Не без значення виявляється взаємний психотерапевтичний вплив хворих один на одного; зрозуміло, буває й так, що воно може мати негативний знак, але це трапляється й з досвідченими психіатрами. Хворі вводять новеньких у життя відділення, намагаються утішити розгублених, розповідають про власні конфлікти й вислухують розповіді інших, вони цінують гарний жарт і почуття гумору, учаться не трактувати свої проблеми надто серйозно. Можливо, буде перебільшенням затверджувати, що хворі лікуються самі, і що не потрібно тільки їм у цьому заважати. Безперечно, однак, що при гарній атмосфері психіатричного відділення взаємний вплив хворих один на одного грає дуже важливу терапевтичну роль.
Ми усе ще дуже мало знаємо, що відбувається із хворими на відділенні, маємо у своєму розпорядженні тільки дрібними «моментальні фотознімки»; для кращого пізнання хворих була б корисна будь-яка допомога соціолога. З іншого боку, однак, це життя повинна зберігати певну інтимність, що є умовою її спонтанності. Зайве пізнавальне втручання зв'язується, як правило, із зайвим втручанням у змісті впливу, що, у свою чергу, знищує спонтанність. Групова психотерапія, трудова терапія, арттерапія, ігрова терапія, самоврядування хворих і т.д. - це форми впливу персоналу на співтовариство хворих, і одночасно способи кращого його пізнання. Жодна з них, однак, не виконує своєї ролі при відсутності правильної атмосфери на відділенні.
У соціології малих груп різняться групи офіційні, у яких цінність члена групи оцінюється відповідно його корисності для цілої групи, наприклад, уміння виконувати певні дії в групі спільно працюючих, і групи неофіційні, у яких мірою цінності члена групи є те, який він людина, а то, яку роль він грає в групі. Другий тип групи враховує більше повну картину людини, ніж перший, у якому вважаються тільки певні його якості, корисні для рішення завдань, виконуваних групою. Тому терапевтичне співтовариство повинне б скоріше ставитися до другого типу групи. Крім того, для гри характерна установка «понарошку», при ній, властиво, нічого не відбувається насправді; самі серйозні життєві ситуації можуть бути в ній представлені саме тому, що вони не справжні. Тому гра є найкращою школою життя для дитини. Також для психічно хворого вона є найлегшою формою повернення до дійсності; в ігровій ситуації він може випробувати різні форми поводження, що було б неможливо у формальній групі, у якій усе трактується всерйоз.
Введення моделі ігрової групи в Польщі не є важкою справою, тому що вона зустрічається часто там, де повинна була б панувати скоріше модель офіційної групи. Горезвісне кумівство є саме негативним проявом тих персоналістичних тенденцій. Найбільші труднощі, як представляється, полягає в примиренні моделі офіційної групи з моделлю ігрової групи. Хворі вимагають другої групи, тому що це дає їм найбільше поле волі, створює атмосферу толерантності, дозволяє їм краще пізнати себе через пізнання товаришів, зменшує напругу, пов'язане з острахом негативної оцінки з боку оточення. Навпроти, персонал вимагає скоріше першої моделі, тому що важко трактувати свою роботу як гру. Повинні існувати певні обов'язки й дисципліна. Тут людина оцінюється відповідно його роботі, а не його особистісним рисам, хоча в психіатрії вони відіграють важливу роль. Терапевтичне співтовариство вимагає, однак, строгої зв'язаності всіх підгруп у єдину групу, зменшення до мінімуму дистанції між персоналом і хворими. Отже, не можна уникнути взаємопроникнення двох моделей груп. Може переважати перша (офіційна група), що несприятливо відбивається на підгрупі хворих; починають використовувати проти них занадто строгу дисципліну й готові форми роботи, розваг і т.п., або може домінувати друга модель (ігрова група), що несприятливо впливає на дисципліну праці, почуття обов'язку й т.п. у підгрупах, що представляють персонал.
Крім того, не слід забувати також про те, що всі спроби зайвого тиску, занадто суворої дисципліни й т.п. за принципом згадуваного «порядку клювання» концентруються в остаточному підсумку на хворих. Тільки вироблене почуття відповідальності може об'єднати в єдине ціле обидві протилежні моделі групового поводження. У психіатрії воно особливо значиме, тому що ні в якій іншій галузі медицини не буває настільки важко, а часто й взагалі неможливо об'єктивно оцінити ефективність вкладеної у хворого роботи.
Розуміння проблеми терапевтичного співтовариства вимагає ще багатьох спостережень і досліджень, і допомога соціологів представляється тут зовсім необхідної.
Список літератури
1.Бухановский А.О., Кутявин Ю.А., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. - К., 2003
2.Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко О.Е.Психіатрія: Підручник. - К., 1995
3.Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. – М., 2004
4.Старовойтенко Е.Б. Психологія особистості в парадигмі життєвих відносин. - К., 2006