Певні види емоційних проблем часто пов'язані з конкретними областями тіла. Масаж відповідної ділянки тіла знижує напруження і веде до емоційного розрядження. Процедура рольфінга часто пов'язана з болем і можливістю структурних пошкоджень тіла. Метод особливо ефективен у випадках, коли "м'язова броня" і напруження досягають значного ступеня. [14; c 61-66]
Процедура рольфінга складається з десяти основних занять, під час яких проходить реорганізація рухів у суглобах. Як і у терапії Райха, основне значення для загального здоров'я має таз. Протягом сеансів структурної інтеграції зазвичай виконується наступна робота:
| Перше заняття | охоплює більшу частину тіла, зі спеціальним фокусуванням на тих м'язах грудей і живота, котрі керують диханням, а також на зв'язках стегна, які керують рухомістю тазу |
| Друге заняття | концентрується на ступнях, проводиться робота з ногами, литками, вирівнювання ніг з тулубом. |
| Третє заняття | присвячується переважно витягу боків, особливо великих м'язів між тазом і грудною клітиною |
| Четверте, п'яте і шосте заняття | присвячується звільненню таза; вважається однією з важливих задач рольфінга – зробити таз більш рухомим і вписаним у інші лінії тіла |
| Сьоме заняття | концентрація на шиї і голові, на мускулах обличчя |
| Восьме, дев'яте і десяте заняття | в основному, організація і інтеграція тіла в цілому |
Робота над певними ділянками тіла нерідко звільняє старі спомини і сприяє глибоким емоційним розрядам. Разом з тим, метою рольфінга є переважно фізична інтеграція, психологічні аспекти процесу не стають предметом спеціальної уваги. Багато з тих, хто поєднав рольфінг з тією чи іншою формою психологічної терапії чи роботою зросту, відмічали, що рольфінг допомагає звільнити психологічні і емоційні блоки, сприяючи просуненню в інших сферах. [19; c 50]
Первинна терапія Янова
Артур Янов – американський психолог, наприкінці 60-х років сформулював основні положення "первинної терапії", яка отримала розвиток в діяльності Інституту первинної терапії у Лос-Анжелісі.
В основі первинної терапії лежать положення про те, що травми, пережиті у дитинстві і витіснені в процесі дорослішання, а також ранішні незадоволені потреби ведуть до неврозів і психозів. Янов називає ці травми первинними. Вони зберігаються в людини у вигляді напруження чи трансформуються в механізми психологічного захисту. Первинні травми і незадоволенні потреби перешкоджають природному проходженню через всі стадії розвитку, котрі проходить кожна людина, не дають стати "справжнім", присікають нормальний доступ людини до її почуттів. Напруження, пов'язане з первинними травмами, може призводить до психосоматичних хвороб.
Первинна терапія будується на тому, що людина повинна знову пережити первинну травму, повернутися до ситуації, котра викликала її, і звільнитися від неї за допомогою крику. Мета первинної терапії полягає у тім, щоб звільнитися від всього "несправжнього", що змушує людину вживати алкоголь, наркотики, курити чи приймати необґрунтовані, запальні рішення тільки тому, що інакше вона не може подолати постійно наростаюче внутрішнє напруження. Ці регресивні і невротичні реакції примушують людину жити минулим, не змінюючись і не змінюючи способу сприйняття світу. Слова і дії такої людини зумовлені її неврозом, так як вона не вільна від почуттів, виниклих у якихось ситуаціях у минулому. Навчання у первиннії терапії необхідно для того, щоб ідентифікувати почуття і відчуття, які викликані ранніми травмами, виразити їх і відчути терапевтичні зміни.
Первинна терапія використовується для лікування клієнтів різних вікових категорій, як підлітків, так і дорослих. Від клієнта залежить, наскільки він зможе стикнутися з тими почуттями, котрі виникли внаслідок первинних страждань. Первинна терапія передбачає додержання жорсткого набору інструкцій і відмови від набутих у результаті стриманого напруження звичок. Перша фаза психотерапії продовжується приблизно три тижні, і у цей час неможна відвідувати школу чи роботу. Курс лікування дуже інтенсивний – з пацієнтом займаються кожен день до трьох годин на день. По закінченню третього тижня клієнт включається в роботу первинної терапевтичної групи, яка зустрічається 2-3 рази на тиждень протягом 8 -12 місяців.
Ретельно спланований процес первинної терапії починається з обговорення проблем клієнта з кваліфікованим психотерапевтом. Під час психотерапевтичних занять розкриваються ранішні спомини, образи і рани. Психотерапевт спонукає клієнта до того, щоб знову "фізично" пережити їх, визиваючи появу напруження, психологічного захисту тощо. Основна задача на цьому етапі полягає у поступовому ослаблені психологічного захисту. Коли клієнт приступає до роботи в психотерапевтичній групі, обговорення його проблем продовжується; тепер він вступає у самі різноманітні взаємовідносини з іншими членами групи, що може сприяти переживанню більшої кількості первинних емоції, чим у індивідуальній психотерапії. Клієнти згадують травмуючи випадки ранішнього дитинства, аж до народження. Задача психотерапевта на цьому етапі – спрямувати клієнта на пошук саме тих подій, які викликали ці руйнуючі почуття, без вираження яких неможливо зцілення.
Групова психотерапія поєднується з навчанням глибокому диханню, для того щоб учасники звільнились від поверхневого, невротичного дихання і наблизилися до переживання первинного страждання.
Психотерапевт працює також над зміною манери вимови клієнта, яка роздивляться як один з захисних механізмів. Мета цих і багатьох інших прийомів – дати людині можливість доторкнутися до первинного переживання і знайти здатність виражати ті почуття, які вона усвідомила.
Клієнти, які пройшли курс первинної терапії, скидають тягар минулих страждань і починають краще справлятися з життєвими ситуаціями, не потребуючи високого ступеня визнання і прийняття їх іншими людьми. Їх дії набувають змісту і стають "справжніми", що сприяє знаходженню душевного комфорту і соціального статусу. Звільнення від напруження, нове самовідчуття дозволяє клієнту, який пройшов курс первинної терапії, точніше оцінити своє емоційне і фізичне становище у будь-який ситуації.
Бути "справжнім", за думкою Янова, значить бути вільним від тривоги, депресії, фобії, бути здатним жити без нав'язливого прагнення задовольняти свої потреби.
Первинна терапія була одним з перших методів психотерапії, котрий радикально відійшов від психоаналізу, набуваючи більшого значення зосередженням на почуттях і переживаннях цілісності свого Я. [20; c 98]
Метод Александера
Франц Матіас Александер був австралійським актором. Він страждав повторною втратою голосу, для якої не було органічних причин. Через тривалі самоспостереження він виявив, що втрати голосу були пов'язані з тиснучими рухами голови назад і вниз. Навчившись пригнічувати цю тенденцію, Александер перестав страждати він ларингіту; окрім цього, виключення тиску на шию принесло користь для всього тіла. Працюючи над собою, Алескандер створив техніку навчання інтегрованим рухам, яка базувалася на врівноваженому відношенні між головою і хребтом.
Александер вважав, що основою вільних і природних рухів є найбільше розтягнення хребта. Формула методу Александера: "Звільнити шию, щоб дати голові рухатися вперед і уверх, щоб дати більше подовжитися і розширитися".
Мета полягає не в тому, щоб намагатися залучити себе до будь-якої м'язової діяльності; учень намагається дати тілу автоматично і природно пристосуватися під час концентрованого повторення формули: а на уроці – при реагуванні на керівні рухи вчителя. На уроці відпрацьовуються рухи, взяті зі звичайного повсякденного життя, і учень поступово навчається застосовувати принципи техніки. Рівновага між головою і хрестом забезпечує звільнення від фізичної напруги і затисків, покращує лінії пози і створює кращу координацію м'язів. З іншого боку, порушення цих відношень породжує затиски, викривлення ліній тіла, псує координацію рухів. Уроки техніки Александера передбачають поступове чітке керівництво в опануванні більш ефективним і задовільним використанням тіла. Керівник повинен вміти бачити різні блоки, перешкоджати вільним рухам тіла, передбачити рухи з непотрібною напругою. Керуючи пристосуванням тіла учня у невеликих рухах, вчитель поступово дає йому досвід дій і відпочинку інтегрованим, зібраним і ефективним чином.
Уроки Александера зазвичай сконцентровані на сидінні, стоянні, ходінні, у доповнення до так званої "роботі за столом", коли учень лягає і у руках вчителя відчуває почуття енергетичного струму, котрий подовжує і розширює його тіло. Ця робота повинна давати учню відчуття свободи і простору у всіх зв'язках, досвід, який поступово відучує людину від затисків і напруги у зв'язках, породжених надмірною напругою у повсякденному житті. Техніка Александера особливо популярна серед людей творчих, але також ефективно використовується для лікування деяких каліцтв і хронічних захворювань.
Психотехніка Александера допомагає людям, які невірно і неефективно користуються своїм тілом, уникнути цих помилок у діяльності і у спокої. Під "користуванням" мається на увазі звички у додержанні і рухах тіла, звички, котрі безпосередньо впливають на фізичне, розумове і емоційне функціонування людини. [1; c 22]