Поняття особи

Особа — це сукупність індивідуальних соціальних і психологічних якостей, що характеризують людину і що дозволяють йому активно і свідомо діяти. Тісний взаємозв'язок і взаємообумовленість цих якостей складає її першу властивість. Іншою властивістю є активна діяльність, направлена на пізнання і перетворення навколишнього світу. І, нарешті, третя властивість полягає в стійкості, що дозволяє прогнозувати поведінку особи, тобто дії, що виражають її суб'єктивну реакцію на ситуацію і оточують. Поведінка людей визначається емоційними і раціональними чинниками, смаками, поглядами, мотивацією.

Риси особи формуються під впливом природних властивостей: фізіологічного стану організму, особливостей вищої нервової діяльності, пам'яті, емоцій, відчуттів, сприйняття, а також соціальних чинників: ролі, статусу, освіти, досвіду, звичок, круга спілкування і тому подібне Хороше знання і розуміння керівником цих моментів сприяє успішному управлінню підлеглими, передбачення їх поведінки і цілеспрямованій дії на нього, і навпаки, незнання і нерозуміння зазвичай приводять в безвихідь.

Будь-яка особа характеризується:

1) спільними якостями (інтелект, розум, спостереження, увага, працездатність, організованість, товариськість та інш.);

2) специфічними властивостями, під якими розуміються здібності до того або іншого виду діяльності;

3) підготовленістю до нього у вигляді сукупності умінь, знань, кваліфікації, навиків, звичок;

4) спрямованістю, тобто орієнтованістю своєї активності, що виникає багато в чому під впливом соціальних моментів: інтересів, прагнень, ідеалів, переконань;

5) певним складом характеру;

6) біологічно обумовленими особливостями (наприклад, темпераментом);

7) психологічними особливостями: діапазоном діяльності (широта, глибина), який може бути спільним, видовим і спеціальним; стилем роботи (форма дії) і динамікою психіки. Форма дії може ґрунтуватися на знаннях, досвіді, емоціях, а динаміка психіки характеризується силоміць, рухливістю і збудливістю;

8) психічним станом, тобто стійкими психічними явищами, властивими людині протягом порівняльного тривалого періоду часу (збудження, апатія, депресія і інш.).

При вирішенні кадрових питань поважно з достовірністю визначати типові для людини в даних умовах психічні стани, які краще виявляються в екстремальних ситуаціях.

Слід зауважити, що риси особи та її поведінка певною мірою зумовлюються підлогою її носія (таблиця. 1).

Таблиця 1. Психологічні відмінності між чоловіками і жінками¹

Характеристика	Чоловіки	Жінки
Спосіб подолання перешкод	Інтелект, сила	Хитрість, спритність
Орієнтованість на проблеми	Перспективна	Поточна
Потреба в емоційних стимулах	Знижена	Підвищена
Основа рішень	Розсудливість	Чуттєвість
Характер	Замкнутий	Відкритий
Відношення до зовнішнього світу	Реалістичне, критичне	Що ідеалізується, інтуїтивне
Поведінка	Стримане	Емоційне
Переважаючий тип мислення	Словесно-логічне	дієве
Об'єкт уваги	Зміст	Форма
Спостережливість і точність	Знижені	Підвищені
Орієнтованість	Ділова	Особиста
Відношення до інших	Прямолінійне	Гнучке
Дія словесного заохочення	Що розслабляє	Збуджуюче
Реакція на критику	Агресивна	Спокійна

¹.-Демченко А.А., Зідоркин в.І., Склярів П.Ф. Управління персоналом. Теоретичний курс. М., 1994.

Теорія особи

На сьогодні в психології немає якої-небудь єдиної загальноприйнятої теорії особи, але існує велика кількість різних теорій, концепцій і моделей особи, що мають значний вплив і велике число прихильників. Тут ми коротко зупинимося лише на деяких відомих моделях особи.

Існують теорії особи, які відомі не лише психологам, але і популярні в широких верствах населення. Однією з таких концепцій є психодинамічна теорія особи 3. Фрейда. По Фрейду, особа утворюється трьома структурними компонентами: ід (воно), его (я) і суперего (вище -Я). Сфера ід — це інстинктивне ядро особи. Потужні інстинкти, що знаходяться у сфері ід, вимагають своєї реалізації і визначають (прямо або побічно) поведінку особи. В цілому функціонування сфери ід підкоряється принципу задоволення. У психодинамічній теорії Фрейда виділяються два основні інстинкти — сексуальний інстинкт, що трактував ще як інстинкт життя (лібідо, ерос), і деструктивний, руйнівний інстинкт, що трактував як інстинкт смерті (мортидо, танатос). Така форма людської поведінки, як агресія, розглядається в даній концепції як інстинктивна форма поведінки, як прояв деструктивного інстинкту особи.

Сфера его — це раціональна частка особи, тобто сфера свідомості. Его знаходиться в постійній взаємодії з сферою ід, намагаючись запобігти небезпечні, дезадаптивні прояви двох базових інстинктів. Раціональна сфера его повинна розробляти для особи такі програми дій, які, з одного боку, задовольняли б вимогам ід, а з іншого боку, враховували б вимоги і обмеження соціального миру і власної свідомості людини. Функціонування сфери его визначається принципом реальності.

Сфера суперего — це сфера морального «Я» особи, що включає систему норм, цінностей, етичних уявлень, що узгоджуються з вимогами соціуму. Ця сфера формується в процесі соціалізації і є, по Фрейду, останнім (у тимчасовому сенсі) компонентом особи, що розвивається. Сфера суперего, хоча і не є інстинктивною, так само як і ид, знаходиться в суперечності з раціональним эго. Можна сказати, що суперего намагається переконати его в пріоритеті ідеалістичних цілей над реалістичними.

Психодинамічна концепція 3. Фрейда має так само багато противників, як і прихильників. Мабуть, це та теорія, щодо якої висловлюється найбільша кількість крайніх, радикальних думок, — від захопленого ухвалення до безумовного відкидання. У найбільш крайній формі неприйняття психоаналізу науковою психологією було, мабуть, сформульовано всесвітньо відомим психологом П. Фресом, який якось заявив, що психоаналіз — це віра, а для того, щоб вірити, треба спочатку «встати на коліна».

Теоріяособи А. Адлера відома як індивідуальнатеорія особи або індивідуальна психологія. Цю теорію також традиційно відносять до психоаналітичного напряму (Адлер — один з перших і улюблених учнів Фрейда), хоча насправді більшість положень індивідуальної психології розвивалися як антитезиси теорії Фрейда. Теорія А. Адлера, як це не парадоксально звучить, по своєму духу і основним концептуальним положенням можна розглядати як передвісник сучасної гуманістичної психології.

Сутнісні основи теорії Адлера пов'язані з такими поняттями, як 1) фіктивний фіналізм; 2) прагнення до переваги; 3) відчуття неповноцінності і компенсація; 4) соціальний інтерес; 5) стиль життя; 6) креативне «Я».

Фіктивний фіналізм

По Адлеру, основні цілі людини, тобто ті цілі, які і визначають напрям життя особи, є фіктивними цілями — їх співвіднесена з реальністю неможливо перевірити. Але, не дивлячись на фіктивність, саме наявність таких фінальних цілей є реальним стимулом активності людини і пояснює його поведінку. Деякі люди, наприклад, можуть вибудовувати своє життя, виходячи з уявлення про те, що напружена робота і лише трохи успіху дозволяють досягти майже всього. Це твердження (по Адлеру) — лише фікція, оскільки багато хто з тих, хто напружено працює, не отримує того, на що вони заслуговують. Іншими прикладами фіктивних переконань, які здатні робити вплив на життя людини, є наступні: «чесність — краща політика», «всі люди створені рівними». Віра в те, що праведники потраплять в рай, а грішників чекає пекло, поза сумнівом, також робить вплив на поведінку людини. І ця віра теж є прикладом фіктивного фіналізму. Фінальна мета, будучи фікцією, якимсь ідеальним уявленням, не дивлячись на це, грає роль реального стимулу, мотиву цілком конкретної стійкої поведінки людини.

«Індивідуальна психологія рішуче наполягає на тому, що психологічні феномени неможливо зрозуміти, не ґрунтуючись на принципі фіналізму. Причини, сили, інстинкти, спонуки не можуть бути основою для пояснення. Тільки фінальні цілі можуть пояснити людську поведінку» (Adler A., 1930).

Прагнення до переваги. Спочатку як кінцева мета, до якої прагнуть всі люди, Адлер називав прагнення до влади. Пізніше він відмовився від терміну «воля до влади» на користь терміну «прагнення до переваги». Прагнення до переваги при цьому не зводиться лише до досягнення високого соціального статусу або лідерства. Прагнення до переваги — це спільне прагнення до зростання, рух в напрямі «від низу до верху». Таким чином, прагнення до переваги може виражатися величезним числом різних способів, і кожна людина по-своєму реалізує це прагнення.

Відчуття неповноцінності і компенсація

Відчуття неповноцінності — це відчуття, що виникає у зв'язку з переживанням власної соціальної або психологічної неспроможності. Воно виникає з відчуття недосконалості в будь-якій життєвій сфері. Відчуття неповноцінності властиво практично всім людям. По суті, в основі всього, що роблять люди, лежить прагнення до подолання відчуття власної неповноцінності і до зміцнення відчуття переваги. Отже, відчуття неповноцінності не є ознакою патології. Навпаки, воно є причиною вдосконалення людини. Разом з тим відчуття неповноцінності при певних обставинах (наприклад, пов'язаних з неправильним вихованням) може посилюватися і досягати аномального рівня. В цьому випадку говорять про формування комплексу неповноцінності. Адлер виділяв три види страждань, що випробовуються в дитинстві, які можуть привести до розвитку комплексу неповноцінності: неповноцінність органу, надмірна опіка, відкидання з боку батьків. Прагнення до компенсації неповноцінності веде людину до розвитку — або в тій сфері, в якій відчувається неповноцінність, або в іншій. Як класичний приклад компенсації неповноцінності органу можна пригадати Демосфена, який в дитинстві страждав заїканням, а згодом став одним з найбільших ораторів. Проте в певних випадках компенсація може поступитися місцем гіперкомпенсації, внаслідок чого розвиток може піти по аномальному шляху і привести до формування компенсаторного комплексу переваги.

Теорії особи в психології (стр. 1 из 3)

Поняття особи

Теорія особи