Емоційні, психосоматичні і міжособистісні проблеми особистості мають не тільки біографічний і перинатальний елементи, але й корені з трансперсональної царини психіки. На думку С. Гроффа, трансперсональні явища виявляють зв’язок людини з космосом – взаємовідносини, на даний час незбагненні. Трансперсональні переживання інтерпретуються тими, хто їх зазнав як повернення в історичні часи, дослідження свого біологічного і духовного минулого, коли людина проживає спогади з життя предків, своїх втілень. Важливою категорією трансперсонального досвіду з тансценденцією часу і простору є різноманітні явища екстрасенсорного сприйняття – наприклад, досвід існування свідомості поза тілом, телепатія, ясновидіння, пророкування майбутнього, доступ до детальної езотеричної інформації про відповідні аспекти матеріального світу, що далеко перевершує освітню підготовку, фрагменти свідомості клітини, органу тощо. Трансперсональний досвід іноді включає події з мікрокосму і макрокосму, зі сфер, недосяжних безпосередньо людським органам почуттів. За С. Гроффом, ці переживання вказують, що якимось нез’ясованим поки чином кожний з нас має інформацію про увесь Всесвіт, про все існуюче, кожний має потенційний емпіричний доступ до всіх її частин і в деякому сенсі є одночасно всією космічною мережею і нескінченно малою її частиною, тобто людина одночасно і матеріальний об’єкт, і велике поле свідомості.
Люди можуть усвідомлювати самих себе за допомогою двох різних модусів досвіду. Перший з них – хілотропічна свідомість, що має на увазі знання про себе як про речовинну фізичну істоту з чіткими межами й обмеженим сенсорним діапазоном, яка живе в тривимірному просторі та лінійному часі у світі матеріальних об’єктів. Переживання цього модусу систематично підтримують такі базові припущення:
- матерія речовинна;
- два об’єкти не можуть одночасно займати один й той же простір;
- минулі події безповоротно втрачені;
- майбутні події емпірично недоступні;
- неможливо одночасно перебувати у двох і більше місцях.
Інший емпіричний модус С. Грофф називає холотропічною свідомістю: він розуміє поле свідомості без визначених меж, що має необмежений досвідний доступ до різноманітних аспектів реальності без посередництва органів почуттів. Переживання в холотропічному модусі систематично підтримуються протилежними (ніж у хілотропічному модусі) припущеннями:
- речовинність і безперервність матерії є ілюзією;
- час і простір найвищою мірою довільні: один і той самий простір може бути зайнято багатьма об’єктами;
- минуле і майбутнє можна емпірично перенести в дійсний момент;
- можна мати досвід перебування в декількох місцях відразу.
Життєвий досвід, обмежений холотропічною свідомістю, в остаточному підсумку позбавлений завершености і чреватий втратою смислу, хоча може обходитися без великих емоційних негод. А вибірковий і винятковий фокус на холотропічному модусі несумісний (у той час, поки таке переживання триває) з адекватним функціонуванням у матеріальному світі. Дотепер традиційна психіатрія розглядає всяке чисте переживання холотропічного модусу як прояв патології. Проте С. Грофф підтверджує, що цей підхід застарів, тому що в природі людини відбиті фундаментальна двоїстість і динамічне напруження між досвідом окремого існування як матеріального об’єкта і досвідом безмежного існування як недиференційованого поля свідомості. А психологічні проблеми особистості виникають у зіткненні і негармонійному змішанні двох модусів, коли жодний з них не переживається в чистому вигляді, не інтегрується з іншим у переживанні вищого порядку.
Природознавчі відкриття останніх десятиліть XX ст. відхиляють завісу над явищами, важко з’ясовуваними з погляду традиційної науки. Структура особистості з позицій трансперсонологів частіше за все містить гіпотези про наявність «вищого Я», «тонкого світу», «абсолютної свідомості» і подвійного розуміння людської природи: як об’єкта матеріального світу й одночасно як поля свідомості. Псі-явища, які традиційна психологія зазвичай відносить до парапсихологічних, вже давно вивчаються, завдяки чому з’явилося багато нових відкриттів і теорій устрою світобудови і психіки людини. Так, явища телекинезу, ясновидіння, телепатії, біолокаційний ефект, «шкірний зір», дистанційне екстрасенсорне цілительство, можливо, з’ясовні з погляду трансперсональної психології, проте потребують наукових доказів їхньої природи. Поки ми можемо говорити тільки про певні концепції, що тією або іншою мірою пояснюють природу цих феноменів. Наприклад, концепція хвильової структури світу з погляду квантової механіки перегукується з холотропним модусом свідомості С. Гроффа так само, як і концепція багатовимірності простору-часу; гіпотеза В.І. Вернадського про наявність всесвітнього розуму (ноосфери) пояснює теорію колективного несвідомого К. Юнга, положення теорії особистості Р. Ассаджіолі. Безумовно, це цілком новий підхід як у психології, так і в природничих науках; жодна з цих теорій поки не претендує на закінчену теорію, а отже, ми стоїмо на порозі нових відкриттів.
Гуманістичний напрямок у психології
Прихильників гуманістичних теорій особистості насамперед цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події у своєму житті. Вони описують феноменологію особистості, а не шукають їй пояснення; тому теорії даного типу іноді називають феноменологічними. Описи особистості і подій у її житті тут в основному зосереджені на дійсному життєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, подаються в термінах типу «сенс життя», «цінності», «життєві цілі» тощо.
Найбільш відомими представниками цього підходу до особистості є американські психологи А. Маслоу і К. Роджерс. Концепцію А. Маслоу ми спеціально розглянемо далі, а зараз коротко зупинимося тільки на характеристиці теорії К. Роджерса.
Створюючи свою теорію особистості, Роджерс виходив з того, що кожна людина має прагнення і здатність до особистого самовдосконалення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, вона сама для себе визначає сенс життя, його цілі і цінності, є вищим експертом і верховним суддею. Центральним поняттям в теорії Роджерса стало поняття «Я», що включає в себе уявлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує саму себе і окреслює перспективи власного розвитку. Основні питання, котрі кожна людина ставить і повинна вирішувати, такі: «Хто я?», «Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути?»
Образ «Я», що складається в результаті особистого життєвого досвіду, у свою чергу впливає на сприйняття даною людиною світу, інших людей, на оцінки, що дає людина власній поведінці. Я-концепція може бути позитивною, амбівалентною (суперечливою), негативною. Індивід з позитивною Я-концепцією бачить світ інакше, ніж людина з амбівалентною або негативною. Я-концепція може неправильно відбивати реальність, бути вигаданою і перекрученою. Те, що не узгоджується з Я-концепцією людини, може бути витиснуте з її свідомості, відкинуте, хоча насправді може виявитися істинним. Ступінь задоволеності людини життям, міра повноти відчутого нею щастя безпосередньо залежать від того, наскільки її досвід, її «реальне Я» та «ідеальне Я» узгодяться між собою.
Основна потреба людини, відповідно до гуманістичних теорій особистості – це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення і самовираження. Визнання головної ролі самоактуалізації об’єднує всіх представників даного теоретичного напрямку у вивченні психології особистості, незважаючи на значні розбіжності в поглядах.
За А. Маслоу, до психологічних характеристик самоактуалізованої особистості належать:
- активне сприйняття дійсності та здатність добре орієнтуватися в ній;
- прийняття себе й інших людей такими, які вони є;
- безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів;
- зосередження уваги на тому, що відбувається зовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ, а також зосередження свідомості на власних почуттях і переживаннях;
- володіння почуттям гумору;
- розвинуті творчі здібності;
- неприйняття умовностей, але без показного їх ігнорування;
- занепокоєність благополуччям інших людей і незабезпечення тільки власного щастя;
- здатність до глибокого розуміння життя;
- установлення з оточуючими людьми, хоча і не з усіма, доброзичливих особистих взаємовідносин;
- спроможність дивитися на життя «відкритими очима», оцінювати його неупереджено, з об’єктивної точки зору;
- безпосередня включенісгь у життя з повним зануренням у нього, так, як це звичайно роблять діти;
- превага в житті нових, непроторованих і небезпечних шляхів;
- уміння покладатися на свій досвід, розум і почуття, а не на думку інших людей, традиції або умовності, позиції авторитетів;
- відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;
- готовність стати непопулярним, зазнати осуду з боку більшості оточуючих людей за нетрадиційні погляди;
- здатність брати на себе відповідальність, а не уникати її;
- докладання максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей;
- уміння помічати і, якщо в цьому є необхідність, переборювати опір інших людей.
На головне питання його теорії «Що таке самоактуалізація?» А. Маслоу відповідає таким чином: «люди, які самоактуалізуються, усе без винятку залучені до якоїсь справи… Вони віддані цій справі, вона є чимось дуже цінним для них – це свого роду покликання». Всі люди такого типу прагнуть до реалізації вищих цінностей, що, як правило, не можуть бути зведені до чогось ще більш високого. Ці цінності (серед них – добро, істина, порядність, красота, справедливість, досконалість тощо) виступають для них як життєво важливі потреби. Існування для особистості, яка самоактуалізується, постає як процес постійного вибору, як первинне вирішення гамлетівської проблеми «бути чи не бути». У кожний момент життя в особистості є вибір: просування вперед, подолання перешкод, що неминуче виникають на шляху до високої мети, або відступ, відмова від боротьби і залишення позицій. Особистість, яка самоактуалізується, завжди обирає рух вперед, подолання перешкод.