Вступ
Розділ 1. Особливості поведінки дошкільника
1.1 Соціальна поведінка особистості і етапи її формування
1.2 Індивідуальні особливості поведінки дітей
1.3 Специфіка агресивної поведінки дітей дошкільного віку
1.4 Проблема взаємин батьків і дітей, та їх вплив на поведінку дошкільника
Розділ 2. Дослідження негативних та агресивних проявів в поведінці та їх причин у дітей дошкільного віку
2.1 Методика та процедура дослідження
2.2 Аналіз проявів та детермінант негативної поведінки дітей дошкільного віку
Розділ 3. Формування культури поведінки дітей в умовах дошкільного закладу
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Актуальність дослідження. Дошкільне дитинство – короткий, але важливий період ствердження особистості. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер. У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню, підростаючого покоління. Одним із напрямків у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.
Різні соціально-психологічні умови виховання дітей дошкільного віку по-різному впливають на формування їхньої поведінки сфери. Характер такого впливу обумовлює як зміни, так і взаємодію в певному колі ознак психологічних особливостей, які формують поведінку. Визначення таких ознак дозволить не тільки уточнити тенденції розвитку культури поведінки сучасних дітей, які перебувають у різних умовах виховання, але й розробити адекватні психолого-педагогічні засоби попередження і корекції небажаних проявів в поведінковому компоненті розвитку дітей.
На прояви поведінки дітей впливають як біологічні, так і соціально-психологічні фактори, а саме: особливості сімейного виховання; неформальність взаємостосунків з іншими дітьми та умови навчально-виховного процесу в дитячому закладі. Однією, і чи не найголовнішою умовою адекватної поведінки дітей дошкільного віку є взаємини з батьками, які ґрунтуються на взаємоповазі та любові.
Саме у взаємодії з дорослим дитина входить в оточуючий світ, оволодіває цінностями, нормами і правилами, прийнятими в суспільстві.
Нині в нашій країні спостерігається значне збільшення проблемних сімей, що призводить до соціально-психологічної та педагогічної дезадаптації дітей, що в свою чергу спричиняє неадекватну поведінку дошкільнят. Ця тенденція вимагає розширення кола послуг як батькам, так і дітям з боку вихователів, психологів та соціальних педагогів з метою забезпечення розвитку й охорони психічного та соматичного здоров’я.
У психолого-педагогічній науці накопичений значний теоретичний матеріал з проблеми батьківсько-дитячих взаємин. Їх вплив на формування дитячої особистості та дитячої поведінки розглядався в працях багатьох дослідників.
Теоретичні засади соціогенезу розвитку суб’єкта частково охарактеризовано в працях педагогів і психологів Л.Виготського [7], О.Запорожця [8], С.Рубінштейна [23], Д.Б.Ельконіна [29]. Експериментальний аналіз специфіки батьківсько-дитячих взаємин проведений у дослідженнях О.І. Косарєвої [10], [11], [12], О.Захарова [9] та ін.
Демократизація й гуманізація сучасного суспільства та виховного процесу зумовлюють актуальність вирішення проблеми формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку. Водночас у сучасному суспільстві спостерігається деформація взаємин дорослих і дітей. Диференціація та ускладнення суспільних відносин порушили глибинні зв’язки дорослих і дітей. У багатьох батьків спостерігається зниження відповідальності, у них «атрофується» гуманне ставлення до дітей, спостерігається серйозний дефіцит уваги і поваги до дитини. За цих умов різко загострилася суперечність між потребою дитини в опіці та безперервним послабленням, а відтак і відсутністю необхідної уваги з боку дорослих, зокрема рідних, що призводить до гострого конфлікту та штучної затримки її особистісного розвитку та погіршення поведінки.
Аналіз наукової літератури з теми дослідження засвідчив, що, не дивлячись на ряд теоретичних та прикладних досліджень у галузі впливу соціального оточення на поведінку дітей в педагогіці і психології, проблема залежності поведінкового компоненту від різноманітних соціально-психологічних умов оточуючого дитину середовища залишається невирішеною. Зокрема, актуальним є вивчення особливостей формування гармонійних взаємин батьків і дітей як фактору їх особистісного розвитку та адекватної поведінки, виявлення педагогічних умов розвитку гармонійних батьківсько-дитячих взаємин.
Таким чином, враховуючи актуальність проблеми і враховуючи її недостатню вивченість була обрана тема дослідження «Вплив соціального оточення на поведінку дошкільника».
Об’єкт дослідження – процес формуваннякультури поведінки дітей дошкільного віку.
Предмет дослідження – психологічні умови формування адекватної поведінки дітей дошкільного віку.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні сутності, структури поведінки дітей дошкільного віку, залежності поведінкових компонентів від різних умов виховання та соціального оточення дитини.
Завдання дослідження:
- з’ясувати стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній науці та практиці;
- визначити сутність та структуру культури поведінки, та особливостей її проявів у дітей дошкільного віку;
- дослідити взаємини батьків і дітей, вплив цих взаємин на формування адекватної поведінки та гармонійної особистості дитини;
- виявити й охарактеризувати передумови і причини виникнення конфліктних ситуацій у батьківсько-дитячій взаємодії;
- дослідити використовуючи комплекс психодіагностичних методів і методик, психологічний симптомокомплекс агресивної поведінки у дітей дошкільного віку.
- розробити психологічні технології організації виховної діяльності у дошкільному закладі, що сприяють пом’якшенню негативних проявів у поведінці дітей дошкільного віку.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань застосовувалися загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження, які взаємодоповнювали один одного та забезпечували можливість комплексного пізнання предмета дослідження. Теоретичні методи (аналіз психологічної і педагогічної літератури, зіставлення та узагальнення фактів) застосовувалися на підготовчому етапі; емпіричні (спостереження, бесіди, тестування дітей або (приймаючи до уваги маленький вік дітей) батьків) та проективні методи були визначальними на експериментальному етапі; статистичні методи обробки результатів дослідження реалізувалися в процесі обробки і перевірки отриманих даних.
Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні психологічних знань про вплив різного соціального оточення на поведінку дітей дошкільного віку; з¢ясуванні основних факторів, які впливають на прояви неадекватної поведінки дітей.
Практична значущість роботи забезпечується розробкою психодіагностичного комплексу для виявлення психологічних особливостей дітей дошкільного віку, схильних до відхилень у поведінці. Результати дослідження можуть бути використані студентами при підготовці до курсів з вікової психології, матеріали та висновки дослідження можуть бути використані при написанні наукових, курсових, бакалаврських робіт тощо.
Структура дослідження. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків. Список використаної літератури містить 29 найменувань джерел українських та зарубіжних авторів.
Особистість є не тільки наслідком, а й причиною соціально-етичних дій, що відбуваються в соціумі. її сприйняття економічних, політичних, соціальних відносин залежить від історичної епохи і типу суспільства. Відповідно, кожна людина по-своєму відображає їх, щовизначає її соціальну якість, зміст і характер практичної діяльності. Саме в процесі такої діяльності людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, а з другого — виробляє своє особливе ставлення до оточення, стратегію соціальної поведінки. Елементами соціально-психологічної поведінки особистості є: соціально окреслена мета її діяльності; соціальні статуси» позиції і виконувані соціальні ролі; зумовлені статусами і ролями очікування; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності; соціокультурна, психологічна програма поведінки; система знаків, яку вона використовує; соціально-психологічне відображення, соціальних відносин; сукупність знань; рівень освіти і спеціальної підготовки; комунікативний потенціал; особистостімеханізми регуляції соціального процесу; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень. Становлення особистості в соціумі з погляду соціальної психології неможливе поза суспільними відносинами, поза взаємодією з групою, спілкуванням і діяльністю [29, 52].
Людина розвивається у взаємодії з навколишнім середовищем, проте життя її є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості завжди — глибоко неповторним явищем. її соціально-психологічні індивідуальні властивості виявляються в якостях темпераменту, рисах характеру, у специфіці інтересів, комунікативних якостей, інтелекту, потреб і здібностей.
Соціально-психологічна природа особистості реалізується і здійснюється у спілкуванні та взаємодії, відтворюючи реалії соціального буття – в соціальній поведінці.
Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та мотивується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуації, особливостями соціальної інфраструктури, засвоєними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості. Щодо особистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» - сукупність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе [29, 23-24]. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. «Я-концепція» є передумовою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку «Я-концепції» та соціального життя полягає не стільки у розширенні можливостей «Я», скільки у досягненні гармонії з оточенням, що передбачає не припасування індивідуальних властивостей до соціального стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття (неприйняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які пропонує суспільство.