Емоційне самопочуття підлітків в групі однолітків (стр. 9 из 11)

У навчальному спілкуванні «печальні» підлітки перестають бути такими. Печаль проявляється в них навіть у меншому ступені, ніж радість. Особи з домінуванням печалі відрізняються підвищеною тривожністю, схильністю до інтроверсії, характеризуються, як правило, низьким показником товариськості, тобто замкнутістю стосовно широкого колу спілкування. Це сприяє розвитку інтересу й схильності до гуманітарних предметів і приводить до досить високої успішності при їхньому вивченні. Як результат цього в навчальній діяльності часто виникає емоція радості, що може перетворитися в стійку властивість особистості в рамках даної діяльності. Високі значення при домінуванні печалі свідчать про відсутність зв'язку із проявом інших емоцій в умовах навчального спілкування. Ці дані дозволяють зробити оптимістичний висновок про те, що домінування печалі не визначає такого ж настрою особистості в навчальному спілкуванні й що цей настрій багато в чому залежить від умов спілкування.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що було виявлено, що навчальне спілкування дійсно обумовлює певну специфіку прояву якісного аспекту емоційності. Так, домінування гніву в повсякденному житті не викликає «гнівливості» підлітків у навчальному спілкуванні; домінування в навчальних умовах часто нейтралізується переживанням радості. Найбільш стійким виявляються домінування радості й домінування страху, які не перетерплюють значних перетворень у навчальному спілкуванні в порівнянні з повсякденним життям. Крім того, домінування радості й страху приводить до зниженого прояву печалі.

Таким чином, можна сказати, що специфічні умови діяльності (у цьому випадку навчальне спілкування) можуть знижувати або підвищувати наявну схильність суб'єкта до переживання тих або інших емоцій. Це вказує на значну роль зовнішніх умов при організації навчального спілкування, які можуть нівелювати негативний вплив наявних емоційних особливостей підлітків.

3. Дослідження неформального лідерства у навчальній групі

Виявлення лідерів навчальних груп здійснювалося за методикою «Лідер». [Див. Додаток 2.]

В ході дослідження, з 30 учнів були відібрані 11 учнів з ознаками лідерства. Виходячи з нашого розуміння лідерства як соціально-психологічного феномену навчальної групи, що відбиває неформальну структуру міжособистісних відносин учнів, ми використали три критерії вияву лідерів на персональному рівні аналізу неформальних комунікацій: активність (самого лідера та групи до нього), комунікативність (лідера та групи до нього), рівень вимог групи до лідера (як до „комунікатора” або як до „реципієнта”).

Співставивши результати соціометричної методики, проведеної на етапі 1 в досліджуваному колективі, можна простежити тенденцію відповідності даних, отриманих в під час проведення досліджено на 1 и 3 етапах. Зокрема, 11 учнів з яскраво вираженими лідерськими якостями, які були відібрані з-поміж інших випробуваних на третьому етапі, були визначені однокласникми під час опитування на першому етапі, як лідери (5 з них), а також учні до яких однокласники ставляться позитивно (6 з них). Ці результати, на нашу думку, є взаємодоповнюючими у визначені лідерських якостей особистості та статусного положення особи в колективі.

Проведений аналіз даних дослідження дав можливість виділити три статусні категорії учнів у структурі неформальних комунікацій навчальної групи: «лідери» (11), «ведені» (17) та «аутсайдери»(2).

При дослідженні залежності лідерства від емоційного стану підлітка, ми склали соціально-психологічну диференціацію виявлених 11 лідерів за типами основ їх популярності та впливовості показала, що 3 з виявлених нами лідерів — це лідери «інтелектуального» типу, 5 — лідери «емоційного» типу, 1 — лідери «праксичного» типу, 2 — лідери- «універсали».

Різним типам лідерства властиві свої особистісні характеристики. Так, для лідерів «інтелектуального» типу провідним видом діяльності при перебуванні у навчальній групі є навчання; маючи певний запас знань, вони здатні яскравіше проявити свою індивідуальність в групі. Для лідерів «емоційного» типу провідним видом діяльності виступає міжособистісне спілкування, організація відпочинку учнів. Щодо лідерів „праксичного” типу, то можливість їхнього успішного самовираження більшою мірою здійснюється в організаційній та управлінській діяльності.

Лідери різних типів мають і певні індивідуально-психологічні якості, за якими вони відрізняються один від одного. Наприклад, лідери «інтелектуального» типу достовірно відрізняються від лідерів «емоційного» типу рівнем загального й невербального інтелекту, успішністю навчання за всіма дисциплінами, актуальним психологічним станом, особистісною спрямованістю. Від лідерів- «праксиків» лідери «інтелектуального» типу відрізняються рівнем загального, вербального і невербального інтелекту, успішністю навчання, рівнем актуального психологічного стану та емоційної стійкості, показниками особистісної, колективної і ділової спрямованості. Лідери «інтелектуального» типу відрізняються від інших лідерів підвищеним рівнем інформаційної активності, вмінням слухати інших та безконфліктно спілкуватися з товаришами. В свою чергу, лідери «емоційного» типу відрізняються від лідерів «праксичного» типу добре розвиненими комунікативними навичками, підвищеною чутливістю, емоційною виразністю та відвертістю. Лідери «праксичного» типу виділяються серед всіх інших лідерів практичністю, домінуванням, впевненістю, енергійністю та спрямованістю на успіх.

У процесі групоутворення можна виділити, як мінімум, два рівні ціннісного обміну підлітків, які співвідносяться з різними етапами життєдіяльності групи. Це діадний рівень, який є типовим для початкового етапу формування групи, коли вона ще не склалася як цілісне утворення. Ціннісний обмін у цей час розгортається між двома будь-якими членами групи, а за кінцевим результатом – у середині множини таких діад, утворених партнерами по групі, які приписують один одному певний соціальний статус. Другий рівень ціннісного обміну — власне груповий, який характеризує вже створену групу. В цьому випадку, однією з сторін учасниць обміну стає вже сама група як сукупний колективний суб’єкт, який визначає статус своїх членів у залежності від їх ціннісних вкладів у діяльність групи.

Проаналізувавши результати тесту діагностики домінуючої емоційної модальності виявлених 5 лідерів «емоційного» типу, який проводився на другому етапі нашого дослідження, було виявлено, що лідери «емоційного» типу частіше виступають у ролі комунікаторів, ніж реципієнтів. На міжперсональному рівні аналізу активність міжперсональних зв’язків лідерів навчальних груп знаходилась на середньогруповому рівні, і вона на 40% вище показників «аутсайдерів». Рівень комунікативності лідера, як суб’єкта діяльності, на 16% вище, ніж у інших членів групи. Щодо рівня напруженості спілкування, то він у лідерів на 30% більше середньогрупових показників і на 40% вище показників „аутсайдерів”.

Щодо домінуючої емоціі в структурі емоційності 5 виявлених, під час дослідження на третьому етапі, лідерів, то результати можна охарактеризувати в діаграмі:

Діаграма 1

Діаграма 2

Отже, з вищенаведених даний, можна зробити висновок, що залежність лідерства від емоціональності підлітка простежується, адже у них стабільно простежується домінування радості при спілкуванні, як у повсякденному житті, так і при навчанні, що є однією з умов комфортного самопочуття у групі однолітків. Щодо інших емоцій (гнів, страх, печаль), то при навчальні у лідерів спостерігається тенденція до збільшення відсоткового показника цих якостей. Це, на наш погляд доводить, що у підлітковому віці і у осіб з яскраво вираженими емоційно-лідерськими якостями переважає неформальне спілкування серед однолітків, в якому, відповідно вони відчувають себе емоційно комфортніше.

Висновки

На підставі проведеного дослідження виявлено, що емоційність є стійкою властивістю індивідуальності, однією з психологічних складових темпераменту. У контексті континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміється інтегральне утворення особистості, яке характеризується сполученням її різнорівневих показників (формально-динамічних, якісних, змістовних та імперативних). При цьому якісні (модальність та знак) характеристики емоційності визнані основними в її структурі.

1. Функціональний аспект аналізу емоційності може бути зведений до таких положень: емоційність виконує системоутворюючу функцію відносно всієї структури особистості і окремих її якостей; значною мірою визначає чутливість до емоціогенних умов діяльності та спілкування, обумовлює фільтрацію середовищних впливів, пропускаючи одні і блокуючи інші; є ланкою, що пов’язує діяльність та актуальні емоції, які при частому та тривалому повторюванні закріплюються і, в свою чергу, можуть переходити в стійкі стани, якоюсь мірою підтверджуючи або маскуючи вихідну індивідуальну структуру емоційності; емоційність є регулятором діяльності та спілкування, однією з детермінант їх успішності.

2. У підлітковому віці емоційність також виявляється в стійкій схильності до переживань емоцій певного знака і модальності, комбінація яких характеризує тип емоційності підлітка (емоційну диспозицію). Якісні характеристики емоційності у підлітковому віці представлені не тільки паттернами емоцій «радість», «гнів», «страх», «печаль», а й такими емоційними модальностями, як «гумор», «спокій», «байдужість».