Продуктивна орієнтація в гуманістичній теорії Фромма - це ідеальний стан людини. Навряд чи хто-небудь досягав всіх характеристик продуктивної особистості. В той же час Фромм був впевнений, що в результаті корінної соціальної реформи продуктивна орієнтація може стати домінуючим типом в будь-якій культурі: Досконале суспільство здавалося Фромму таким, в якому знаходять задоволення базисні потреби людини. Він називав це суспільство гуманістичним общинним соціалізмом.
Карен Хорні, так же само, як Адлер, Юнг і Фромм, наслідувала основоположні принципи теорії Фрейда. Найбільш важливе питання, по якому вона дискутувала з Фрейдом, - це вирішальна роль фізичної анатомії в обумовленні психологічних відмінностей між жінками і чоловіками. Хорні вважала, що висловлювання Фрейда про психологію жінок, особливо його заявка про те, що жінками керує "зависть до пеніса" є нелогічними і прив'язаними до культури Вени ХІХ століття. Хорні також була проти його теорії інстинктів і вважала, що психоаналіз повинен дотримуватися більш ширшої соціокультурної орієнтації.
В своїх працях Хорні підкреслювала важливість культурних і соціальних впливів на особистість. Хоча її теорія в більшій мірі відноситься до хворобливих неврозів, чим до здорових особистостей, багато її ідей привели до значних відкриттів в розумінні індивідуальних і міжособистісних відношень.
Поштовхом до формування соціокультурного погляду на особистість послужили три основні усвідомлення Хорні. По-перше, вона відкинула висловлювання Фрейда відносно жінок і особливо його твердження про те, що їх біологічна природа попереджує зависть до пеніса. По-друге, під час перебування в Чикаго і Нью-Йорку вона обмінялася думками з такими ученими, як Еріх Фромм, Маргарет Мид і Гаррі Стек Салліван. Завдяки їм посилилася її впевненість у тому, що соціокультурні умови мають глибокий вплив на розвиток і функціонування індивідуума. По-третє, лікарські спостереження за пацієнтами, які вона проводила в Європі і США, показали відмінності в їх особистій динаміці, що виявилося підтвердженням впливу культурних факторів. Ці спостереження привели її до висновку про те, що в основі порушення функціонування особистості лежать унікальні стилі міжособистісних відносин.
Хорні погоджувалася з думкою Фрейда про значення дитячих хвилювань для формування структури і функціонування особистості у дорослого. Незважаючи на загальність основних позицій, обоє вчених розходилися в думках на рахунок питання про специфіку формування особистості. Хорні не прийняла тверджень Фрейда про існування універсальних психосексуальних стадій і про те, що сексуальна анатомія дитини диктує визначений напрямок подальшого розвитку особистості.
Згідно Хорні, для дитинства характерно дві необхідності: необхідність задоволення потреб і необхідність у безпеці. Задоволення потреб охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні і т.д. Хоча Хорні надавала значення задоволенню потреб в забезпеченні фізичного виживання, вона не вважала, що вони грають основну роль в формуванні особистості. Головною в розвитку дитини являється необхідність у безпеці. В даному випадку основоположний мотив - бути любимим, бажаним і захищеним від небезпеки і ворожого світу. Хорні вважала, що в задоволенні цієї необхідності безпеки дитина повністю залежить від своїх батьків. Якщо батьки проявляють справжню любов і тепло по відношенню до дитини, тим самим задовольняється її необхідність у безпеці. Завдяки цьому швидше всього сформується здорова особистість. І навпаки, якщо поведінка батьків заважає в задоволенню необхідності в безпеці, цілком ймовірний патологічний розвиток особистості. Багато з моментів у поведінці батьків можуть фрустрировати необхідність дитини у безпеці: нестійка поведінка, насмішка, невиконані обіцянки і інше. Якщо батьки так поводяться, то у дитини в результаті може розвинутися базальна ворожість. В такому випадку дитина опиняється між двох вогнів: вона залежить від батьків і в той же час відчуває по відношенню до них почуття образи, причиною виникнення якого являються батьки, не існує саме по собі: вона проявляється в усіх взаємовідносинах дитини з іншими людьми як в теперішньому, так і в майбутньому. В схожому випадку кажуть, що у дитини спостерігається базальна тривога, "відчуття самотності і безпомічності перед обличчям потенційно небезпечного світу". Базальна тривога - це інтенсивне і всепроникаюче відчуття відсутності безпеки - являється однією із основоположних концепцій Хорні.
На відміну від Фрейда, Хорні не вважала, що тривога являється необхідним компонентом в психіці людини. Навпаки, вона стверджувала, що тривога виникає в результаті відсутності почуття безпеки в міжособистісних стосунках. В загальному, на думку Хорні, все те, що в стосунках з батьками порушує відчуття безпеки у дитини, призводить до базальної тривоги. Якщо дитина відчуває любов і сприймання себе, вона почуває себе у безпеці і швидше всього буде розвиватися нормально. З іншої сторони, якщо вона не відчуває себе в безпеці, у неї розвивається ворожість по відношенню до батьків, і ця ворожість, в кінцевому результаті, трансформуючись в базальну тривогу, буде спрямовуватися на кожного.
Психологія жінки.
Як ми вже знаємо, Хорні не погоджувалася майже ні з одним твердженням Фрейда щодо жінок. Вона повністю відкидала його погляд, згідно якому жінки заздрять чоловічому інтимному органу і докоряють своїм матерям за те, що в них немає цього органу. Вона також вважала помилковою думку Фрейда, стверджуючого, що жінка несвідомо хоче народити сина і таким чином символічно отримати цей чоловічий інтимний орган. Хорні висловила протести проти подібного принизливого для жінки погляду в своїх роздумах про те, що чоловіки відчувають заздрість до матки, у чому виражається несвідома ревність чоловіків до здатності жінок народжувати і годувати дітей. Нарешті, Хорні зробила висновок, що психоаналіз був спотворений "чоловічим генієм, і майже всі, хто розвивав ідеї психоаналізу, були чоловіками". Треба відзначити, що опозиція Хорні поглядам Фрейда на жінок в той час викликала велику полеміку.
Хорні стверджувала, що жінки часто відчувають себе неповноцінними в порівнянні з чоловіками, тому, що їхнє життя базується на економічній, політичній і психосоціальній залежності від чоловіків. Історично склалося так, що до жінок відносилися, як до істот другого сорту, не признавали рівності їх прав з правами чоловіків і виховували так, щоб вони визнавали чоловічу "досконалість". Хорні доводила, що багато жінок прагнуть стати більш маскуліними, але не із заздрості до чоловічого інтимного органу.
Хорні також звертала увагу на рольові контрасти, від яких страждає більшість жінок в стосунках з чоловіками, особливо виділяючи контрасти між традиційною жіночою роллю дружини і матері і такою більш ліберальною роллю, як вибір кар’єри, або досягнення інших цілей.
Ідеї Хорні, підкреслюючи значення культури і статевих ролей, добре узгоджуються з сьогоднішнім феміністичним світосприйняттям. Її багато численні статті, присвячені психології жінки, часто цитують сучасні дослідники.
Символдрама (відома також як Кататимно-імагінативна психотерапія, Кататимне хвилювання образів (КПО), або метод "сновидінь насправді") - це метод глибинно-психологічно орієнтованої психотерапії, який виявився клінічно високоефективним при короткочасному лікуванні неврозів і психосоматичних захворювань, а також при психотерапії порушень пов'язаних з невротичним розвитком особистості. В якості метафори можна охарактеризувати катативно-імагінативну психотерапію як "психоаналіз за допомогою образів".
Назва методу походить від грецьких слів “ката" - "відповідний", "залежний" і "тимос" - одне із означень "душі" (в даному випадку мається на увазі "емоційність"). На українську мову назву метода можна перекласти як "емоційно обумовлене переживання образів", або "переживання образів, які йдуть від душі".
Метод розроблений відомим німецьким психотерапевтом професором, лікарем медицини Ханскарлом Лейнером (1919-1996). Основу метода складає вільне фантазування в формі образів, "картини" на задану психотерапевтом тему (мотив). Психотерапевт виконує при цьому контролюючу, супроводжуючу, спрямовуючу функції. Концептуальна основа метода - глибинно-психологічні психоаналітично зорієнтовані теорії, аналіз несвідомих і підсвідомих конфліктів, ефектно-інстинктивних імпульсів, процесів і механізмів захисту як відображення актуальних емоційно-особистих проблем, аналіз онтогенетичних форм конфліктів раннього дитинства.
З відомих на сьогодні біля п’ятнадцяти напрямків психотерапії, використовуючи образи в лікувальному процесі, символдрама являється найбільш глибоко і системно пропрацьованим і технічно-організованим методом, який має фундаментальну теоретичну базу. В основі методу лежать концепції класичного психоаналізу, а також його сучасного розвитку (теорія об'єктних відношень М. Клейн, его-психологія А. Фрейд, психологія "Я" М. Хартманна і “Self-psychology” Х. Когута і їх наступна розробка в працях Ш. Ференці, М. Балінта, Е. Еріксона, Р. Шпітца, Д.В. Винникотта, М. Малєр, О. Кернберга, Й. Ліхтенберга).