжди обґрунтованих умовності. Отримання освіти також базується на формуванні стереотипів мислення - ряду зафіксованих істин і методів, що створюють основу наших знань. Ми зазвичай забуваємо, а іноді і не знаємо, яким саме шляхом були отримані ці істини. Ми не замислюємося, чому двічі по два - чотири, хоча при необхідності можемо довести справедливість такого судження. У процесі навчання нам доводиться засвоювати і інші, більш складні істини, доведення яких не завжди буває простим, а іноді і можливим. Багато що нами взагалі приймається на віру і міцно закріплюється в нашій свідомості у вигляді стійких стереотипів. І у нас з'являється впевненість у тому, що дана непорушна істина не підлягає обговоренню - інакше і бути не може. Люди звичайно думають, що їх сприйняття і уявлення про речі збігаються, і якщо дві людини сприймають один і той же предмет по-різному, то один з них безумовно помиляється. Власні подання людині здаються вірними і не підлягають зміні. Стереотипи - невід'ємний елемент буденної свідомості. Жодна людина не в змозі самостійно, творчо реагувати на всі зустрічаються йому в житті ситуації.
Стереотип, що акумулює деякий стандартизований колективний досвід і навіювання індивіду в процесі навчання та спілкування з іншими, допомагає йому орієнтуватися в житті і певним чином направляє його поведінку. Проте стереотип може бути як істинним, так і помилковим. Він може викликати і позитивні емоції, і негативні. Його суть у тому, що він висловлює ставлення, установку даної соціальної групи до певного явища. Існування стереотипів в механізмі пізнання носить двоїстий, суперечливий характер. З одного боку стереотипи значно спрощують процеси пізнання і творчості, дозволяючи широко використовувати наявні знання та навички, що представляють собою складний комплекс стереотипів, а з іншого - вони ж обмежують нашу можливість пізнання нового, що виходить за рамки звичних понять або суперечить їм. Багато прекрасних фахівців у своїй галузі діяльності виявляються не в змозі подолати бар'єр стереотипів, з порога відкидають все, що не вкладається в їх світоглядну концепцію. Сформовані стереотипи дуже стійкі і часто зберігаються на протязі всього життя людини, їхнє руйнування зазвичай буває дуже болючим процесом, тягне за собою роздратування, відчуття дискомфорту, призводить до серйозних порушень психічної рівноваги, аж до стресових станів, які можуть стати причиною інсульту чи інфаркту.
Інколи вороже ставлення до нового визначається підсвідомо чинним інстинктом самозбереження, який намагається захистити нас від можливих потрясінь, пов'язаних з руйнуванням усталених стереотипів. Таким чином, формування стереотипів є обов'язковим елементом нашої культури, але разом з тим формування стереотипів породжує й певний консерватизм у нашій діяльності, у тому числі і в процесі мислення. Найчастіше люди не віддають собі звіту в тому, які саме причини вплинули на формування уявлення про інших людей і різних соціальних процесах і не здогадуються про те, що в першу чергу це соціальні стереотипи. До соціальних стереотипів відносяться як більш окремі випадки етнічні, гендерні, політичні і цілий ряд інших стереотипів. Їх вивченням на ряду з психологією займається соціологія, культурологія, філософія. На мій погляд, проблема соціальних стереотипів та стигм актуальна в даний час. Є підстави припускати, що стереотипи як елементи міфологічної свідомості, засновані на стародавніх, глибинних шарах останньої, відіграють визначальну роль у прийнятті політичних рішень масами тоді, коли суспільство знаходиться у перехідному або кризовому стані. На силі стереотипів заснована комерційна реклама і торгові марки. Часте повторення слів і образів створює стереотипне уявлення про високу якість якогось товару, це подання вкорінюється в підсвідомості і людина вже не критично сприймає інформацію про цей товар. Таким чином стереотипи мають досить сильний вплив на свідомість людей і дуже широке поширення, межі якого важко навіть оцінити. Стигми ж мають лише негативну сторону-упереджене ставлення до певної категорії людей(соціальної верстви) або речей на основі скупчення стереотипів та установ.
Є і такі розповсюджені як страх зустрічі та спілкування з ВІЛ інфікованими, психічно хворими, з фізичними вадами, наркоманами.
У всіх цих людей є проблема, яку вони вирішити не можуть, від якої вони помруть, раніше за інших, або не будуть в змозі у повній мірі відчувати щастя.
Якби таким людям не доводилося постійно змовчувати про свої проблеми, ховатися від «нормальних» людей, їхнє життя було б набагато приємніше.
1. Поняття стигми та дискримінації
Стигма (дослівно "ярлик", "тавро") – співвідношення однієї якості людини з іншою, хоча зв’язок між ними відсутній або не доведений. На відміну від поняття „стереотип”, термін „стигма” застосовується лише щодо людей, наприклад, „жінки погано керують автомобілем”, „чоловіки більш агресивні” або „наркомани усі ВІЛ-інфіковані”. Досить часто наявність стигми призводить до дискримінації, тобто коли переконання переходять до дій. Стигма знижує об’єктивність оцінки конкретних людей (стигматизованих), а інколи може перешкоджати їх інтеграції у суспільство. Дискримінація(лат. Discriminatio— розрізнення) – обмеження прав частини населення за певною ознакою (раса, вік, стать, національність, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, стан здоров’я, рід занять тощо). Таке обмеження може бути підкріплено законодавством (правова дискримінація), прийнятою в країні релігією, або може ґрунтуватися виключно на сформованих моральних нормах (неофіційна дискримінація). Дискримінація має місце тоді, коли по відношенню до людини робиться виняток, який призводить до несправедливого або упередженого ставлення до людини на підставі її приналежності до певної групи. Наприклад, людина, що живе з ВІЛ, може не отримати медичну допомогу або бути звільненою на підставі ВІЛ-статусу.
Суспільство встановлює способи категоризації людей і визначає набір якостей, які вважаються нормальними і природними для кожної з категорій. Соціальна середа встановлює, які категорії людей в ній можливі. Рутинна практика соціальної взаємодії в умовах сформованого середовища дозволяє нам звертатися до оточуючих нас знайомих людей, не особливо замислюючись про це. При зустрічі з незнайомцем перше ж враження від його зовнішності дозволяє нам віднести його до тієї чи іншої категорії і визначити його якості - тобто його «соціальну ідентичність». Цей термін видається нам більш вдалим, ніж «соціальний статус», оскільки поряд зі структурними якостями («видом занять») він включає і особистісні якості (наприклад, «чесність»). Як правило, ми не усвідомлюємо, що склали певні вимоги, так само як не усвідомлюємо і самих вимог - до тих пір, поки не зіткнемося з проблемою їх здійснення. Саме в цей момент ми розуміємо, що весь час формулювали для себе певні припущення щодо того, яким повинен бути даний індивід. Такі вимоги називаються вимогами «за фактом скоєння» а характер, як віртуальну соціальну ідентичність. Тоді його категорія і риси, які він має в дійсності, будуть називатися його справжньою соціальної ідентичністю. При зустрічі з незнайомцем ми можемо помітити свідчення того, що він має деякі якості, що відрізняють його від інших людей його категорі(якщо взяти крайній випадок, то ця людина може бути грунтовно зіпсованою, небезпечною або слабкою). Таким чином, у нашій свідомості він перетворюється зі звичайної людини в неповноцінну, що володіє якимось дефектом. Подібне якість - це і є стигма, особливо якщо мова йде про дуже сильний негативний вплив; іноді його називають також недоліком, дефектом, каліцтвом. Воно створює особливий тип невідповідності між віртуальною і справжньої соціальної ідентичністю. Можна звернути увагу, що є й інші види невідповідності між віртуальною і справжньої соціальної ідентичністю - наприклад, той її тип, що змушує нас заново класифікувати індивіда, переносячи його з однієї соціально очікуваної нами категорії в іншу, також цілком передбачувану, або той, що змушує нас змінювати нашу оцінку індивіда в кращу сторону.
Мова йде не про всі небажані якості, а тільки про ті, які не відповідають нашим стереотипним уявленням про те, яким повинен бути даний тип індивіда. Таким чином, термін «стигма» буде використовуватися для позначення якості, що видає якусь ганебну властивість індивіда; причому характер цієї якості визначається не самою якістю, а відношенням до нього. Якість, стігматизуюча один тип власника, може лише підтвердити звичайність іншого, і в цьому сенсі сама по собі якість не є ані привабливою, ні ганебною. Наприклад, на деяких місцях працевлаштування в Америці люди вимушені приховувати, що вони не мають відповідної університетської освіти; інші види робіт, навпаки, змушують займаються ними людей приховуючи свою університетську освіту, якщо вони не хочуть зажити слави невдахами або чужинцями. Аналогічно, хлопчик із середньої школи не стане шкодувати про те, що його бачили в бібліотеці; тоді як професійний злочинець пише: «Я зараз згадую, це було не один раз, що я, наприклад, приходив до публічної бібліотеки поряд з будинком і перш ніж увійти, пару разів озирався, щоб переконатися, що мене ніхто не бачить».