Визначаючи соціальне поводження насамперед як осмислене, доцільне, Харре приділяє особливу увагу розведенню понять "рух" (behaviour), "дія" (action) і "учинок" (act). При аналізі, наприклад, церемонії одруження той самий її фрагмент може бути інтерпретований на рівні руху (палець її руки пройшов через кільце, що тримав він), на рівні дії (він надяг кільце на її палець) і на рівні вчинку (він женився на ній). Харре вказує, що рух, дія й учинок мають різні аналітичні системи координат; рухи співвідносяться із системою біологічних проявів, дії - із системою змістів і значень, нарешті, учинки - із системою соціальних інститутів. З позицій етогеничного підходу соціальний психолог повинен досліджувати систему дій і вчинків. При цьому в ієрархії "соціальний порядок - учинок - дія - рух" кожний рівень виступає як виконавчий для вищестоящого й задає програму нижчестоящому. Руху обслуговують дії, дії - учинки. Тому Харре називає дії значеннями рухів, учинки - значеннями дій, нормативну систему суспільства - значенням учинків. Із цього погляду церемонія одруження може бути представлена в такий спосіб. Значення шлюбу як соціального інституту задається соціальною системою. Вступ у шлюб припускає, що молоді розуміють значення чиненого ними вчинку. Всі чинені ритуальні дії (обмін кільцями й т.п.) мають сенс лише в рамках даного вчинку. Таким чином, Харре не зупиняється на рівні мікроструктури соціальної взаємодії, а намагається вмонтувати свою схему в більше широкі рамки соціального процесу.
У відповідності зі своїм уявленням про систему соціальних дій Харре вишиковує й ієрархію наук про поводження людини. Він уважає, що проблеми фізіології диктуються психологією (наприклад, як людина в хаосі стимулів розрізняє значимі паттерни), а проблеми соціальної психології - соціологією (наприклад, якими знаннями повинен володіти індивід для здійснення ефективної соціальної взаємодії). У свою чергу, постановка соціологічних проблем пояснюються філософським рівнем аналізу, завдання якого обумовлені етичними цінностями суспільства. Звідси його заклик: перевернути традиційний логічний ланцюжок пояснення соціального поводження - починати не з біологічного, а з філософського рівня.
Його концепція побудована саме по цій логіці. Її відправним пунктом є філософськи обґрунтовані моделі людини, суспільства і їхні відносини. Потім через виділення структур людей і дій (соціологічний рівень) він переходить до соціально-психологічного рівня - аналізу суб'єктивної інтерпретації людиною свого й чужого поводження. Заклик починати з філософського рівня обумовлений у Р. Харре не тільки його запропалою позицією, відповідно до якої побудова теорії починається "зверху", з теоретичних постулатів, але й ще одною причиною, досить характерної для західноєвропейських соціальних психологів, що працюють в області теорії. Мова йде про прагнення довести й обґрунтувати соціальну необхідність і значення теорії. Так, в Ізраела теорія виступає як засіб, інструмент перетворення суспільства. Харре доводить значимість своєї теорії, намагаючись обґрунтувати з її допомогою свою систему соціально-філософських поглядів на соціальний процес, аргументувати пропозиції по його оптимізації. Відправним пунктом у побудові цієї системи є два взаємозалежних компоненти; модель людини й заснована на ній сукупність етичних принципів.
З них виводиться уявлення про оптимальні суспільні форми й можливі перспективи їхнього розвитку. Розглянемо, як реалізується ця логічна конструкція.
Розвиток у людей автономності й рефлексії Харре повідомляє першим етичним принципом будь-якого суспільства. Однак, пише він, аналіз системи соціальної взаємодії показує, що й автономність, і рефлексія обмежені структурами дії, соціальними взаємодіями, нормативними системами. Останні, на його думку, є результатом прагнення людини до структурування середовища (настільки ж універсальна риса, як автономність і рефлексія). Звідси Харре виводить другий етичний принцип - суспільний лад, структурування системи соціальної взаємодії також повинні розглядатися як вища моральна цінність.
Далі, виходячи з того, що свідомість, мова, мова є невід'ємною частиною соціальної дії й настільки ж незмінною характеристикою людини, у ранг третього етичного принципу Харре зводить забезпечення волі слова як необхідна умова реалізації людської сутності. На перерахованих трьох етичних принципах Р. Харре будує свої уявлення про необхідні умови зміни суспільного лада.
Головними з них він уважає експериментування з новими формами громадського життя, створення для цього відповідних умов, включаючи надання людині права на соціальний експеримент. Цими ж трьома принципами обумовлене й переконання Р. Харре в тім, що найбільш ефективною революцією виявляється в остаточному підсумку не та, котра робить радикальну зміну існуючого економічного й політичного ладу (Харре називає її конфронтаційної), а та, котра змінює суспільство поступово, через нововведення в експресивній системі (революція альтернативна). Більше того, Харре заявляє, що без відповідної зміни в експресивній системі конфронтаційна революція приречена в остаточному підсумку на провал. Така позиція є логічним наслідком постулату про примата експресивної системи над практичною.
Р. Харре дійсно спробував реалізувати принцип системного аналізу й представити суспільство як утворення ієрархічне, саморегулююче, а також виявити його основну, із соціально-психологічної точки зору, системну якість. Таку роль у концепції, як відомо, виконує прагнення людини завоювати повагу інших людей. Харре вибудував досить розвинену й логічно зв'язану систему понять, у якій із цього погляду описується соціальний процес, і спробував намітити можливі перспективи побудови соціальної психології як самостійної науки. Для цього він використовував основні досягнення західноєвропейської соціальної психології в конфронтації з американською психологічною соціальною психологією: уявлення про обмін думками як найважливішій стороні соціальної взаємодії, про індивіда як продукт соціальної взаємодії, про норми й цінності як регулятори соціального поводження. Позитивним внеском у соціальну психологію можна вважати і його уявлення про відношення людини до іншої людини як найважливішому регулятору поводження обох.
1. Ломов Б.Ф., Носуленко В.Н. Вербальне кодування в пізнавальних процесах. - К., 1996.
2. Брушлинський О.В. Мислення й прогнозування. - К., 1999.
3. Буєва Л.П. Людина: діяльність і спілкування. - К., 2002
4. Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 2004
5. Ионин Л.Г. Понимающая социология. - М., 1979.