Емоційність це стійка інтеґральна властивість особи, яка характеризує знак, модальність та динаміку її емоцій і почуттів. Структура емоційності визначається якісними (знак та модальність домінуючих емоцій) та динамічними (легкість виникнення, сила, інтенсивність, глибина і тривалість емоційного переживання) характеристиками.
Якісні характеристики емоційності представлені емоціями чотирьох модальностей: радості, гніву, страху та журби. Серед основних динамічних параметрів емоційності виділено емоційну збудливість, інтенсивність емоцій, їх тривалість (емоційну лабільність – ригідність), емоційну стійкість.Емоційна збудливість розглядається як виражена готовність людини емоційно реагувати на значущі для неї подразники, інтенсивність емоцій – як глибина емоцій або сила почуттів. Емоційна лабільність характеризується як швидка та достатньо різка зміна емоцій і почуттів, яка проявляється у тому, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, обставин і партнерів, вільно «виходить» з одних емоційних станів та «входить» в інші. Емоційна ригідність трактується як своєрідна «в’язкість» емоцій, застрягання особистості на певних емоційних переживаннях. Емоційна стійкість особи визначається за ступенем впливу емоцій на ефективність її діяльності.Емоційність є системоутворюючим фактором, що зумовлює специфіку властивостей особистості. Індивідуальна своєрідність рис особистості та їх якісно-кількісне поєднання, а також індивідуальна варіативність діяльності (в тому числі діяльності спілкування) зумовлені емоційністю.
Вибір методів дослідження зумовлювався, по-перше, потребою комплексного вивчення актуальних (емоції) і стійких (емоційність) емоційних переживань, якісних і динамічних характеристик емоційності; по-друге, прагненням забезпечити достовірність отриманих показників, задля чого результати самооцінки доповнювались та співставлялись з даними експертного оцінювання. Якісні характеристики емоційності вивчаються за допомогою чотирьохмодальнісного тесту-опитувальника Л.А.Рабиновича в модификации Т.Г.Сирицо, який дозволяє провести диференційно-психологічний аналіз вираженості у підлітка емоцій чотирьох модальностей: радості (Р), гніву (Г), страху (С), журби (Ж), спокій (Сп), байдужість (Б).
Найбільш вираженою рисою для осіб з переважаючою модальністю «радість» виступає емоційна стійкість у спілкуванні, яка характеризується здатністю до мобілізації, до керування своїм емоційним станом, до контролю над власною експресією та поведінкою. У представників даного типу емоційна стійкість у спілкуванні поєднується з вмінням захоплювати спілкуванням інших людей, створювати легку, невимушену атмосферу навколо себе. Їх виразність у спілкуванні заразлива за рахунок багатого жестикулювання, міміки, різноманітного інтонаційного репертуару. Вони приязні, здатні до співробітництва, розумних поступків. В цілому вони легко спілкуються, прагнуть до виграшного самоподання, вільні у визначенні лінії своєї поведінки.
Особи з домінуванням емоційної модальності “гнів” характеризуються, в першу чергу, свободою думок та вчинків, вони прагнуть до незалежності від оцінок оточуючих, мало звертають увагу на враження, яке вони справляють на інших людей. Відстоюючи свою позицію, вони часто не приховують свої емоційні переживання, при цьому енергійно жестикулюють, виявляють невитриманість, нетерплячість. Вони схильні до конфліктності і не завжди вміють конструктивно спілкуватися, що періодично спричиняє труднощі у спілкуванні.
Особи, у яких мають перевагу емоції патерну «страх», у спілкуванні переважно характеризуються вираженою покірливістю та поступливістю, вони схильні керуватися думкою оточуючих; та незважаючи на це, їх визначає високий рівень знань про способи та особливості комунікації, при необхідності вони можуть використовувати ці знання в своїх інтересах у спілкуванні. У спілкуванні у них можливі труднощі, вони виявляють деяку скутість.
Представників груп з домінуванням емоційної модальності “печаль” характеризує деяка скупість міміки та жестів, вони в цілому стримані в зовнішній прояві своїх емоційних переживань. При цьому вони демонструють високу компетентність стосовно нюансів спілкування, здатні позиціонувати себе та свої інтереси в поєднанні з підпорядкованістю у взаємодії з іншими людьми, прийняттям норм, меж спілкування.
Що стосується полімодальних типів, тобто тих, в яких домінуючими виступають емоції декількох модальностей: радість, гнів; радість, страх; гнів, страх; гнів, печаль; страх, печаль; гнів, страх, печаль; радість, гнів, страх, то присутність модальності «радість» в полімодальних типах підвищує всі значення показників комунікативної здатності підлітків, в той час як присутність модальності «гнів» їх знижує.
Між показниками емоційності підлітків та індивідуально-психологічними особливостями їх особистості (факторами особисті) існують значущі взаємозв’язки, причому додатні та від’ємні емоційні модальності пов’язані з протилежними полюсами одних і тих самих факторів. Особливо яскраво ця тенденція виявляється відносно показників радості, гумору, з одного боку, та показників гніву і страху, з іншого, а саме: емоції модальностей радість, гумор пов’язані з відсутністю тривожності, а гнів і страх – з поєднанням тривожність; емоції модальностей радість, гумор поєднані з екстраверсією, а печаль і страх з від’ємним полюсом інтроверсії. Характер цих зв’язків пояснюється психологічним змістом показників емоційності.
Представникам групи з домінуванням емоційної модальності «байдужість» властиві кортикальна жвавість, сила „Я”, суворість, жорстокість, практичність, відчуженість, контроль бажань, відсутність тривожності.
Представники групи з домінуванням емоційної модальності „спокій” характеризуються слабкістю «Зверх-Я», імпульсивністю, нерішучістю, слабкістю «Я», довірливістю, тривожністю0.
Представники групи з домінуванням емоційної модальності «гнів» відрізняються слабкістю „Я”, залежністю від групи, суворістю, жорстокістю, тривожністю, афектотімією, екстраверсією, підозрілістю, фрустрованістю.
Представникам групи з домінуванням емоційної модальності „печаль” властиві нерішучість, стурбованість, відчуженість, інтроверсія, схильність до почуття провини, конформність, довірливість.
Представникам групи з домінуванням емоційної модальності „страх” властиві конформність, інтроверсія, імпульсивність, стурбованість, покірливість, консерватизм, практичність, нерішучість.
Представникам групи з домінуванням емоційної модальності „радість” властиві конформність, сміливість, чуттєвість, самовпевненість, залежність від групи, підозрілість.
Емоційні труднощі — побічні властивості підліткового віку. Існує загальна закономірність, відповідно до якої з рівнем організації й саморегулювання організму підвищується емоційна чутливість, одночасно зростають і можливості психологічного захисту. Коло факторів, здатних викликати в людини емоційне порушення, з віком не звужується, а розширюється.
Різноманітніше стають способи вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, які викликаються короткочасним роздратуванням, і т.д. Якби доросла людина реагувала на всі подразники з безпосередністю дитини, вона би загинула від емоційної нестійкості — адже коло значимих для неї відносин набагато ширше дитячих.
Однак дорослого рятує розвиток ефективних механізмів внутрішнього гальмування й самоконтролю, а також здатність вибірково реагувати на зовнішні впливи, — відзначають Д. Хебб і У. Томпсон. Стаючи старше, дитина навчається контролювати й придушувати деякі зовнішні прояви емоцій, емоції як би йдуть усередину, інтериоризуються, створюючи внутрішні джерела порушення, і одночасно диференціюються.
Підлітки виявляють найвищий у порівнянні з особами іншого віку рівень тривожності у всіх сферах спілкування, але особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками й тими дорослими, від яких вони якоюсь мірою залежать.
Емоційні проблеми підліткового віку мають різні джерела. Різке збільшення кількості особистісних розладів обумовлений головним чином тим, що в дітей таких розладів не буває зовсім через нерозвиненість їхньої самосвідомості. Хворобливі симптоми й тривоги, що з'являються замолоду,—- часто не стільки реакція на специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту більш ранніх психічних травм. Новітні дослідження відкидають думку про підлітковий вік як "невротичний" період розвитку. У більшості людей перехід з підліткового віку в юнацький супроводжується поліпшенням комунікативності й загального емоційного самопочуття. За даними американського психолога Р. Кеттела, від 12 до 17 років помітно поліпшуються показники по таких факторах, як товариськість, легкість в спілкуванні з людьми, домінантність (наполегливість, змагальність, прагнення очолювати), тоді як загальна збудливість, навпаки, знижується.
Період підліткового віку пов'язаний із кризою статевого дозрівання. У ці роки виникає потяг до протилежної статі, а саме перша закоханість. І у світлі цього аспекту виникає порушення емоційного стану або поведінковий дискомфорт. У спілкуванні з іншими людьми підлітки почувають себе ніяково, страждають від самітності й заздалегідь упевнені, що навколишні про них поганої думки.
У підлітковому віці відбувається бурхливий ріст, розвиток і перебудова організму дитини. Нерівномірність фізичного розвитку, коли в основному відбувається ріст кісток тулубу і кінцівок в довжину, призводить до вуглуватості, втрати гармонії в рухах. Усвідомлюючи це, підліток соромиться і намагається замаскувати свою нескладність, недостатню координацію рухів, приймаючи іноді неприродні пози, намагаючись бравадою і грубістю відволікти увагу від своєї зовнішності. Навіть легка іронія і насміх по відношенню до його фігури, пози або ходи часто викликають бурхливу реакцію, тому, що підлітка пригнічує думка, що він смішний в очах оточуючих.