Вплив соціального оточення на поведінку дошкільника (стр. 4 из 9)

Існують індивідуальні розходження в засвоєнні агресії, яка демонструється однолітками, і не завжди діти, що піддаються агресії з боку інших дітей стають агресивними. Взаємодія з однолітками відіграє важливу роль у формуванні в дитини подань про можливі способи прояву агресії, норми і границі її застосування. «Прийнятність – не прийнятність» тих або інших форм агресії «відповідність» агресії діям кривдника засвоюється дитиною не тільки на прикладі інших, але й на власному досвіді, у колі однолітків, коли дитина зіштовхується із проявом агресії стосовно себе.

Хочеться все-таки відзначити, що вивчення впливу моделей поведінки на агресивність дитини показує, що приклади дорослих, чинять на неї сильний, тривалий і глибокий вплив. Примітно, що діти, що виявляють у дошкільному віці риси найбільшої просоціальності (допомагають, співчувають, схильні до допомоги й щедрості) виявляються одними з агресивних у класі. Однак передбачається, що більшою мірою соціальну поведінку демонструють помірковано агресивні діти; якщо ж дитина надзвичайно агресивна, то її поведінка рідше буває просоціальною. Дана особливість характерна для дітей, які використовують нарівні з мирними способами затвердження своїх прав фізичну і вербальну агресію, що не перешкоджає їм завойовувати авторитет в однолітків.

Отже, у виникненні агресивних проявів у дітей дошкільного віку задіяно багато факторів як біологічного так і соціального походження. Їх взаємодія один з одним визначає рівень та інтенсивність агресивних проявів у поведінці дитини.

1.4 Проблема взаємин батьків і дітей, та їх вплив на поведінку дошкільника

У психолого-педагогічній науці міжособистісні взаємини розглядаються як специфічний спосіб людського буття, що визначає духовну й практичну активність людей, їх відносини з навколишнім світом та між собою. Аналіз наукових джерел засвідчує, що на формування і розвиток особистості дитини впливають, зокрема, такі психолого-педагогічні чинники: загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість, добрі сімейні взаємини. За гармонійних взаємин усі проблеми розв’язуються без приниження людської гідності дорослих і дітей. Взаєморозуміння та повага підтримують авторитет рідних і визначають статус дитини. Тон сімейного життя – це наслідок дії багатьох чинників: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім’ї, побутової культури, організованості сімейного колективу, його традицій тощо.

Під гармонійними взаєминами батьків і дітей розуміються відносини, засновані на узгодженні основних компонентів взаємин (довірче рівноправне ставлення, особистісно зорієнтований стиль спілкування, врахування індивідуальних потреб батьків і дітей) [12, 35-36].

Істотними характеристиками гармонійних батьківсько-дитячих взаємин є — задоволення базових потреб дитини, зокрема таких як потреба у безпеці й прийнятті та потреб, що виникають у процесі батьківсько-дитячої взаємодії (прийняття та визнання індивідуальності дитини і збереження свого «Я» як автономної реальності); достатній рівень рефлексії батьків щодо індивідуальних особливостей дитини, розуміння їх психолого-педагогічної природи; свідома організація конструктивного стилю взаємодії з дитиною, адекватного її індивідуальним особливостям. До порушень взаємин батьків і дітей віднесені:

1) низька згуртованість між членами сім’ї з питань виховання та пов’язана з цим емоційна напруга й непослідовність у виховному підході батьків до дітей;

2) неадекватно виражена ступінь опіки та обмеженості щодо певних сфер життєдіяльності дітей;

3) стимуляція можливостей дітей за допомогою погроз та моральних засуджень [11, 242].

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує, що важливими факторами виникнення порушень у розвитку дітей є: міжособистісні конфлікти в сім’ї; невіра батьків у можливості та сили дитини; неадекватні віку або суперечливі вимоги з боку батьків; відсутність інформації про те, коли і чому батьки задоволені чи незадоволені поведінкою дитини. Особливе значення для виникнення та розвитку порушень в особистісному розвитку дитини має не стільки реальна сімейна ситуація, скільки суб’єктивне сприйняття та переживання дитиною того, що відбувається в сім’ї. Можна зробити висновок, що причини порушень розвитку особистості дитини мають значення лише тоді, коли вони переживаються нею. Значна кількість конфліктів батьків з дошкільниками в сім’ї обумовлена комплексом умов (особливості віку та особистості дитини, внутрішньосімейні взаємини та соціокультурне середовище), що складає в цілому соціальну ситуацію розвитку дитини. Причини батьківсько-дитячих конфліктів у сім’ї можуть бути як об’єктивними (вікова динаміка, яка відбиває становлення ведучих потреб у дітей), так і суб’єктивними (індивідуально-психологічні особливості батьків, особливості сімейного виховання тощо). Дослідження особливостей батьківсько-дитячих взаємин має здійснюватися за трьома напрямами: вивчення взаємодії в процесі спостереження, діагностика взаємин за уявленнями дітей та діагностика взаємин за уявленнями батьків [12, 37].

Рис.1. 1. Схема формування гармонійних взаємин батьків і дітей дошкільного віку

Аналізуючи дослідження Косарєвої О.І., щодо ознак батьківсько-дитячих стосунків, можна виділити такі групи типів взаємин батьків з дітьми — явна перевага емоційного прийняття дитини; орієнтація батьків на взаємини співробітництва з дитиною; достатньо високий прояв прагнення батьків до гармонійних взаємин з дитиною; достатньо високий рівень контролю за дитиною; орієнтація на її соціальні досягнення; орієнтація на заохочення позитивних якостей дитини, сумнів у дієвості будь-яких покарань [10, 12-13].

Характерними ознаками батьківсько-дитячих взаємин в дослідження Косарєвої О.І є конфліктність, непослідовність у виховних впливах, емоційне неприйняття батьками своїх дітей; дисгармонія, яка призводить до своєрідних викривлень у психічному розвитку дітей, породжує замкненість щодо усвідомлення і вираження своєї потреби, порушення самооцінки дітей. Дошкільники гостро переживають своє місце в системі внутрішньосімейних взаємин, хочуть займати більш значущу позицію, але вимушені задовольнятися тим ставленням, яке демонструють щодо них їхні батьки та реагують на несприятливу ситуацію в сім’ї пасивним униканням труднощів або непрямою агресією. Основними джерелами підвищеної тривожності є страх покарання, відторгнення, втрата любові з боку батьків. Діти переживають амбівалентні почуття до батьків: з одного боку, вони емоційно відштовхують батьків, що виявляється у малюнках та висловлюваннях дітей, з іншого боку, вони тягнуться до них, мріють про любов і турботу; у них виявлена завищена або занижена самооцінка у поєднанні з переживанням незадоволеності собою, яка виконує переважно захисну функцію [12, 36].

Також Косарєва О.І. у своєму досліджені виявила відмінності у позиціях обох батьків щодо дітей. Для більшості чоловіків характерні такі позиції у взаєминах з дітьми: вимогливість, контроль у ставленні до дитини та емоційна дистанційованість з нею. У матерів переважає тривожність за дитину, непослідовність та певна нестабільність у взаєминах з дітьми. Результати опитування дітей свідчать, що мати частіше, ніж батько проявляє позитивні реакції щодо дитини, і, відповідно, дитина частіше отримує реакції негативного характеру від батька, ніж від матері [12, 38].

Конфліктні ситуації у взаєминах дітей з батьками виникають у сім'ях, де переважають такі типи батьківського ставлення, як «відторгнення», «авторитарна гіперпротекція» та «маленький невдаха». Способи поведінки батьків щодо дітей у конфліктних ситуаціях мають переважно неконструктивний характер; лише 19,7% дошкільників, з дослідницької групи Косарєвої О.І, поводять себе в конфліктній ситуації по-своєму; більшість дітей наслідують поведінку своїх батьків, причому дівчатка частіше наслідують матір, а хлопчики – батька [12, 39].

Таким чином, за оцінками Косарєвої О.І, у кожній другій сім’ї батьківсько-дитячі взаємини не є гармонійними, що обумовлює потребу у створенні педагогічних умов формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку.

За таких умов має бути застосований спеціальний комплекс взаємодії педагогічного колективу дошкільного закладу і сім’ї. Він повинен бути злагодженою системою форм і методів роботи, яка керується загальною метою – забезпечення дієвості педагогічних умов формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку. Розробка програми формувального експерименту має три складові: корекційна робота з дітьми; створення у батьків педагогічно рефлексивної позиції щодо своїх дітей; тренінг оволодіння батьками уміннями використовувати адекватні методи співробітництва з дитиною.