Дослідження дії темпераменту на індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації (стр. 20 из 23)

При дослідженні шахтарів 4,5 ± 1,5 роки після стресів наголошувався дещо інший відсоток позитивних відповідей (Рис. 3.9).

Як видно з Рис. 3.16 у значно більшої кількості потерпілих наголошуються позитивні відповіді на питання: № 2 – 31 ± 3,1%; № 10 – 27 ± 1,8%; № 17 – 31 ± 2,3%; № 18 – 22 ± 2,5%; № 19 – 34 ± 3,0%; № 20 – 25 ± 2,3%; № 24 – 29 ± 1,1%; № 26 – 27 ± 2,5%, вказуючи на їх дисоциативність.

Рис. 3.9 - Діссоциатівні розлади у шахтарів (4,5 ± 1,5 років після стресу)

По вертикалі – відсоток позитивних відповідей. По горизонталі – серія питань шкали дисоціації.

Окрім вищезгаданих розладів, у потерпілих даної групи згідно їх відповідям наголошувалася амнезія під час поїздок в транспорті (відповідь на 1 питання - 31 ± 2,1%), амнезія моменту одягання (відповідь на питання № 4 – 27 ± 2,0%), амнезія покупок речей (відповідь на питання № 5 – 37 ± 2,5%, амнезія важливих подій з свого життя (відповідь на питання № 9 – 33 ± 3,1%), деколи потерпілі переживали почуття нереальності у міру збільшення терміну давності стресу (відповідь на питання № 12 – 31 ± 3,6%), їх настільки поглинав зміст кінофільму або телепередачі, що вони вже не помічали нічого, що відбувалося навкруги них (питання № 17 – 41 ± 3,4%), фантазія або мрія здавалася ним реальністю (питання № 18 – 36 ± 2,3%).

Отже, аналіз результатів дослідження шахтарів за допомогою шкали дисоціації показав, що «дисоциативна амнезія» і зануреня в свою уяву у потерпілих, достовірно вище через 4,5 ± 1,5 років після стресу, ніж через 2 ± 1 роки.

Як показало дослідження, у потерпілих через 8 ± 2 років після стресів, продовжував збільшуватися відсоток позитивних відповідей, що свідчать про наростання дисоціації.

Рис. 3.10 - Діссоциатівні розлади у шахтарів (8 ± 2 років після стресу)

Як видно з Рис. 3.10, позитивно на питання, що відносяться до виявлення амнезії, відповіли 75%, а на питання, що стосуються зануреної в уяву – 64% шахтарів, що придбали стрес за 8 ± 2 років до дослідження.

Висновки, отримані за допомогою шкали дисоціації підтверджувалися спостереженням. З часом у все більшого відсотка хворих, а саме у 37% що перенесли стрес за 2 ± 1 рік до дослідження, у 51% - що перенесли стрес за 4,5 ± 1,5 роки до дослідження, у 72% - що перенесли стрес за 8 ± 2 роки до дослідження, наголошувалася зміна відношення до подій супутніх і сприяючим стресам, а також до власної ролі в цих подіях. Потерпілі починали вважати себе головним, а деколи і єдиними потерпілими, а також несправедливо соціально обділеними особами. Їх долі на думку самих потерпілих були трагічними, а їх діяльність під час стресу – героїчної. Наростала настирливість і нав'язливість потерпілих. Дані особи ставали все більш эгоцентричними. Вони переконувалися в своїй винятковості, їх власні проблеми починали домінувати не тільки над суспільними проблемами, але і над інтересами сім'ї. Вони все більше переконувалися, що не тільки сторонні, але і рідні не розуміють їх, оскільки не випробували тих жахів, з якими потерпілим довелося боротися. Поступово з їх вини розривалися не тільки дружні, але і сімейні узи. У них втрачався інтерес до потреб інших людей, власне «я» займало дуже велике місце в їх свідомості. Виникали раніше невластиві їм образи і незадоволеність оточуючими. Вони постійно нагадували всім про свої страждання, прагнули привернути до себе увагу всілякими захворюваннями, у тому числі припадками, гіпервентиляційним диханням, гіперкінезами і ін. Потерпілі з будь-якого приводу підкреслювали винятковість своєї біографії. Потерпілі часто порівнювали свої проблеми з проблемами інших людей, і зміцнювалися в думці про те, що доля обділила їх. Витоки своїх знегод вони шукали в соціальній сфері. Весь світ представлявся їх боржником. В 83% випадків у потерпілих виникали рентні установки.

Таким чином, чим більше проходило років після психічної травми, тим більше вираженими ставали дисоціативні (конверсійні) розлади, досягаючи рівні клінічно обкреслених порушень.

Дослідження психологічного стану шахтарів, потерпілих від стресових ситуацій в шахтах, дозволило зробити ряд висновків.

У потерпілих в результаті психічних травм в 73,4% випадків виникають віддалені наслідки стресів. Запізнілі реакції з боку центральної нервової системи, що з'являються у відповідь на реактивні чинники, сприяють виникненню психологічних і психічних розладів.

Вираженості психологічних реакцій у потерпілих сприяє масштабність стресу, тривалість післястресового періоду, характерологичні особливості і невротичний грунт, при цьому індивідуально-психологічні чинники мають більшу значущість, ніж соціально-психологічні.

У потерпілих в результаті стресів наголошується етапність зміни психологічних рис залежно від тривалості часу, що пройшов після стресу, при цьому депресія і тривога, зміняються ипохондричністю, потім виникають психопатоподібні зміни особи у вигляді експлозивності, або невротичні соматизировані розлади. Вираженість привнесених травмою змін психологічного вигляду шахтаря залежала від суб'єктивного сприйняття психічної травми, в цьому значну роль грала масивність перенесеної події і певні преморбидні характерологичні особливості особи у вигляді демонстративності, експлозивности, тривожності і невротичною конституцією.

У всіх потерпілих від стресів на шахті, в тому або іншому ступені, в перші роки після стресу наголошувалася депресивна симптоматика. Найвищий рівень депресії і у потерпілих спостерігався протягом перших трьох років після стресу. При цьому у самих потерпілих домінував тривожний стан. Через три роки тривожне відчуття потерпілих змінялося хворобливим аналізом неіснуючих соматичних розладів. Потерпілі все більш і більш заглиблювалися в пошуки турбуючих їх патологічних проявів. Вони багато разів зверталися до лікарів, конфліктували з ними, намагаючись добитися підтвердження своїх хвороб.

По закінченню подальших 3-4 років психологічні риси потерпілих ще більш видозмінювалися. Депресія зашторювалася безліччю псевдосоматичних розладів, обумовлених очевидно вегетативним дисбалансом. На перший план виступала «втеча в хворобу», носячі конверсійний характер. Змінювалася особа пацієнта, суицидальні тенденції носили демонстративно-шантажний характер і свідчили про психопатоподібні розлади даних осіб.

В подальші після стресів роки посилювалися відмінності в психологічних реакціях на стрес у потерпілих. У потерпілих в результаті стресу наростало зменшення безпосередньо афектних складових депресії і збільшення їх вегетативного компоненту.

При вивченні динаміки тривожності наголошувався визначені закономірності перебіг тривоги залежно від давності перенесеного стресу, а саме, у потерпілих зразу ж після стресу реактивна і особова тривожність різко зростала порівняно з показниками реактивної і особової тривожності до стресу (виявленими шляхом інтерв'ювання). З часом реактивна тривожність у потерпілих падала, а особова – зростала.

Звертав увагу також той факт, що значне число безпосередньо потерпілих страждало дисоциативними розладами, при цьому час, що пройшов після стресу, не тільки не приводив до компенсації процесу, але викликав ще більш глибокі розлади.

ВИСНОВКИ

1.Оскільки кожна діяльність пред'являє до психіки людини і її динамічних особливостей певні вимоги, немає темпераментів, ідеально придатних для всіх видів діяльності. Можна сказати, що люди холеричного темпераменту більш придатні для активної ризикованої діяльності («воїни»), сангвініки - для організаторської діяльності («політики»), меланхоліки - для творчої діяльності в науці і мистецтві («мислителі»), флегматики - для планомірної і плідної діяльності («творці»). Для деяких видів діяльності, професій протипоказані певні властивості людини, наприклад, для діяльності шахтаря протипоказана повільність, інертність, слабкість нервової системи. Отже, флегматики і меланхоліки психологічно мало придатні для подібної діяльності.

Роль темпераменту в праці і навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, що викликаються неприємною обстановкою, емоцисгеними чинниками, педагогічними діями. Від темпераменту залежить вплив різних чинників, що визначають рівень нервово-психічної напруги.

2.Існують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог діяльності.

Перший шлях - професійний відбір, одна із задач якого - не допустити до даної діяльності осіб, які не володіють необхідними властивостями темпераменту. Даний спосіб можливий тільки при відборі кандидатів на професії, пред’являючи підвищені вимоги до властивостей особи (це стосується і шахтарів).

Другий шлях пристосування темпераменту до діяльності полягає в індивідуалізації що пред'являються до людини вимог, умов і способів роботи (індивідуальний підхід).

Третій шлях полягає в подоланні негативного впливу темпераменту за допомогою формування позитивного відношення до діяльності і відповідних мотивів.

Четвертий, основний і самий універсальний шлях пристосування темпераменту до вимог діяльності - формування її індивідуального стилю. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють таку індивідуальну систему прийомів і способів дії, яка характерна для даної людини і доцільна для досягнення успішних результатів діяльності.

3.В процесі дослідження (опросник Айзенка, визначення особової тривожності по Спілбергеру-Ханіну) ми виявили як тривожність і темперамент впливає на професійну діяльність шахтарів і для порівняння ще деяких професій.

4.Проведений теоретичний аналіз наукових робіт вітчизняних і зарубіжних психологів сприяв концептуальному баченню віддалених наслідків стресу. Відстрочені реакції, що виникають у відповідь на реактивні чинники, виявляються психологічними і психопатологічними порушеннями.