Іноді мотивом діяльності людини є духовне питання: “Я є, але чи маю я право бути таким, як Я є ? Чи достойно це ? Чи поважають інші мене за це ?” Якщо людина визнає і поважає себе, то вона може легше визнати інших. Людина може визнати інших тоді, коли вона чітко усвідомлює відмінності між собою та іншими. Якщо людина не усвідомлює відмінності між людьми, то це приводить до серйозних особистісних порушень.
Людина може серйозно розмірковувати над питанням про зміст життя: “Для чого я живу? Що потрібно сьогодні зробити, щоб моє життя було включеним в осмислену цілісність ? ” Насправді людина може збагнути зміст життя через справи та ціннісний вибір, через належність до могутніх структур, через власний розвиток та через релігію. Відчуття змісту життя полегшує існування людини в будь-якій складній ситуації. Якщо людина не відчуває або немає змісту життя, то це приводить, як павило, до виникненння різного роду залежностей як хворобливого стану.
Поведінка – це поняття, яке характеризує взаємодію живих істот з оточуючим середовищем, опосередковану через зовнішню (рухову) та внутрішню (психічну) активність. Фундаментальною складовою поведінки є реактивність і активність. Якщо реактивність дає можливість в основному пристосуватися до середовища, то активність – пристосовує середовище до себе. Чим вищий рівень організації живого організму, тим більшого значення набуває активність особистості, яка дозволяє йому виконувати складні завдання, пов`язані з перетворенням предметного матеріального світу, а також світу ідеального, духовного в процесі взаємодії з соціумом.
Поведінка людини описується через характеристику співвідношення реактивності та активності, які є системоутворюючими факторами власне поведінки. Людина – це багаторівнева ієрархічна організована структура (біологічний індивід, соціальний індивід, особистість). Поведінка людини визначається активністю та реактивністю на цих рівнях.
Активність та реактивність – це динамічна характеристика поведінки людини, тобто характеристика, яка визначає динаміку психічної діяльності зі сторони інтенсивності, спрямованості і т.п. психічних процесів. Активність та реактивність частіше не залежать від змісту діяльності, її мотивів та цінностей.
Реактивність дає можливість індивідууму адаптуватися до будь-якої ситуації і навіть кризової, а активність дає можливість трансформувати ситуацію.
Активність та реактивність можуть виступати показниками цінностей мотивів людини у вирішення суспільних завдань. Активність та реактивність в цих випадках характеризується оптимальним поєднанням ініціативи та виконавчості на нормативному, нормативно-особистісному, нормативно-продуктивному та продуктивно-творчому рівнях.
Таким чином, поведінка людини характеризує особливу форму взаємодії з оточуючим світом, коли великого значення набувають вищі психічні форми регуляції, які мають активний, свідомий, цілеспрямований характер і повяз`язані з мисленням, мовою, морально-етичними нормами та правилами.
Одним із джерел формування критичної ситуації в життєдіяльності особистості є стихійне або свідоме формування негативних соціальних стреотипів та поведінкові установки в політиичній, духовно-моральній, економічній сферах життя, в способі життя та взаємовідносинах референтних груп. За допомогою раціонально-когнитивної психотерапії на індивідуально-особистісному рівні і рівні соціальних норм досягається інтеграція внутрішнього особистісного прийняття та вимушеного виконання. Пропаганда та реклама повинні формувати єдине психологічне поле
13. Приклад проведення сеансів психотерапії з депресивними клієнтами на основі технічних прийомів А. Бека
Початкові сесії створюють відносини співробітництва з пацієнтом, визначення проблеми, вияв неадаптативних думок. Аналіз проблеми включає два типа аналізу: функціональний та когнитивний.
Функціональний аналіз ідентифікує елементи проблеми: як проблема проявляється, в яких ситуаціях, частота цих ситуацій, інтенсивність та продовжуванність проблем на емоційному та поведінковому рівнях. Когнитивний аналіз виявляє думки та образи людини в ситуаціях психотравми. Вивчається рівень, до якого пацієнт може контролювати свої думки та образи.
Доречно не перших сеансах скласти список проблем. Ці проблеми розміщують за пріорітетами в якості мішеней психотерапевтичної дії. Основою ієрархізації проблем служить важкість симтомів, питома вага симптомів в структурі життя клієнта. Прийом “зведення проблем”, за Беком, це процес групування проблем з одинаковими причинами. Як правило , симтоми депресій зводяться до низької самооцінки та негативного очікування.
На перших сесіях терапевт активний, активно спілкується з клієнтом. Клієнт отримує домашнє завдання: досліджувати проблему, записувати основні факти і т.д.
На пізніх сесіях клієнт повинен бути більш активним: аналізувати неадаптивні думки, перепровіряти їх на логічну послідовність і правильність або просто поведінкову перерепровірку якщо ці думки конкретно - реалістичні.
Завершується терапія 1 – 2 сесіями на протязі останніх 1 – 2 місяців.
Автоматичні думки виявляються методом спостереження, методом розігрування ролей та перепровіряються в реальних травмуючих обставинах.
Після того, як клієнт погодиться з психотерапевтом про наявність у нього неадаптивних думок, терапевт проводить процедури дезактуалізації та розкриття хибності думок.
А.Бек запропонував слідуючі технічні прийоми:
1. Декатастрофікація.
2. Побудження до перевірки в реальних діях.
3. Порівняння з іншими.
4. Метод вияву логічних невідповідностей.
5. Метод катарсису , який приводить до того, що пацієнт починає себе жаліти, симпатизувати собі, допомагати собі.
6. Метод ідентифікації з позитивним прикладом.
7. Спонукання гетероагресії.
8. Метод відволікання від травмуючих подій.
9. Метод записування подій дня.
10. Імагінальна техніка.
11. Метод розігрування ролей, щоб клієнт побачив себе зі сторони і об`єктивізував проблему.
12. Метод трьох колонок: перша колонка опис ситуації, друга - неадаптивні думки, третя - корегуючі думки та поведінка.
13. Метод реатрибуції.
14. Перевизначення.
15. Децентрація.
А.Бек рекомендував звертати увагу на слідуючі неадаптивні думки та способи їх корекції:
1) “ астенія” компенсується спонуканням до дії;
2) “ відчай та суїцид” – підтримка , надання адаптивних моделей поведінки, спонукання до дії;
3) “ самокритичність” - перевірка реальністю;
4) “ відсутність насолоди, задоволення та задоволеності собою, позитивного прийняття себе - щоденник подій дня.
14. Метод Стівена Кові у соціально-психологічній роботі з суїцидальними клієнтами
Зміст методу заключається в тому, що клієнта знайомлять з реактивними та проактивними моделями поведінки.
Реактивна модель поведінки часто використовується суїцидентом. Діями клієнта завжди керують зовнішні об`єктивні обставини: сім`я, співробітники, пасажири в транспорті, покупці в магазинах т.п., а також погода, тприродні явища, політичні події і т. д. Таким чином, особистість будує свою поведінку за моделю подразник - реакція.
Завдання психолога ознайомити клієнта з проактивною моделю поведінки. Клієнт повинен зрозуміти, що все навпаки залежить від нього. Відповідно до принципів проактивної моделі для людини найважливіше в її житті є її активність і відповідальність за своє життя. Поведінка людини залежить від її рішень, а не від оточуючих умов. Тому проактивна модель має вигляд: подразник – свобода вибору – подразник. Свобода вибору включає в себе чотири компоненти: самосвідомість, уяву, совість, незалежну волю. Свобода вибору це внутрішня сила для реалізації можливостей.
Самосвідомість визначається як усвідомлення самого себе. Уява - це здатність створювати щось в голові незалежно від оточуючої дійсності. Совість - це глибоке внутрішнє усвідомлення того, що правильно, а що - ні, визнання принципів поведінки і відчуття того, наскільки наші думки і вчинки їм відповідають. Незалежна воля – це здатність діяти опираючись на самосвідомість, незалежно від всякого впливу зовні. Парадигмою даної моделі виступає твердження, що свобода вибору має ті унікальні якості, які роблять нас людьми.
Психотерапія змінює ціннісний хаос. В процесі роботи збочені цінності змінюють орієнтацію на позитивні. Змість життя стає абсолютною цінністю в порівнянні з беззмістовністю та опустошеністю.
Психотерапію суїцидентів краще проводити в спеціальних медико-соціальних закладах, де клієнтам можна надати комплексну допомогу ( в тому числі і стаціонарну).
При роботі з суїцидентом дуже важливо встановити психотерапевтичний контакт з ним і тільки потім проводити роботу для зняття агресивності та напруги. Наступний етап у роботі – це спрямування думок клієнта в позитивне русло. Цієї послідовності у роботі з суїцидентами обов`язково слід дотримуватись.
15. Приклад психологічної роботи з жінками в пренатальний та постнатальний період
Прийміть зручну для вас позу, закрийте очі, дихайте спокійно, вільно, глибоко, поступово розслаблюйте всі м`язи тіла.
В момент абсолютного спокою спитайте себе: “Я дійсно спокійна? Мене нічого не турбує ? ” Уявіть образ свого хвилювання, розгляньте його уважно, зробіть його ясним і чітким для себе, на деякий час просто ніби з боку спостерігайте за цим образом.
Відкрийте очі, намалюйте образ свого хвилювання, використовуючи кольорові олівці. Запишіть все, що вам приходить в голову по поводу цього образу: “ Який смисл цього образу? Який смисл цього хвилювання? Які почуття я переживаю споглядаючи цей образ? Що мені хочеться зробити з цим образом? “ Подумайте, як ви можете зменшити або взагалі знешкодити це хвилювання. Можливо для цього потрібно виконати певні дії, пройти додаткові обстеження, провести необхідні розмови з близькими тощо.