Як ми бачили в попередніх главах, Ранк підкреслює в розвитку людини важливість «відділення». Первинна травма фізичного відділення від матерії при народженні супроводжується різними формами психологічної залежності й втратою почуття «цілісності». З метою досягнення незалежності, щоб зробити своє Его «реальним», індивід повинен ініціювати відділення як вираження його власної волі всупереч пасивному й травматичному досвіду, що відповідає волі інших. У становленні звільнення є три стадії: на першій стадії людина сама бажає того, до чого колись був примушений зовнішніми або внутрішніми вимогами: на другий - проявляється внутрішній конфлікт між волею й контр-волею, у процесі якого в людини формуються ідеали й стандарти, що відрізняються від соціально санкціонованих; третя стадія характеризується цілісним гармонічним рішенням, що втілюється у вищій творчості. Трьом стадіям відповідають три типи, представлені нижче.
Середня людина
Середній, або нормальний, людина - це той, хто зневажає своєю волею й керується волею групи. Культурні норми дійсності стають власною «істиною» людини. Він схильний стримувати фантазії, зміст яких розглядається навколишніми як зло, і, отже, випробовує почуття провини перед іншими.
Подання про себе ілюзорно, тому що в дійсності людина лише зображує, що є самим собою, він взагалі не відіграє соціальну роль, а сам зводиться до сукупності соціальних ролей. Згода з волею групи не обов'язково представляє пасивне підпорядкування, це може бути здорове, активне пристосування. З іншого боку, середня людина не повинен завжди відрізнятися гарним психічним здоров'ям. Конформізм буває обумовлений страхом несхвалення. Загалом, нормальна людина не дуже піддана конфліктам і не має істотні творчі можливості.
Невротик
Невротик не здатний підкоритися волі групи, але недостатньо вільний, щоб затвердити власну волю. Він не може досягти позитивної ідентифікації із групою й не може залишитися без сторонньої допомоги, тому що обтяжено почуттям неповноцінності й провини. Невротик змушений боротися із зовнішнім і внутрішнім тиском, він перебуває в стані війни із самим собою. Фантазії витісняються, ховаються від себе й інших не стільки через їхній зміст, але тому, що вираження фантазій розцінюється як власна зла воля. Почуття провини тому спрямовано проти самого себе.
Творча людина
Творча людина, на зразок художника, процвітає в повному прийнятті й твердженні власної особистості. Він перебуває в гармонії із самотужки й ідеалами. За словами Ранка, «має місце не компроміс, не проста сумація, а зароджується нове творче ціле, сильна особистість із автономною волею, що представляє вищий утвір за допомогою інтеграції волі й духу». Ідеали формуються не шляхом простого запозичення, але свідомою перевагою сприятливих факторів.
Реалізуючи свою волю, творчий тип виходить «за межі обмежень природи» , тому що сексуальний інстинкт поставлений на службу волі. У відомому змісті він шукає власну «істину» , що потім втілює у своїх добутках. Таким чином, фантазії обов'язково розкриваються навколишньої. Почуття провини перед іншими й самим собою служить стимулом у подальшій творчій роботі. Саме тому творча людина одночасно затверджує власні ідеали й здатна жити у світі, не вступаючи з ним у конфлікти.
Структура характеру згідно Хорні
Структура характеру, згідно Хорні, розвивається на основі досвіду дитинства. В один процес розвитку припиняється в п'ять років, в інших - замолоду або біля тридцяти років, а в окремих людей триває до літнього віку. Хорні, однак, не вбачає зв'язку між лібідними проявами в дитинстві й рисами характеру дорослих, що висловлено ортодоксальним психоаналізом. За словами Хорні: «У випадку жадібності або власницьких похилостей відповідно до психоаналітичної літератури прийнято думати про оральний або анальний структурах характеру. Ці риси, однак, можна витлумачити як реакція на всю сукупність переживань у раннім дитинстві. У результаті несприятливого досвіду в людини виникає почуття безпорадності у світі, сприйманому як потенційно жорстокий, він випробовує недолік здатності до самоствердження, непевність у можливості управляти ситуацією по власному розсуді...
Таким чином, розходження в точках зору виражається в наступному: людина стискає губи не через напругу свого сфингтера, але в обох актах проявляється єдина спрямованість характеру - утримувати що б те не було й не віддавати нічого: гроші, любов, будь-які спонтанні почуття» .
Хорні пояснює динаміку формування характеру в контексті неврозу, однак передбачається дія тих же факторів у менш патологічному руслі в нормальних людей. Найважливішу роль грає прагнення до безпеки, обумовлене «базисною тривогою». Остання виникає у зв'язку з витиснутою жорстокістю, що, у свою чергу, є результатом відкидання й несхвалення в дитинстві. У пошуках шляхів втечі від почуття тривоги дитина здобуває стійкі характерні риси, що стають частиною його особистості, - так звані «невротичні тенденції» . Одна зі спроб рішення конфлікту полягає в створенні «ідеалізованого образа» : слабість і непевність у собі підмінюються ілюзорним почуттям сили й переваги. Інша спроба складається в більше загальному різновиду проекції, що всі пережиті почуття переносить зовні.
Основні спрямованості, що виникають у дитини в боротьбі з оточенням, - це спрямованість «до людей» , спрямованість «проти людей» і спрямованість «від людей». При першій спрямованості зізнається власна безпорадність і, незважаючи на страхи, уживає спроба завоювати любов інших. Друга спрямованість припускає, як очевидну, жорстокість навколишніх і визначає боротьбу. При третій спрямованості людина не хоче не належати до співтовариства, не боротися, він віддає перевагу ізоляції. Хорні описує три типи характеру або основні установки, аналізуючи зазначені спрямованості.
Поступливий тип
Людина зі спрямованістю «до людей» проявляє помітну потребу в любові й схваленні. Він жадає близькості й тужить за партнером. Любов має настільки важливе значення, що навіть сексуальні зносини цінуються насамперед як доказ затребуваності. Поступлива людина живе з почуттям слабості й безпорадності, вона схильна підкорятися іншим і взагалі поводиться в дуже залежній манері. Самоповага регулюється, головним чином, поданням про нього навколишніх. Цей тип вважає за необхідне втримуватися від будь-якого роду агресивних дій, тому він не в змозі критикувати або бути напористим. У випадках покладання провини він завжди воліє брати провину на себе. Його позитивною стороною є чутливість до запитів інших людей, і в межах свого розуміння, щоб сподобатися, він здатний виявити симпатію й надати допомогу. На несвідомому рівні глибоко придушуються прагнення до влади й агресія, тому що насправді бракує інтересу до людей. Ці тенденції повинні, звичайно, стримуватися за всяку ціну з метою збереження цілісності особистості й відхилення від можливої жорстокості з боку навколишніх.
Агресивний тип
Людина зі спрямованістю «проти людей» припускає, що всі жорстокі, і відмовляється допускати протилежне. Життя є боротьбою за виживання, тому його основна потреба - управляти іншими. Іноді установка зовсім ясна, але більш часто вона прикривається фасадом чемної ввічливості, неупередженості й товариства. Цей фасад, однак, має компоненти щирості, тому що, поки не коштує питання про його керівну роль, може проявлятися прихильність. Особлива важливість надається дискусіям. Він сам провокує їх, щоб продемонструвати пильність і проникливість. У загальному цей тип не вміє програвати й критикує інших. Він уважає себе сильним, чесним, реалістичним і насправді діє ефективно й винахідливо в ділових ситуаціях у результаті ретельного планування й напористості. М'які сторони своєї натури він з люттю відкидає, тому що вони загрожують цілісності способу життя. Любов для цієї людини відіграє незначну роль.
Відособлений тип
Людина з орієнтацією на відокремлення, спрямованістю «від людей», воліє тримати емоційну дистанцію з навколишніми. Через те, що зближення з іншими людьми породжує в нього тривогу, розвивається самодостатність. Суперництво, престиж, успіх не заслуговують його уваги, тому що перешкоджають самоті. Він не любить ділитися досвідом і дуже чутливий до всякого роду примусам. Тенденція до придушення почуттів і особлива боязкість випробовуються перед прихильностями, які загрожують стати необхідними. Стильна потреба почувати свою перевагу виникає, щоб виправдати ізоляцію. Сексуальні відносини для цього типу іноді неможливі: у найкращому разі він задовольняється минущими зв'язками. У загальному відособленість служить захистом від несумісних устремлінь до любові й агресивного домінування. У м'яких формах відособленість сприяє збереженню цілісності особистості й безпеки. До деякої міри вона сприяє оригінальному мисленню й вираженню творчих здатностей.
Література
1.Левитов Н.Д. Психология характера. – М., 1999
2.Галін О.Л. Особистість і творчість. Психологічні етюди. - К., 2004
3.Бодалев А.А. Психология о личности. – М., 1988
4.Мясищев В.Н. Особистість і неврози. - К., 2003