4. У підлітків відбувається перехід від ігрової діяльності до реальних соціальних ролей. Особливо подобається підліткам грати ролі дорослих людей серед старших за віком.
Перейдемо від скороченого опису психології підлітків до обговорення питань пов'язаних з їх психодіагностикою. Відзначимо головне : підлітки потребують особливого психодіагностичного підходу, який враховує як їх дитячі, так і дорослі риси. За рівнем свого інтелектуального розвитку підлітки не на багато поступаються дорослим, тому вивчая їх пізнавальні процеси, можливо використовувати тести для дорослих людей. У відношенні особистості та межперсональних відносин, необхідно враховувати багато обмежень. Ми маємо на увазі те, що підлітки – це ще напів діти, до них необхідно застосовувати напівдитячі та напівдорослі форми тестування. Основною в них повинна залишатися форма гри, а самі тестові завдання повинні бути такими, щоб привертати до себе увагу та пробуджувати цікавість дитини.
Підвищена увага підлітка до самопізнання створює благоприємні умови для використання в процєсі їх тестування методик, які дозволяють отримувати цікаві та корисні відомості про себе.
До методик, призначених для психодіагностики підлітків, можливо включати формулювання соціальних норм, деякі соціальні наукові поняття. Однак у більшості випадків ці норми повинні формулюватися конкретно, з використанням не стільки наукових, скільки життєвих понять, щоб вони могли бути доступними багатьом підліткам.
Важливо, щоб практична участь у тестуванні дозволила б підлітку реалізувати свою потребу в рольовій поведінці, особливо – в експерної та лідерскої, тобто у тій, де підліток може проявити свої знання, вміння та показати себе в ролі лідера. Рекомендується підлітків притягувати до участі в тестуванні не лише в ролі випробника але й в ролі експерементатора. Якщо випробувач, окрім тестування знайде можливість притягти підлітка до конструювання та оцінювання самого тесту, до створення необхідної ситуації тестування, до обробки його результатів, то це неодмінно, повинно підвищіти інтерес дитини до особистої участі у тестуванні.При вивченні особливостей та якостей розвитку особистості підлітка використовують такі методики:
- опитувальник Кеттела;
- БАЛ (броненська анкета особистості);
- Характерологічний опитувальник К.Леонгарда;
- Шкала оцінки тривожності Тейлор;
- Шкала оцінки тривожності Спілберга;
- Шкала депрессії;
- Методика «Незакінченого речення»;
- Методика «Неіснуюча істота»;
- Методика «ДДЧ»;
- Метод вивчення суб'єктивного контролю;
- Методика вивчення самооцінки (Будассі, Дембо – Рубінштейна та інщі);
- Методика вивчення рівня притязань;
- Методика типового реагування на конфліктні ситуації (К. Томаса);
- Методика Q – сортування;
- Методики вивчення темпераменту особистості;
- Та інші.
2.1 Методи і методики діагностування особистості (самооцінки, тривоги, агресії) дитини віком 14-15 років, їх застосування в діяльності практичного психолога
У вступі до другої частини нашої дипломної роботи ми розглянули загальні принципи та методи психодіагностування розвитку особистості підлітків. Мета дипломної роботи полягає в розробці практичної програми та наданні методичної допомоги практикуючім психологам, які займаються розвитком особистості та працюють в освітніх організаціях (школах). Тому ми перейдемо до практичної частини роботи.
В роботі з підлітками нами були використані такі методи як : спостереження, експеримент, психодіагностика (тестування), робота в тренінговій групі, робота з творческою уявою, гра та бесіда.
1. Спостереження – цілеспрямоване збирання психологічних фактів поведінки і діяльності особистості з метою їх подальшого аналізу і тлумачення. Спостереження є методом психологічного дослідження тільки тоді, коли, послуговуючись ним, не обмежуються описом явищ, а переходять до пояснення їх психологічної природи. У цьому принципова відмінність наукового спостереження від життєвого, яке має неорганізований, випадковий характер і обмежується лише реєстрацією фактів.
Наукове спостереження проводять за заздалегіть розробленими програмою і планом, в яких чітко визначено об'єкт спостереження,встановлено, що, де і коли спостерігали, як фіксували одержані результати. Той, кого досліджують, не повинен знати, що за ним спостерігають, бо це зробить його поведінку вимушеною.
Якщо спостереження проводять за групою, то, залежно від поставленого завдання, воно може бути включеним і невключеним.
Включене спостереження передбачає, що дослідник сам на певний час приєднується до групи, яка є об'єктом дослідження. Причому для групи він є не спостерігачем, а рівноправним членом, який бере участь у всіх видах трудової і громадської діяльності. За невключеного спостереження дослідник не входить до складу групи, а веде спостереження ніби ззовні. Ніхто у групі не знає, що за ним спостерігають.
Різновидом цього методу є інтроспекція (самоспостереження) – спостереження та опис власних психічних явищ. Результати інтроспкції значною мірою є суб'єктивними, бо це самозвіт. Їх треба перевіряти іншими методами. Самоспостереження використовують як допоміжний метод.
В нащій роботі ми використовували спостереження: включене і невключене, та інтроспекцію.
2. Експеримент – метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв необхідних психічних явищ.
Експериментатор сам моделює ситуацію дослідження, може змінювати її у процесі експерименту, а за необхідності провести його повторно. За місцем проведення й особливостями оснащення експеримент поділяють на лабораторний і природний.
Лабораторний експеримент проводять в спеціально обладнаному приміщенні за допомогою апаратури відповідно до інструкції, яка визначає дії того, кого досліджують.
У совїй роботі ми проводили науковий природний експеримент. Тому що, всі дії дітей та психолога проходили без спеціально обладнаного приміщення, в «природних» - звичайних для підлітків умовах, за визначеною метою і планом.
3. Тестування – короткочасне стандартизоване випробування, спрямоване на визначення у того, кого досліджують, показників розвитку певних психічних властивостей.
За допомогою тестів визначають наявність певних знань, навичок і вмінь, характеризують деякі властивості, встановлюють професійну придатність людини (підлітка) тощо.
Діагностична цінність тесту значною мірою залежить від рівня наукового експерименту, достовірності покладеного в його основу психологічного факту та фахової підготовки дослідника. Нині розроблено й апробовано тестові методики, що використовуються при дослідженні різних психічних процесів і якостей людини.
В роботі були використані методики (Усі методики, які ми використовували в роботі наведені російською мовою. Для того щоб методики залишалися валідними, та не втратили свого, перевіреного роками та дослідами змісту, ми не перекладали їх на державну мову):
1) Тест Спилбергера-Ханина
Кількість питань: 40
Ціль тесту: визначення рівнів реактивної й особистісної тривожності.
Додаткова інформація: Ситуативна тривожність (реактивна тривожність, тривожність як стан) характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію й може бути різним по інтенсивності й динамічності в часі.
Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відбиває схильність суб'єкта до тривоги й предполагающая наявність у нього тенденції сприймати досить широкий "віяло" ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги.
Особистості, относимые до категорії высокотревожных, схильні сприймати погрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати досить вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виявляє у випробуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати в нього поява стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливо коли вони стосуються оцінки його компетенції й престижу.
Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльної особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності - це так звана корисна тривожність.
Для низкотревожных людей може знадобитися пробудження активності, підкреслення мотиваційних компонентів діяльності, збудження зацікавленості, культивування почуття відповідальності в рішенні тих або інших завдань.
Особам з високою оцінкою тривожності варто формувати почуття впевненості й успіху. Їм необхідно зміщати акцент із зовнішньої вимогливості, категоричності, високій значимості в постановці завдань на змістовне осмислення діяльності й конкретне планування по подзадачам.
При аналізі результатів самооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник по кожнійій з подшкал може перебувати в діапазоні від 20 до 80 балів. При цьому, чим вище підсумковий показник, тим вище рівень тривожності (ситуативної або особистісної). При інтерпретації показників можна використати наступні орієнтовні оцінки тривожності: до 30 балів - низька, 31-44 бала - помірна; 45 і більше - висока.
Представлена далі методика, розроблена Спилбергом - Ханиным, призначена для одночасної оцінки двох названих видів тривожності. Вона містить у собі дві шкали, кожна з яких окремо оцінює особистісну й ситуаційну тривожність. Нижче в таблиці (Додаток Б), даються описи цих шкал.