Внесок Фрейда в психологію
Щодня по 8-10 годин протягом багатьох десятиліть Фрейд займався лікарською практикою. На фактах, почерпнутих у клінічній практиці, він простежив складність і багатоплановість структури особистості, значення в її історії внутрішніх конфліктів і криз, наслідку незадоволених бажань.
Фрейдом був уведений у науковий оборот ряд ідей і проблем, що показали, що рівень свідомості невіддільний від інших глибинних рівнів психічної активності, не вивчивши взаємодію яких неможливо зрозуміти природу людини.
Фрейд розробив ряд гіпотез, моделей, понять, що запам'ятали своєрідність психіки й міцно ввійшли в арсенал сучасного наукового знання про неї. До них відноситься, зокрема , поняття про захисні механізми (психологічному захисту), ідентифікації, раціоналізації, витисненні, фіксації, катарсисі, силі Я и ін.
Ці поняття збагатили також психотерапевтичну практику.
Вивчення Фрейдом ролі сексуальних переживань і сполучених з ними щиросердечних травм дало поштовх розвитку нових областей знання, зокрема сексології.
Фрейдом було показано, як важливо, простежуючи становлення характеру людини - його будову й динаміку, ураховувати дитячі роки й випробуване дитиной у цьому періоді, особливо відносини в родині, від яких залежить формування його характеру, його мотиваційної сфери.
Життєвість, практична значимість поставлених Фрейдом проблем випливає також з того, що в коло наукового аналізу їм були залучені феномени, які традиційна психологія не звикла взяти до уваги: почуття провини, неповноцінності, тривожності, відхід від реальної ситуації в область мрій, виникнення внутрішньої тенденції до агресивності.
Щоб зрозуміти зміст впливу Фрейда, треба мати на увазі, що в науковій творчості, його результатах варто розрізняти суб'єктивне й об'єктивне. Ряд своїх постулатів Фрейд оцінював як непорушні (такі, як Эдипов комплекс, страх кастрації в хлопчиків і т.п. ). З подібними феноменами він зустрічався у своїй клінічній практиці. Фрейдові представилося, що він тут має справу не із симптомами, спостережуваними в окремих осіб, що страждають психоневротическими розладами, а із проявом глибинних початків людської природи.
І скільки б заперечень не висувалося проти цих догм психоаналізу, його творець залишався разюче сліпий до будь-якої критики. Помітивши (і тут він не був самотній, багато лікарів до Фрейда писали про це) сексуальну этиологию неврозів у своїх пацієнтів, Фрейд ототожнив будь-які сховані від свідомості прагнення людини із сексуальними.
Цим він і розбурхав інтелектуальний світ .Сексуально стурбований невропат Фрейдстав свого роду моделлю поводження людини в будь-яких ситуаціях і культурах. Тим самим це поводження одержало мінливе трактування.
Однак, виявися навчання Фрейда не більш ніж сугубо міфологічною конструкцією, воно не ввійшло б у запас наукових подань, а метод психоаналізу не виявився б одним із самих впливових серед безлічі технік психотерапії.
Основні праці Фрейда
В 1899 році він випускає свою першу самостійну роботу "Тлумачення сновидінь", що присвячена аналізу неврозів за допомогою вивчення сновидінь пацієнта. Проводячи дослідження з використанням методу вільних асоціацій, він дійшов висновку, що джерелом неврозів більшості пацієнтів є подавлені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо (наприклад при фіксації на матері - Эдипов комплекс) воно не може бути задоволене й проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також незадоволений потяг може бути переспрямоване на несексуальні цілі (сублімація). Відповідно до цієї концепції прояву подавлених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в сновидіннях і неврозах, але також у літературі й мистецтві (а також в інших породженнях людської свідомості).
Ідея про те, що на наше поводження впливають неусвідомлювані мотиви, була продемонстрована Фрейдом у книзі "Психопатологія повсякденного життя" (1901 р.). Різні помилкові дії, забування імен, застереження, описки звичайно прийнято вважати випадковими, пояснювати їхньою слабістю пам'яті. По Фрейдові ж у них прориваються сховані мотиви. Якщо, наприклад, відкриваючи засідання, голова повідомляє його закритим, то це не просте оговорення, а вираженне його небажання обговорювати на цьому засіданні неприємний для нього питання.
В іншій роботі - "Гумор і його відношення до несвідомого" (1905р.) жарти або каламбури інтерпретуються Фрейдом як розрядка напруги, створеного тими обмеженнями, які накладають на свідомість індивіда різні соціальні норми.
В "Трьох нарисах по теорії сексуальності" (1905р.) весь аналіз психоневрозів обертається навколо подавленого сексуального потяга як головної причини страхів, неврастенії й інших хворобливих станів. Тут же пропонується схема психосексуального розвитку особистості - від дитячого віку до стадії, на якій виникає природний половий потяг до особи протилежної статі. Однієї з улюблених версій Фрейда стає Эдипов комплекс як споконвічна формула відносин хлопчика до батьків.
УгрецькомуміфіпроцаряЭдипе, щовбивсвогобатькайженилисьнаматері, схований, надумкуФрейда, ключдосексуальногокомплексу, щотяжієнадкожнимчоловіком: хлопчиквідчуваєпотягдоматері, сприймаючибатька (зякимвінсебеідентифікує) яксуперника, щовикликаєйненависть, істрах.
В останній період творчості Фрейда побачили світло роботи, що запам'ятали зміни, які перетерпіли його погляди на структуру людської особистості ("Психологія мас і аналіз Я" (1921р.), "Я и Воно" (1923р.). Організація психічного життя виступала тепер у вигляді моделі, що має своїми компонентами різні психічні інстанції, позначені термінами: Воно (ид), Я (эго) і понад- я (супер-эго). Воно представляє несвідомі потяги, Я - принцип реальності, Понад- Я формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування яких над психікою також стає несвідомим, приводить до виникнення совісті й неусвідомленого почуття провини.
Висновок
Важко дати оцінку сучасним психологічним теоріям, не віддавши належного визнання теорії Фрейда. Незалежно від того, приймаємо ми або відкидаємо якісь (або всі) його ідеї, неможливо заперечити той факт, що вплив Фрейда на західну цивілізацію XX століття було глибоким і міцним.
Можна затверджувати, що у всій історії людства далеко не всі ідеї зробили настільки широкий і потужний вплив. Це, звичайно, сильне твердження, але важко представити, що у Фрейда найдеться багато конкурентів. Його погляд на природу людини завдав відчутного удару поданням, що панували в той час, викторианского суспільства; він запропонував важкий, але притягальний шлях до досягнення розуміння таких аспектів психічного життя людини, які вважалися темними, схованими й, очевидно, недоступними.
За майже 45 років активної наукової діяльності й клінічної практики Фрейд створив:
" першу розгорнуту теорію особистості;
" велику систему клінічних спостережень, заснованих на його терапевтичному досвіді й самоаналізі;
" оригінальний метод лікування невротичних розладів;
" метод дослідження тих психічних процесів, які майже неможливо вивчити якими-небудь іншими способами.
Ці розробки лягли в основу створення стрункої теорії психоаналізу.
Я вважаю, що розроблена Фрейдом методика лікування психоаналізу є досягненням медицини 20- го століття. Нехай багато гіпотез Фрейда були сміливими, а деякі - помилковими, але в цьому й складається головна його заслуга.
Фрейд запропонував подивитися на психологію із зовсім іншої сторони. Він брався за гіпотези й додумував їх до кінця, приймаючи в уваги всі крайності. Такий підхід викликав як схвалення, так і презирство різних психологічних шкіл.
Але як би там не було, ім'я Фрейда дотепер на слуху, а навколо його гіпотез не припиняються суперечки.
Використана література
Дадун Р. Фрейд. Издательство АО «Х.Г.С.», 1994
Лакан Ж. Семинары, Книга I : Работы Фрейда по технике психоанализа. Дилтс Р. Стратегии гениев. Т. 3. Зигмунд Фрейд, Леонардо да Винчи, Никола Тесла М.: Независимая фирма “Класс”, 1998. 384 с. (Библиотека психологии и психотерапии)
Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции. М., "Наука", 1989