Труднощі і помилки – результат тренування, направленого переважно на відробляння виконавчих рухів. Мета навчити розпізнаванню ознак аварійної ситуації, як правило, не ставиться. Відробляється, доводиться до досконалості лише рухова навичка. Для успішної роботи цього недостатньо. Необхідно навчити пілота розпізнавати ознаки ситуації в конкретних реальних умовах польоту
Необхідні для успішних дій в аварійних ситуаціях якості формуються у пілота по мірі отримання специфічного досвіду дій саме в аналогічних ситуаціях. Звідси – можливість розходження рівня підготовки пілота до дій в звичайних умовах, з однієї сторони, і в аварійних – з іншої. Психологами неодноразово підкреслювалась специфічність тих якостей, які проявляються в аварійних ситуаціях, їх відмінність від якостей, що проявляються у звичайних умовах діяльності. Вказується, що умовою успішності дій в нестандартних ситуаціях являється розвиток здатності до швидкої оцінки альтернатив, до виділення суттєвих ознак, до несвідомого вибору релевантних сенсорних подразників.
Багато чисельні льотні дослідження показали, що саме розумові процеси займають більшу частину часу, що витрачається на ліквідацію аварійної ситуації.
Сформоване розумове вміння проявляється в тому, що пілот може швидко виділити і оцінити ознаки конкретної події. Характерні риси вміння наступні: перша – те, що воно забезпечує переробку неповноцінної інформації, перетворення неявного сигналу в явний, що змушує до виконання конкретних дій; друга – гнучкість, легке пристосування до умов, що змінюються, перш за все складним і небезпечним; третя – внутрішня активність, що виражається в пошуку прихованих ознак аварійної ситуації; четверта – мобілізація інтелектуальних зусиль для продукування нових зусиль.
Серед перерахованих характеристик головна – здатність аналізувати зовнішнє середовище, виділяти приховані в ній релевантні ознаки потрібного стану.
Вироблена інтелектуальна здатність пілота повинна "протистояти" об’єктивній невизначеності інформації про подію, яка полягає в тому, що більшість ознак конкретної ситуації одночасно можуть бути ознаками ряду інших конкретних ситуацій. Часто, перш ніж закінчиться аналіз, проходить значний час, протягом якого пілот відчуває вплив такого стресору, як невизначеність інформації.
Цей вплив далеко не байдужий для працездатності пілота як в процесі ліквідації особливого випадку, так і в наступний період.
Мета формування спеціального вміння як раз і полягає в тому, щоб зменшити процес впізнання невизначеної ситуації, протиставити невідомості (психологічному стресору) готовий механізм перетворення неявного сигналу в явний.
В результаті аналізу дій пілотів в особливих випадках польоту були виявлені дві найважливіші складові вміння діяти в аварійній ситуації: оперативне мислення і антиципацію.
Оперативне мислення – вироблена у людини здатність вирішувати практичні задачі нерідко при відсутності повноцінної інформації, необхідної для прийняття рішення. Воно проявляється як особлива психологічна активність, направлена на пошук і аналіз потрібних для вирішення інформативних ознак, на вишукування відомостей, яких не вистачає, з потоку інформації.
Оперативне мислення – специфічний спосіб переробки неповноцінної інформації, що забезпечує успішність дій в невизначених умовах, що дозволяє з маси ознак виокремити ту єдину, потрібну, головну ознаку, за якою можливе впізнання ситуації і прийняття рішення. Розвиток у кожного пілота здатності оперативно мислити в аварійній ситуації повинно стати основною задачею підготовки до польотів.
Наступний компонент спеціального вміння – передбачення, або антиципація, - психічний процес орієнтації на невидиме майбутнє. Цей процес засновано на знанні логіки розвитку події, на засвоєнні результатів аналізу ознак, попередньо здійснених оперативним мисленням. Він забезпечується прихованою реакцією очікування, що налаштовує людину на певні дії, коли у зовнішньому середовищі для них немає достатніх причин. В результаті спеціального тренування можливо розвинути здатність передбачати по невизначеним непрямим не інструментальним ознакам подію, що наступає. В цьому випадку невизначений сам по собі сигнал перетворюється в суб’єктивно визначену значущу ознаку досить конкретної ситуації.
На відміну від оперативного мислення здатність передбачати подію, що наступає більш специфічна, вона повинна вироблятися відносно до кожного конкретного випадку і перш за все до тих випадків, виникнення яких супроводжується яскравою не інструментальною ознакою, надпороговим фізичним впливом на пілота. Це означає, що якщо оперативне мислення сприяє швидкому формуванню нового оперативного образу на основі усвідомленого аналізу ознак і їх співставлення з еталонними ознаками, то антиципація заснована на "заготовлених" оперативних образах, актуалізованих при надходженні специфічного сигналу [1, 226].
Завданням тренування для формування відповідних вмінь являється формування не тільки рухових операцій, але перш за все тих психофізіологічних механізмів, які сприяють адаптації людини до будь-якої несподіванки. Для вироблення вміння і відповідних розумових навичок перш за все повинен бути проведений аналіз конкретних особливих випадків.
Аналіз дій пілотів при раптовому вимкненні двигуна показав, що в реальному польоті пілот діє не зовсім так, як рекомендується в спеціальній інструкції для даного випадку. Виявилося, що в своїх діях він керується іншими сигналами і використовує їх в іншій послідовності, ніж приписано в інструкції. Інструкція складена в розрахунку на людину, яка сприймає ознаки відмови, заздалегідь знаючи, що вони означають, тоді як в реальному польоті пілот повинен спочатку "вичленити" з інформації, що надходить, значимі ознаки, тобто його завдання є іншим. Не знаючи заздалегідь значення різних чисельних ознак, він може обрати інші ознаки, такі, що не досить відповідають ситуації.
Були виявлені значні розходження, коли порівняли інструкцію про порядок сприйняття з дійсною по черговістю сприйняття ознак. Впізнання відмови часто затягувалось до 280 с, і це відбувається частково від того, що не зовсім правильно відроблялись дії при відмовах. Тренування, як і інструкція, адресовані пілоту, який вже знає, що трапилось. Випущене з виду тренування впізнання, але пілот повинен точно впізнати ситуацію, а для цього необхідна спеціальна навичка оперативного мислення. Завчена пілотом інструкція розрахована на автоматизовані дії: пілот сприйняв сигнал і виконав рух. При цьому не враховується, що пілот повинен спочатку виділити цей сигнал з маси інших ознак. Автоматизм не спрацьовує, необхідне оперативне мислення.
В реальному польоті пілот при відмові техніки перш за все відчуває зміну тяги. Відчувши несправності у роботі двигунів, він перш за все звертається до приборів, при чому зчитує їх показники протягом першої секунди після відмови. Але специфіка ситуації така, що за цей час ще не відбулися значні зміни показників приборів. Не отримавши потрібного сигналу, пілот відхиляє гіпотезу про несправності у двигуні, починає пошук ознак для підтвердження нової гіпотези. При цьому характерно, що він не дивиться на сигнальні лампи, так як вже відкинув гіпотезу про відмову двигуна; його увага направлена на пошук іншої інформації. І це не є свідченням про незнання інструкції, це – показник відсутності спеціального вміння аналізувати ознаки відмови.
В процесі підготовки основний акцент робиться на відробленні рухових дій. Пілоту показують, як проявляється відмова, але як виокремити із загальної інформації ту, яка б допомогла б визначити несправності, цьому вмінню не навчають. Спеціальне вміння формується тоді, коли пілот самостійно проводить аналіз ознак. Тому відмова повинна бути введена без його відома. Тільки тоді може актуалізуватися його здатність до виокремлення потрібних ознак.
Велике значення для збереження безпеки польоту на літаках, обладнаних системою директорних приладів, має розвинуте оперативне мислення, тобто здатність аналізувати ситуації при відмовах лічильника траєкторного управління. При таких відмовах до пілота надходить двійна інформація: неправильна від директор них приборів і правильна від пілотажних. На жаль, у пілота немає засобів контролю, які б вказали йому на причину протилежностей – несправність директивної системи. В результаті довгий час пілот не помічає невідповідності показників. Він може їх виявити тільки при цілеспрямованому аналізі або при виникненні суттєвих відхилень в режимі польоту.
Для формування спеціального вміння діяти в ситуації відмови директорної системи необхідно навчити пілотів аналізувати показники всіх пілотажних приборів і порівнювати положення директор них індексів і показників планок положення літака відносно глісади і курсу, варіометру, авіагоризонту. В даному випадку неможливо виробити антиципацію. Пілот повинен постійно аналізувати пілотажні сигнали. Складність вироблення такого вміння не стільки у труднощах порівняння показників, скільки в тому, що цілеспрямований аналіз оточення в певній мірі заважає виконанню основної дії – пілотування по директор ним індексам. Якщо пілот на практиці відчув небезпеку відмови директорної системи до того, як був спеціально підготований до таких відмов, то у нього виробляється негативне відношення до директивного режиму управління, недовіра до директивних сигналів.
Вироблення вміння діяти при відмові директор них приладів проводиться в три етапи. На першому – пілот в процесі пілотування спеціально налаштовується на порівняння директорної та іншої пілотажної інформації. На другому – вводяться після попередження різні відмови, пілот впевнюється, до яких наслідків може призвести управління по несправному директорному сигналу, засвоює ознаки, по яким повинні порівнюватися директорна та звичайна інформація.