. Вплив Дарвіна на розвиток психології
Протест функціоналізму
Функціоналізм, як підказує його назва, займається проблемами функціонування психіки або її використання організмом для адаптації до навколишнього середовища. Рух функціональної психології сконцентрував свої зусилля на практичному питанні про роль і значення психічних процесів. Функціоналісти вивчали психіку з погляду дослідження не її складу (структури й основних елементів), а, скоріше функцій і процесів, які приводять до практичних наслідків у реальному світі.
Дослідження психіки, проведені Вундтом і Титченером, не виявили ніяких практичних результатів психічної діяльності людини, це й не було їхньою метою. Таке утилітарне відношення до подібних питань було несумісне з їх чисто науковим підходом до психології. Функціоналізм – перша чисто американська система психології – з'явився усвідомленим протестом проти експериментальної психології Вундта й структуралізму Титченера. Справа в тому, що обоє цих напрямки вважалися надто обмеженими й не здатними дати відповіді на питання про те, які функції виконує розум і як він це робить.
Хоча виникнення функціоналізму було протестом проти існуючих напрямків психології, його прихильники не прагнули до формального утворення власної наукової школи. Основна причина цього носила особистісний, а не ідейний характер: ніхто із прихильників нового плину не мав честолюбного бажання організувати новий науковий рух, подібне вундтовському або титченеровському.
Згодом функціоналізм дійсно придбав багато рис наукової школи, але її створення ніколи не було щирою метою його лідерів. Вони були згодні задовольнятися простою модифікацією сформованої системи й не додавали зусиль до її заміни.
У підсумку функціоналізм ніколи не став таким строгим і відособленим рухом, яким був структуралізм Титченера. Тому не існувало й такої єдиної функціональної психології, якою була структурна психологія. Хоча було кілька напрямків функціоналізму, що мали свої власні розходження, проте всі вони займалися проблемами функцій свідомості. Але оскільки вони вивчали поводження організму в умовах його взаємодії з навколишнім середовищем, те стали цікавитися й питаннями потенційного застосування психології до рішення повсякденних завдань. Таким чином, прикладна психологія швидко розвивалася саме в Сполучених Штатах, де сьогодні вона вважається головною творчою спадщиною руху функціоналістів.
Функціоналізм – науковий напрямок у психології, що займається проблемами, пов'язаними з роллю психіки в адаптації організму до умов навколишнього середовища.
Попередники функціоналізму
Важливо відзначити період часу, протягом якого попередники функціоналізму розробляли свої ідеї. Він почався до виникнення нової психології й тривав у перші роки її розвитку.
Перша робота Дарвіна, присвячена проблемам еволюції «Про походження видів» (On the Origin of Species, 1959 р.), була опублікована всього за рік до появи «Елементів психофізики» Фехнера (1860 р.) і за 20 років до створення Вундтом психологічної лабораторії в Лейпцігському університеті. Гальтон почав свої роботи з питань індивідуальних розходжень в 1869 році, перш, ніж Вундт написав «Принципи фізіологічної психології» (1873–1874). Досвіди по вивченню психології тварин стали проводитися в 80х роках минулого століття, перше ніж Титченер відправився в Німеччину до Вундту.
Таким чином, основна робота з вивчення функцій свідомості, індивідуальних розходжень і поводження тварин виконувалася в той же самий час, коли Вундт і Титченер обдумано виключали ці питання зі сфери своїх досліджень. Новому поколінню американських психологів довелося знову привнести в психологію психічні функції, індивідуальні розходження й лабораторії піддослідних пацюків, щоб вивести неї на передові наукові позиції.
Переворот у природознавстві: Чарльз Дарвін (1809–1882)
Робота Чарльза Дарвіна «Про походження видів шляхом природного добору», що побачила світло в 1859 році, стала, безперечно, однієї з найвидатніших книг в історії людства. Викладена в ній теорія еволюції вплинула не тільки на американську школу психології, зобов'язану своїм розвитком і становленням працям Дарвіна, але також на розуми й ідеї багатьох інших відомих учених. (Як ми побачимо згодом, її вплив випробував і Зиґмунд Фрейд.)
Припущення про те, що всі види тварин і рослин безупинно змінюються й розвиваються, що стало одним з наріжних каменів еволюційної теорії, виникло задовго до Дарвіна. Слід появи цього припущення губиться приблизно в V столітті до Різдва Христова, але тільки наприкінці XVIII сторіччя воно знайшло статус наукової гіпотези й стало предметом дослідження сучасних учених. Дід Чарльза, фізіолог Еразмус Дарвін, що важив, між іншим, 340 фунтів, і Френсис Гальтон, відзначали у своїх роботах, що всі теплокровні істоти ведуть свою історію від первинних особин, що одержали життя безпосередньо від Бога.
В 1809 році французький натураліст Жан-Батист Ламарк сформулював теорію розвитку живої природи, у якій основний акцент був зроблений на зміни зовнішнього вигляду тварин, викликаного їхнім прагненням пристосуватися до нових зовнішніх умов. Ці зміни, на думку Ламарка, передавалися в спадщину. Відповідно до його теорії, поява довгої шиї в жирафів було наслідком переданими з покоління в покоління змінами, обумовленими необхідністю тягтися до найвищих гілок дерев у пошуках достатньої кількості їжі.
У середині 1800-х років англійський геолог Чарльз Лайель увів поняття еволюції в геологію, доводячи, що Земля пройшла різні етапи розвитку, перш ніж досягла нинішнього стану.
Але чому після багатьох століть беззастережного визнання біблійної моделі виникнення й розвитку природи з'явилися спроби дати своє пояснення цим процесам? Одна із причин полягала в тому, що дослідники надавали в розпорядження вчених всі нові й нові відомості про раніше невідомих тварин і рослини, що населяють Землю. Тому стало неминучим питання: як Ний смог розмістити на своєму ковчегу так багато пар особин кожного виду – адже людство вже знало їх стільки, що із працею вірило в цю історію.
Крім того, була виявлена безліч костей і окам'янілих останків, які могли належати тільки давно зниклим представникам фауни. Ці спостереження наводили на думку, що всі живі істоти не могли зберегтися в первозданному виді й згодом піддавалися змінам.
Зміни стосувалися не тільки предмета досліджень учених і натуралістів, але й різних сторін повсякденного життя. Сам «дух часу» стрімко мінявся під впливом промислової революції. Суспільні цінності, система взаємин у суспільстві, культурні й моральні норми, незмінні для багатьох поколінь, стрімко руйнувалися внаслідок міграції населення із сільських районів і маленьких провінційних городків у індустріальні центри.
Помітніше ставала й роль науки. Росла кількість людей, схильних засновувати свої подання про людину й суспільство не на біблійних істинах, а на досягненнях наукової думки.
Необхідність змін стала велінням часу. зміни, Що Відбулися, торкнулися й фермерів, чий пульс життя визначався тепер не повільною зміною пір року, а ритмом роботи сільськогосподарських машин і вчених, які проводили час, ламаючи голову над загадками костей копалин тварин. Суспільний і науковий клімат сприяв визнанню ідеї еволюційного розвитку природи. Однак досить довго вона бродила в розумах лише у вигляді припущень і здогадів, випробовуючи недолік у конкретних фактах. Тільки після появи на світло дарвінівської роботи «Про походження видів» ідея еволюції одержало достатню кількість доказів і знайшла риси наукової теорії, що вимагає до себе серйозного відношення. Сам час диктував необхідність створення такої теорії, і її провісником став Чарльз Дарвін.
Сторінки життя
Коли Чарльз Дарвін був маленьким хлопчиком, ніщо не вказувало на те, що він стане тим наполегливим і проникливим ученим, чиє ім'я буде відомо усьому світу. Він ріс гучним і бешкетним ребенком, любив несподівані витівки й міг запросто збрехати по будь-якому приводі, щоб залучити до себе увага дітей і дорослих. Зберігся спогад свідків його дитячого років про те, як замкнений у кімнаті за погане поводження маленький Чарльз спробував розбити вікно, щоб вибратися назовні (Desmond & Moor. 1991). Він подавав так мало надій, що його батько, заможний лікар, всерйоз турбувався, як би син не знеславив його ім'я. Хоча Чарльз ніколи не любив ходити в школу й не демонстрував успіхів у навчанні, воно виявив ранню цікавість до питань історії природознавства, колекціонуванню монет, морських раковин і мінералів. Посланий батьком в Единбургський університет вивчати медицину, він швидко втратив до неї всякий інтерес і кинув заняття. І тоді батько вирішив, що Чарльз повинен стати священиком.
Молодий Дарвін провів три роки в Кембриджському університеті. Згодом він озивався про проведене там часі як про витрачений в пусту – принаймні, з академічної точки зору. У плані ж вільного проводження часу цей період був самим щасливим у його житті. Він збирав колекцію комах і ходив на полювання, брав участь у вечірках, горланив пісні й грав у карти з тими студентами, яких сам же вважав безпутними й недалекими.
Один з його наставників, відомий ботанік Джон Стевенс Хенслоу, виклопотав для Дарвіна призначення на посаду дослідника на корвет «Бигль», що споряджається британським урядом у кругосвітнє плавання з науковими цілями. Під час цієї знаменитої подорожі, що тривала із 1831 по 1836 рік, були проведені дослідження у водах, які омивали Південну Америку, на Таїті, у Новій Зеландії. Участь в експедиції надало Дарвінові унікальну можливість познайомитися з різноманіттям тваринного й рослинного миру й зібрати величезна кількість фактичного матеріалу. Важливо було й те, що воно змінило його характер. Зі схильного до легковажних розваг дилетанта він перетворився в серйозного вченого, що поставив перед собою наукове завдання, що стало справою всього його життя: розробити теорію еволюції живої природи.