Характеристика гештальттерапії (стр. 1 из 2)

Метод гештальту

Термін "гештальт" покликаний підкреслити той факт, що в гештальттерапії людина розглядається як нерозривне ціле, як єдність її душі і тіла. Але в практиці ми часто зустрічаємося з іншими явищами.

З погляду Гештальта психічне здоров'я полягає в тісному зв'язку двох процесів: фізичного і розумового. Коли усвідомлювання-зауваження конгруентно або відповідає протіканню енергетичного процесу, людина психічно здорова, навіть якщо вона відчуває біль. Психічне нездоров'я полягає у відсутності цієї відповідності, тобто у тому, що важливі енергетичні процеси випадають із свідомості і не помічаються людиною.

Майже кожна людина часто пропускає деякі очевидні енергетичні прояви, а певні процеси випадають систематично. В процесі гештальтистської роботи ми часто виявляємо, що якщо пацієнт помічає і фокусується на якомусь вказаному нами енергетичному прояві, це звичайно викликає вибух почуттів і миттєве розширення свідомості, а також почуття задоволення і вивільнення енергії. Неначе існували перешкоди до можливості усвідомлювати деякі процеси, а зараз їх немає. Чим більше таких перешкод, тим більше енергії людини зв'язано в цих процесах і знаходиться поза свідомістю. Іноді енергія знаходиться і в самих перешкодах, які заважають усвідомлюванню і тим менше енергії залишається для плавного пластичного і ефективного проживання життя.

Будь-яке звернення до часу – інший показник можливого ухилення від повного переживання. Наприклад, звернення до майбутньої події майже неминуче означає, що той, що говорить не перейде до конкретності. Можна бути дуже конкретним щодо минулої події, але це краще всього відбувається, коли ми просимо людину оживити цю минулу подію, кажучи про неї в теперішньому, а не залишаючи її у минулому за допомогою використовування минулого часу. Кажучи про минулу подію, вона повинна відтворювати її так, як ніби вона відбувається зараз.

Ще тонший показник – це все, що указує на порівняння досвіду із чиїмсь чужим. У момент порівняння увага людини не може бути повністю зосереджена на її досвіді. Деяка частина уваги приділяється тому, із чим досвід порівнюється, а ще частина – самому порівнянню. Якщо людина говорить: "Я все ще усвідомлюю...", – ми знаємо, що маємо справу із сумішшю маніпулювання уявленнями і досвіду. Щоб сказати "все ще", людина повинна порівнювати те, що вона робить зараз, із чимось, що було раніше або із чимось очікуваним. Порівняння і очікування – це прояв концептуалізації.

Але якщо, наприклад, ми порівнюємо ступінь хвилювання, яке переживаємо зараз, із тим хвилюванням, яке присутнє звичайно, – ми не переживаємо хвилювання повністю. Нам залишається пережити тільки акт порівняння.

Як практичний тест міри переживання і міри концептуалізації в звіті про усвідомлювання багато хто з гештальтистів використовує можливість локалізувати щось в тілі. Якщо людина говорить: "Я відчуваю себе сердитим", – гештальтистможе сказати: "Де ви переживаєте це почуття?" Якщо людина не може знайти місця для цього відчуття в своєму тілі, то вона, швидше за все, має справу із уявленням. Людина не сердита зараз, а має лише смутний спогад про те, як вона звичайно сердиться. Якщо людина може знайти локалізацію відчуття в тілі, то гештальтист може працювати із темою, пропонуючи пацієнту сфокусуватися і все більш точно і ясно розпізнавати, що саме переживається.

У кожної людини є багато ступенів злості і сердитості, а також суміші сердитості із чимось ще. В даний момент гештальтистцікавиться саме конкретною сумішшю, а не гнівом взагалі. Основний гештальтистський принцип полягає у тому, що коріння знання і розуміння значення будь-якого досвіду полягає в переживанні його, а не у відчуженні і задаванні питань "чому" і пошуках причини і слідства.

Шлях до знання полягає в тому, щоб залишатися із досвідом. Якщо у мене болить голова, я просто локалізую і переживаю біль так повно, як тільки можливо. Якщо я сердитий, то залишаюся в переживанні своєї сердитості, фокусуючись на тому, на кому фокусується мій гнів.

Пацієнти вже знають все, що їм слід знати, і мають все, що їм потрібно. Вони потребують лише деякої допомоги для прояснення. Ця допомога, швидше за все, полягатиме зовсім не у тому, що звичайно розуміється під допомогою, а в руйнуванні глибокого переконання пацієнта, що він потребує допомоги, і в демонстрації йому на його ж власному досвіді, що він вже володіє тим, що йому потрібно.

Гештальттерапевти вважають, що невротик – це, образно кажучи, людина, яка тягає за собою цілу купу невирішених проблем ("незавершених гештальтів"). Деструктивна природа таких незавершених ситуацій виявляється, перш за все, в теперішньому, оскільки невротик відчуває себе нездатним жити в теперішньому. Для того, щоб він усвідомив і розв'язав свої проблеми для себе ("завершив гештальт", дійшов задовольняючої його цілісної структури), йому необхідно прожити їх "тут і тепер", тобто в теперішньому. Тільки переживши свої проблеми повністю, і асимілювавши їх в теперішньому, людина знов стає "О'кей!".

Формування незавершеної ситуації означає постійне повернення і блукання в теперішньому часі в спробах знайти якесь завершення. Тоді можливо визначити невроз як втрату здібності до творчого пристосування і заміщення її так званою "вторинною фізіологією", свого роду другою натурою. Вона закладається в шкірі, в м'язах, виявляється у всіх переживаннях; первинна природна схема реагування виходить з ужитку. Людина уникає зіткнення з хворобливою незавершеною ситуацією і, таким чином, зупиняє процес свого розвитку.

Ф. Перлз (Перлз, 1996) описував роботу з неврозом як "проходження через шари неврозу". Перший, поверхневий шар, з яким зустрічається терапевт, - оманливий шар; він виявляється в стереотипах поведінки, несправжньому реагуванні на життя. На цьому рівні існують ігри і ролі, в яких людина втрачає себе, живучи у фантазіях і ілюзіях. Як тільки людина намагається усвідомити оманливість ігор і стати чеснішою, вона переживає незручність і біль.

Наступний шар - фобічний. На цьому рівні людина намагається уникнути емоційного болю, який асоціюється з тим, що вона починає бачити різні аспекти самої себе, які воліла б не знати. У цій точці опір прийняттю себе такою, якою людина є насправді, немовби "вибухає". З'являються катастрофічні страхи, що інші люди неодмінно відкинуть невротика.

За фобічним шаром Перлз показує тупиковий шар, або точку застрявання в процесі дозрівання особистості. У цій точці людина відчуває, що не здатна вижити самостійно, що у неї немає внутрішніх ресурсів, щоб вийти з безвиході без підтримки з боку оточення. Типовою поведінкою при цьому є маніпулювання оточенням, щоб воно бачило, чуло, відчувало, думало, ухвалювало рішення за неї. Людина в безвиході часто переживає щось схоже на смерть, відчуває, що вона - порожнє місце, ніщо. Щоб бути живою, необхідно вибратися з безвиході.

Якщо людина переживає ці відчуття замість того, щоб заперечувати "мертвість" або тікати від неї, виявляється імплозивний рівень. Перлз пише, що необхідно пройти через цей рівень, щоб знайти своє власне "я". На цьому рівні неврозу людина знаходить свої захисні механізми і починає усвідомлювати власне "я".

На останньому експлозивному рівні створюється вибуховий стан, людина позбавляється від обманних ролей і претензій, вивільняє величезний потік енергії, який стримувався всередині. Щоб бути справжнім, необхідно досягти цього вибуху, який може бути вибухом в біль або в радість.

Розглянемо як захисні механізми, з якими ми знайомилися, можуть виявлятися у здоровому і в патологічному вигляді:

Таблиця 1. - Захисні механізми

Захисний механізм	Здорове використання	Патологічний вияв
Злиття	Це почуття злиття з іншими, наприклад, в релігійному досвіді, інтимних і любовних відносинах, роботі в команді тощо.	Людина не може вивільнитися з оточення, відносини злиті, немає різниці між людьми. Обоє можуть вірити, що вони знають думки іншого, переживають почуття і досвід іншого.
Інтроекція	Інтеріоризація «правил» життя, отриманих від вихователів в результаті рольового навчання.	Цінності, вірування тощо «проковтуються» цілком, дитині не дозволяється пробувати, порівнювати, спростовувати, змінювати систему вірувань головних людей, розвивається внутрішній конфлікт.
Проекція	Особистісна ідентифікація й емпатія з іншими (використання власної уяви для того, щоб припустити, що відчуває інший, проте беручи на себе відповідальність за власні спостереження і припущення).	Критичний осуд інших за їхні особливості, які властиві самому проектору. Неусвідомлення власної відповідальності і несприйнятливість до нових даних призводить до змішування сенсорної інформації із власними ідеями і фантазіями, заважаючи людині оцінювати власний внесок у взаємодію з оточенням.
Ретрофлексія	Виявляється в самоконтролі і самодисципліні, свідомій адаптації до соціальних норм.	Психосоматичні хвороби, депресії, самодеструктивна поведінка

Терапевтичний цикл

У курсі терапії пацієнт дорослішає за рахунок того, що відбувається перехід від використання нездорових стратегій (за допомогою яких він намагається маніпулювати оточенням, щоб одержати підтримку) до здорових.

Рис.1. – Прийняття рішень

Терапевтичний процес (сходинки)

1.«Тут і тепер»

Терапевт починає встановлювати контакт із клієнтом, спілкуючись і збираючи інформацію. У цей час ведеться спостереження за мовою тіла, змістом мови і інтонаціями, звертається увага на особистісні, інтуїтивні реакції. Ця первісна інформація визначає стадію розвитку діагнозу й стратегію втручання.