4. Режим підкріплення з варіативним інтервалом (ВІ). В цьому режимі організм одержує підкріплення після того, як проходить невизначений проміжок часу. Подібно режиму ПІ, підкріплення при цієї умові залежить від часу. Однак час між підкріпленнями по режиму ВІ варіює навколо якоїсь середньої величини, а не є точно встановленим. При підкріпленні в режимі ВІ організм прагне установити постійну швидкість реагування, і при відсутності підкріплення реакції вгасають повільно. В остаточному підсумку, організм не може точно передбачати, коли буде наступне підкріплення. У повсякденному житті режим ВІ нечасто зустрічається, хоча декілька його варіантів можна спостерігати. Батьки, наприклад, можуть хвалити поведінку дитини досить довільно, розраховуючи, що дитина буде продовжувати поводитися відповідним чином і в непідкріплені інтервали часу. Подібно цьому, професора, що дають "несподівані" контрольні роботи, використовують режим ВІ. При цих умовах від студентів можна чекати збереження відносно високого рівня старанності, тому що вони ніколи не знають, у який момент буде наступна контрольна робота. Як правило, режим ВІ породжує більш високу швидкість реагування і опірність угасанню, ніж режим ПІ.
Крім описаних режимів підкріплення, розрізняють також два основних типи підкріплення - первинне і вторинне.
Первинне підкріплення - це будь-яка подія чи об'єкт, що самі по собі мають підкріплювальні властивості. Таким чином, вони не вимагають попередньої асоціації з іншими підкріпленнями, щоб задовольнити біологічну потребу. Первинні підкріплювальні стимули для людей - це їжа, вода, фізичний комфорт і секс. Їхнє ціннісне значення для організму не залежить від навчання.
Вторинне, чи умовне підкріплення, - це будь-яка подія чи об'єкт, що здобувають властивість здійснювати підкріплення за допомогою тісної асоціації з первинним підкріпленням, обумовленим минулим досвідом організму. Прикладами загальних вторинних підкріплювальних стимулів у людей є гроші, увага, гарні оцінки. Скіннер доводив, що фактично будь-який нейтральний стимул може стати підкріплювальним, якщо він асоціюється з іншими стимулами, що раніше мали підкріплювальні властивості. Характерним для умовного підкріплення є те, що воно генералізуєтся, якщо поєднується з більш ніж одним первинним підкріпленням. Гроші - особливо показовий приклад. Очевидно, що гроші не можуть задовольнити яку-небудь з наших первинних потреб. Але завдяки системі культурного обміну гроші є могутнім і сильним фактором для одержання безлічі задоволень. Наприклад, гроші дозволяють нам мати модний одяг, гарну квартиру, престижну машину і т.ін.
Інші види генералізованих умовних підкріплювальних стимулів - це лестощі, похвала, підпорядкування собі інших. Ці так називані соціальні підкріплювальні стимули часто діють дуже складно і ледь уловимо, але вони істотні для нашої поведінки в різноманітних ситуаціях. Увага - простий випадок. Усі знають, що дитина може одержати увагу, коли прикидається хворою чи погано поводиться. Часто діти настирливі, задають безглузді питання, втручаються в розмову дорослих, мочаться в постіль - і все це для того, щоб привернути увагу.
Ще більш сильний генералізований умовний стимул - це соціальне схвалення. І жіноча, і чоловіча мода - це предмет схвалення, і вона існує доти, поки є соціальне схвалення. Гарні оцінки в університеті - теж позитивний підкріплювальний стимул, тому що раніше за це одержували похвалу і схвалення батьків.
Скіннер думав, що умовні підкріплювальні стимули дуже важливі в контролі поведінки людини. Він також відзначав, що кожна людина проходить унікальну науку навчання. Наприклад, для когось дуже сильним підкріплювальним стимулом є успіх у якості менеджера; для інших важливо вираження ніжності; а хтось знаходить підкріплювальний стимул в атлетиці, академічних чи музичних заняттях. Можливі варіації в поведінці, підтримані умовними підкріплювальними стимулами, нескінченні.
З точки зору Скіннера, в основному поведінка людини контролюється аверсивними (неприємними чи болючими) стимулами. Два найбільш типові методи аверсивного контролю - це покарання і негативне підкріплення.
Термін покарання відноситься до будь-якого аверсивного стимула чи явища, яке випливає чи залежить від появи якої-небудь оперантної реакції. Замість того, щоб підсилювати реакцію, яку воно супроводжує, покарання зменшує, принаймні тимчасово, імовірність того, що реакція повториться.
По Скіннеру, покарання може бути здійснено двома різними способами, які він називає позитивне покарання і негативне покарання. Позитивне покарання зустрічається всякий раз, коли поведінка веде до аверсивного результату, наприклад, якщо дорослих ловлять на крадіжці, їх штрафують чи саджають у в'язницю. Негативне ж покарання зустрічається всякий раз, коли поведінка призводить до усунення (можливого) позитивного підкріплювального стимулу.
На відміну від покарання, негативне підкріплення - це процес, у якому організм обмежує аверсивний стимул чи уникає його. Скажемо, людина, що ховається від палючого сонця, ідучи в приміщення, швидше за все знову піде туди, коли сонце знову стане палючим.
Скіннер боровся з використанням усіх форм контролю поведінки, заснованих на аверсивних стимулах. Він особливо виділяв покарання як неефективний засіб контролю поведінки. Причина в тому, що через свою загрозливу природу тактика покарання небажаної поведінки може викликати негативні емоційні і соціальні побічні ефекти. Тривога, страх, антисоціальні дії і втрата самоповаги і впевненості - це тільки деякі можливі негативні побічні явища, зв'язані з використанням покарання. До того ж, поведінка, за яку покарали, може знову з'явитися після того, як зникне імовірність бути покараним. Наприклад, водій, якого отштрафували за перевищення швидкості, може заплатити міліціонеру і продовжувати вільно перевищувати швидкість, коли поблизу немає патруля.
Замість аверсивного контролю поведінки Скіннер рекомендував позитивне підкріплення як найбільш ефективний метод для усунення небажаної поведінки. Він доводив, що, оскільки позитивні підкріплювальні стимули не дають негативних побічних явищ, вони більш придатні для формування поведінки людини. Скіннер показав можливості позитивного підкріплення, і це вплинуло на стратегії поведінки, використовувані у вихованні дітей, освіті, бізнесі і промисловості. В усіх цих областях з'явилася тенденція до усе більшого заохочення бажаної поведінки, а не покаранню небажаної.
4. КОГНІТИВНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ДЖ.КЕЛЛІ
Когнітивний напрямок персонології підкреслює вплив інтелектуальних чи розумових процесів на поведінку людини. Джордж Келлі був одним з піонерів цього напрямку.
Дж.Келлі надавав великого значення тому, як люди усвідомлюють і інтерпретують свій життєвий досвід. Отже, його теорія особистості зосереджена на процесах, що дозволяють людям зрозуміти психологічну сферу свого життя. Модель особистості Келлі заснована на аналогії людини як дослідника. А саме, він робить припущення, що подібно вченому, що вивчає певний феномен, будь-яка людина висуває робочі гіпотези про реальність, за допомогою яких вона намагається передбачати і контролювати події життя. Зрозуміло, Келлі не стверджував, що кожна людина буквально є вченим, що спостерігає якісь явища природи чи соціального життя і використовує складні методи для збору й оцінки даних. Така аналогія далека його точці зору. Але він усе-таки припустив, що всі люди - вчені в тому сенсі, що вони формулюють гіпотези і стежать за тим, підтвердяться їх гіпотези чи ні, залучаючи до цієї діяльності ті ж психічні процеси, що і вчений у ході наукового пошуку.
Таким чином, в основі теорії особистості Келлі лежить передумова про те, що наука є квінтесенцією тих способів і процедур, за допомогою яких кожний з нас висуває нові ідеї про світ. Мета науки - передбачити, змінити і зрозуміти події, тобто основна мета вченого - зменшити невизначеність. Але не тільки вчені - усі люди мають такі цілі. Ми усі зацікавлені в передбаченні майбутнього і побудові планів, заснованих на очікуваних результатах.
Те, що всі люди розглядаються як вчені, привело до низки важливих наслідків для теорії Келлі.
По-перше, це припускає, що люди, головним чином, орієнтовані на майбутні, а не на минулі чи дійсні події їхнього життя. Келлі також відзначав, що точка зору людини на життя нестійка, вона рідко буває сьогодні такою ж, як була вчора чи буде завтра. У спробі передбачати і проконтролювати майбутні події людина постійно перевіряє своє відношення до дійсності.
Другий наслідок уподібнення всіх людей вченим - це те, що люди мають здатність активно формувати уявлення про своє оточення, а не просто пасивно реагувати на нього. Як психолог раціонально формулює і перевіряє теоретичні уявлення про явища, що спостерігаються, так і людина, що не належить до цієї професії, може тлумачити і пояснювати своє оточення. Для Келлі життя характеризується постійною боротьбою за те, щоб осмислити реальний світ досвіду; саме ця якість дозволяє людям творити їхню власну долю. Люди не мають потребу в тому, щоб бути рабами свого минулого досвіду чи актуальної ситуації - якщо тільки вони самі не погоджуються з таким тлумаченням власної персони. Коротше, людина не контролюється дійсними подіями (як пропонує Скіннер) чи минулими (як пропонує Фрейд), а скоріше контролює події в залежності від поставлених питань і знайдених відповідей.
В основі когнітивної теорії Келлі лежить ідея особистісних конструктів. Особистісний конструкт - це ідея чи думка, яку людина використовує, щоб усвідомити чи інтерпретувати, пояснити чи передбачити свій досвід. Він являє собою стійкий спосіб, яким людина осмислює якісь аспекти дійсності в термінах схожості і контрасту. Прикладами особистісних конструктів можуть бути "схвильований-спокійний", "розумний-дурний", "чоловічий-жіночий", "гарний-поганий", "дружній-ворожий". Це тільки кілька прикладів незліченних конструктів, що людина використовує, щоб оцінити значення явищ свого повсякденного життя.