Теоретична невизначеність і нерозведеність понять "відношення" і "спілкування" ускладнюють їхню діагностику. Така ситуація приводить до того, що найчастіше ті самі методики використовуються для діагностики того й іншого явища, хоча тут потрібна чітка специфікація.
Для виміру соціальних відносин застосовуються дві групи методик:
1) методики й оцінки власне відносин;
2) діагностичні методики й оцінки властивостей людини, що впливають на відносини.
Для вивчення відносин використовується соціометрія.
"Соціометрична техніка, - указує Дж. Морено, - повинна бути побудована відповідно до підготовленості даного населення до соціометричного згрупування і повинна відповідати його зрілості і відношенню до тесту, що може вимінювати різні моменти". Тому вибір соціометричного інструментарію завжди упирається в правильно сформульовані соціометричні критерії. Їхній зміст повинен бути зрозумілим кожному члену групи, повинен торкати важливі для групи сторони життєдіяльності. Цього можна досягти лише після попереднього знайомства з об'єктом дослідження.
Соціометричні критерії.
Вибір соціометричних критеріїв - основний етап розробки програми соціометричних вимірів.
Соціометричний критерій - це питання, що задається з метою з'ясування взаємин одних членів групи з іншими. У цьому випадку соціометричний критерій є інструментом виміру міжособистісних відносин у групі. Але взаємини навіть між двома людьми мають безліч вимірів, тобто розташовуються в багатомірному континуумі ділових, полових, психологічних і інших контактів. Тому питання типу: "Як ви відноситеся до свого товариша?" - з погляду точності вимірів у соціометрії не має змісту. Необхідно так сформулювати питання, щоб він був, за словами І.Нене-найзе, "індикатором визначених взаємин".
Розрізняють кілька типів соціометричних критеріїв. Усі їх можна розбити на два основних класи: перший - комунікативні критерії, ціль яких - відобразити реальні чи уявні відносини в групі, і другий - гностичні критерії, що мають метою відобразити, як сприймають і розуміють члени групи свої взаємини.
У закордонній літературі перший клас критеріїв називають соціометричним тестом, другий - тестом соціальної перцепції.
Для діагностування були обрані учні 8-го класу, вік яких становив 13-14 років.
Методикою виявлення статусного розподілу учнів у класі була „Соціометрія" [6; 13; 14].
Метою соціометричного тесту є діагностування емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій між членами групи. Також ця методика дає можливість вирішення наступних задач:
1. вимір ступіня згуртованості-відокремлення в групі;
2. вияв авторитету членів групи на правах симпатії-антипатії;
3. визначення внутрішньо групових згуртованих утворень на чолі знеформальним лідером.
На даному проміжку часу існує багато модифікацій соціометричного методу [6;13;14], засновником якого є відомий американський психіатр і соціальний психолог Дж.Морено [14].
Сукупність між особистісних відносин у групі складає ту первинну соціально-психологічну структуру, характеристики якої багато в чому визначають не лише цілісну характеристику групи, а і душевний стан людини.
Взагалі, соціометричну техніка застосовується для діагностування між особистісних взаємин у групі з метою їх зміни, покращення і вдосконалення.
Критерієм соціометричного вибору в нашому дослідженні був вид діяльності, для виконання якого учню необхідно було обрати чи відкинути трьох однокласників. В залежності від орієнтації критерій соціометричного тесту, проведеного нами, був позитивним - „З ким би я хотів подорожувати в купе поїзда?"
Процедура використання даної методики наступна:
• учні отримали інструкцію, яка містила соціометричний критерій; виходячи з запропонованого критерія, учнів прохали висловитися один про одного, здійснити взаємні вибори або відхилення, спираючись на перелік питань;
• отримані письмові відповіді на відповідні питання були статистично
оброблені і представлені у вигляді соціометричної матриці. Також був
вирахуваний індекс згуртованості учнівського колективу.
Провівши діагностичний і статистичний етапи даного дослідження,
була зроблена така інтерпретація отриманих результатів.
У виборці з 20 учнів 8-го класу були виявлені: лідерів - 1;переважливі - 5; зневажені - 12; ізольовані - 2.
Таблиця №2
| № | Ф.П. | Статус | Рівень тривожності |
| 1 | Горбач Аліна | переважлевий | дуже високий |
| 2 | Гарбарук Ольга | переважлевий | середній |
| 3 | Царіковський Генадій | лідерський | високий |
| 4 | Корницький Дмитро | ізольований | середній |
| 5 | Католиченко Олександр | зневажений | високий |
| 6 | Кечин Володимир | зневажений | високий |
| 7 | Богач Ольга | переважлевий | високий |
| 8 | Курбатова Діана | зневажений | високий |
| 9 | Кравченко Томара | зневажений | високий |
| 10 | Спирткова Титяна | ізольований | високий |
| 11 | Душистова Катерина | зневажений | високий |
| 12 | Шуковська Яна | зневажений | середній |
| 13 | Маковецька Марія | зневажений | високий |
| 14 | Шипков Єгор | зневажений | високий |
| 15 | Ліпанчиков Сергій | переважлевий | середній |
| 16 | Голіотто Серафима | зневажений | високий |
| 17 | Пивовар Олена | зневажений | високий |
| 18 | Мурамцев Кирил | переважлевий | високий |
| 19 | Терегов Роман | зневажений | середній |
| 20 | Мовчан Ілона | зневажений | високий |
Висновки
Аналізуючи дані, отримані шляхом попереднього діагностування, можна зробити наступні висновки.
Гіпотеза нашого дослідження передбачала виявлення саме дисгармонійного впливу на особистість підлітка як члена певної малої соціальної групи - класу. Спираючись на теоретичний огляд наукових праць вчених-психологів, ми можемо зауважити, що високий рівень загальної шкільної тривожності може спостерігатися не лише у ізольованих учнів, а й у лідерів та інших соціально благополучних дітей в класі. Даний феномен має чітке пояснення з боку загальної і соціальної психології: дитина хоч і отримує особистісні соціальні переваги в класі, але дуже боїться втратити свій статус з різних причин, що й породжує певний внутрішній конфлікт, який супроводжується емоційними переживаннями і тривогами.
Вибірка наших досліджуваних учнів містила також дещо суперечливі, орієнтуючись на гіпотезу дослідження, результати.
Учень, який за соціальним статусом у класі є лідером, має високий рівень шкільної тривожності.
У групі переважливих за статусом учнів показник тривожності варіюється від середнього (41%;45%) до високого (59%;73%) і дуже високого (100%).
Зневажені учні, численність яких дорівнює 12 дітей, мають показники високого рівня загальної шкільної тривожності.
Ізольовані учні теж мають високі показники зі шкільної тривожності (50%;63%).
На нашу думку, такі поєднання різних соціальних статусів учнів у шкільному колективі та високих показників шкільної тривожності обумовлені не впливом тривожності підлітків на їх соціальне положення у класі, а саме необхідність або небажання того чи іншого учня займати певне соціальне місце у структурі взаємовідносин у класі породжує такі
психологічні явища з негативним емоційним підтекстом, як хвилювання, переживання, тривога і, навіть, страх.
Тому ми можемо зауважити, що гіпотеза нашого дослідження, теоретичне припущення, на практиці не підтвердилася. Але шляхом аналізу експериментальних даних нами було виявлене нове психологічне явище, яке також має позитивний внесок у вирішення проблеми взаємозв'язку шкільної тривожності і соціальних відносин учнів.
Цінність спотерігаємого феномена в тому, що в роботі шкільного психолога, педагогічного колективу, у вихованні батьками учнів, незалежно який статус вони мають у класі, необхідно враховувати той факт, що у сучасному житті майже кожна дитина є тривожною, наявність якої переймає її.
Таким чином, лідери бояться втратити свій статус, у якійсь ситуації не змогти відповідати належним вимогам, осоромити батьків і т.д. Учні, до яких ставляться переважно або зневажають ними, намагаються покращити свою соціальну позицію, докладають певних зусиль, які часто не відповідають реальним можливостям дитини. А ізольовані діти іноді взагалі не переймаються таким соціальним положенням і, відповідно, їх шкільна тривожність має низькі або середні показники.
Окрім вже освітлених раніше негативних впливах тривоги і страху як емоційних явищ, наведемо декілька думок українських сучасних психологів про позитив названих «детермінант».
Страх, як і будь-яка емоція, дає змогу людині орієнтуватись у предметному та соціальному світі, регулює діяльність, поведінку, охороняє від небезпеки, неприємностей, тобто є необхідною складовою самозбереження особистості.
Варто зауважити, що страх окрім самозбереження, має ще одну корисну функцію - це вправляння у своїй сміливості, точніше - здібності діяти, незважаючи на страх. Здорова дитина - не та, яка нічого не боїться, а та, яка не боїться боятися.
Отже, вікові страхи є корисними, необхідними для самозбереження та розвитку особистості, тому основна допомога щодо цієї групи страхів - не заважати дитині відчувати, усвідомлювати, поважати свої страхи, щоб згодом вона змогла сама перерости їх і відчути свою здатність долати страх [22].