ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
Реферат на тему:
Завдання психодіагностики
Чернівці, 2008
ЗМІСТ
Вступ.. 3
Завдання шкільної психодіагностики.. 6
Діагностика готовності до школи.. 11
Розробка проблеми в педагогіки та психології 12
Список використаної літератури.. 13
Сучасна психологія кількома різними шляхами, впливає на практичну діяльність людей. Один з таких шляхів - це безпосередня психологічна допомога різним категоріям населення. Психолог, який отримав спеціальну підготовку, здатний надати консультативну психологічну допомогу батькам у вихованні дітей, дружині в ситуації сімейної кризи, дітям, у яких порушений хід нормального розвитку особистості, юнакам та дівчатам у виборі професії, керівникам у формуванні стилю і прийомів спілкування і багатьом іншим.
Психологічне консультування засноване не тільки на знанні психологом предмета аналізу та обговорення (сімейні та виробничі, внутрі - та міжособистісні конфлікти), але й на знанні закономірностей самого процесу консультування, його стратегії і тактики.
Психологічна допомога частіше й ефективніше за все виявляється в ситуації не тільки існуючого об'єктивно, але й суб'єктивно переживаємого неблагополуччя. Це переживання може бути гострим і виражатися в глибокому незадоволення собою, оточуючими, життям в цілому, а іноді і в стражданнях. У таких випадках потрібно не просто надання консультативної, але й психотерапевтичної допомоги. Якщо страждання людини складаються у клінічну картину захворювання і людина звертається до лікаря, то психотерапевтична допомога носить медичний характер і виявляється лікарем-психотерапевтом або психологом під керівництвом лікаря.
У багатьох випадках, однак, потрібною є психотерапевтична допомога дещо іншого характеру. За своєю формою і цілі це психотерапевтичне втручання збігається з тим, що використовується при лікуванні хворих. Воно відбувається у вигляді бесіди, дискусії, ігри (тобто у формі спілкування) і спрямоване на позбавлення людини від страждань і ліквідацію причин, що стали причиною його.
Це втручання, однак, відрізняється від медичного у двох суттєвих аспектах; 1) природа неблагополуччя криється не в хворобливих процесах, що відбуваються в організмі людини, а в особливості його особистості, специфіці життєвій ситуації і характер взаємовідносин з оточуючими; 2) які звертаються за допомогою і об'єктивно не є, і суб'єктивно не визнає себе хворим.
В якій би формі не здійснювалась психологічна допомога: у формі психологічного консультування або у формі немедичної психотерапії, вона має загальну характеристику - індивідуалізованість своєї спрямованості. Ця індивідуалізація базується на глибокому проникненні в особистість яка звернулася за допомогою, в його почуття, переживання, установки, картину світу, структуру взаємовідносин з тими, хто поряд. Для такого проникнення часто недостатньо одного лише психологічного чуття та інтуїції, потрібні спеціальні - психодіагностичні - методи.
У самому загальному вигляді психодіагностика - це наука і практика постановки психологічного діагнозу. Термін "психодіагностика", які поширені в психіатрії слідом за появою роботи Г. Горшаха "Психодіагностика" (Rorschach H. 1921), досить швидко вийшов за межі медицини. Термін "діагноз" почав розумітися як распознованіе будь-якого відхилення від нормального функціонування або розвитку і навіть як визначення стану конкретного об'єкта (індивіда, сім'ї, малої групи, тієї чи іншої психічної функції або процесу у конкретної особи). Поняття психодіагностики поширився і на профілактичне обстеження індивідів і груп.
Діагностичне дослідження (точніше-обстеження) має, тим не менш важливою характеристикою, які відрізняють його від наукового дослідження.
Психодіагностичні завдання можуть вирішуватися різними способами. Один з таких способів - це тривале спостереження за піддослідним, чиниться в ході надання йому допомоги Інший спосіб - це спостереження за піддослідним в реальних умовах його життя, наприклад, спостереження за поведінкою дитини в дитячому садку. Ці способи дають дуже цінні відомості про піддослідного, однак вони вкрай трудомісткі, не завжди доступні і дають інформацію не до початку роботи психолога, але вже в ході такої роботи.
Тому в психодіагностики отримали поширення спеціальні психодіагностичні методики, що використовуються не тільки в сфері консультування та психотерапії, але й у всіх тих випадках, коли необхідно отримати оцінку тієї чи іншої психічної особливості конкретного індивіда або групи. Ці методики володіють наступними особливостями: 1) вони дозволяють зібрати діагностичну інформацію у відносно короткий термін; 2) вони представляють інформацію не взагалі про людину, а прицільно про ті чи інші особливості (інтелекті, тривожності, самоотношеніі, почуття гумору, найбільш опуклих особистісних рисах); 3) інформація надходить у вигляді, що дозволяє дати якісне і кількісне порівняння індивіда з іншими людьми; 4) інформація, що отримується за допомогою психодіагностичних методик, корисна з точки зору вибору засобів втручання, прогнозу його ефективності, а також прогнозу розвитку, спілкування, ефективності тієї чи іншої діяльності індивіда.
Принципи розробки психодіагностичних засобів та їх конкретне втілення в діагностичних методиках, включаючи їх методологічне та теоретичне обгрунтування, повірку валідності та надійності, входять в предмет загальної психодіагностики.
Розвиток цієї галузі знання в нашій країні йшло нерівномірно. Інтенсивний розвиток психодіагностики в 20-х і на початку 30-х років виявилося потім призупиненим завдяки неконтрольованому, непрофесійному поширенню використання тестів. В результаті у розвитку вітчизняної психодіагностики намітилося відставання, яке стало інтенсивно перемагати в 70-е і 80-ті роки. Велику роботу в цьому напрямку проводить науковий колектив Ленінградського психоневрологічного інституту ім.В.М. Бехтерева.
Перетворення псіходіагностіческіх методик в надійний інструмент науки і практики залежить від інтенсивності зусиль багатьох дослідників, перевірки та повторну перевірку одержуваних даних.
Умовно всі завдання, що виникають у взаємодії педагога та психолога в школі, можна розділити на психолого-педагогічні і психологічні. У першому випадку цілі та методи вирішення задачі визначає педагог, а психолог-діагностика виконує допоміжну функцію, а саме: проводить психодіагностику учня, дає його психологічний портрет і прогнозує результат педагогічного впливу, а в деяких випадках проводить і вторинну психологічну діагностику після впливу. Цей тип завдань в більшості випадків пов'язаний з обслуговуванням освітньої функції школи.
Завдання другого типу - власне психологічні, які переважно й доводиться вирішувати шкільного психолога. У цьому випадку психологічна діагностика виступає як етап вирішення проблеми, де засоби рішення - суто психологічні (консультативна допомога, корекція особистості, психологічний тренінг, індивідуальна і сімейна психотерапія, психологічні рекомендації і т.д.).
Як правило, шкільний психолог сам виступає в ролі психодіагноста і в ролі суб'єкта, що здійснює психологічний вплив. Не менше значення має фактор "замовника". Запит психолога може надходити від педагога, від батьків, від самого школяра. Крім того, сам психолог може поставити перед собою цю задачу. Хоча зміст психодіагностичної діяльності (на етапі тестування) практично не залежить від того, хто сформулював запит, але на етапі інтерпретації результатів виникає проблема перекладу психодіагностичної інформації та психологічних рекомендацій на мову її користувача. Крім того, перед психологом постають етичні проблеми, оскільки він повинен виходити з гуманістичного принципу захисту особистості дитини.
Досить умовно всі типові завдання можна віднести до двох класів, виходячи з головних функцій школи - функції освіти та функції виховання. Розрізнення цих функцій, безумовно, слід вважати суто орієнтовним. Воно корисно тому, що допомагає як-то структурувати виклад і орієнтування в матеріалі. Вся справа в тому, що освітня і виховна функція в будь-якому дитячому закладі тісно переплетені.
До предмету освітньої діяльності школи слід віднести (знову ж таки з певною часткою умовності в цьому поділі) формування наступних психічних властивостей і функцій дитини як майбутнього професіонала і громадянина:
- Пізнавальні здібності (які досягли рівня розвинених усвідомлених умінь з самонавчання),
- Знання, вміння та навички за конкретними предметних дисциплін,
- Систему уявлень і понять, що утворюють загальну наукову картину природного та соціального світу.
Відповідно до цього психодіагностика, що обслуговує завдання освіти, повинна бути перш за спрямована на зазначені вище психічні властивості та явища.
До предмету виховної діяльності школи слід віднести формування наступних психічних властивостей:
- Стійкого і одночасно гнучкого характеру, що дозволяє поєднувати волю і цілеспрямованість у досягненні цілей з гнучкістю в обліку та пристрої до мінливих умов;
- Формування особистості з соціально-рефлексуючою структурою мотивації та ціннісної орієнтацією, яка обумовлює законосумлінну правосвідомість, моральність, готовність до якісної та сумлінної праці в будь-якій сфері діяльності, включаючи сферу професійної праці, а також сферу сім'ї та побуту;
- Підготовку юнаків та дівчат до усвідомленого вибору сфери професіональної діяльності на основі гармонійного поєднання інтересів та здібностей.
В широкому сенсі можна сказати, що освітня функція звернена на пізнавальну, а виховна - на особистісно-мотиваційну сферу психічної життя дитини.