· контакт очей (теплий погляд вчителя, батька);
· відкрита поза викладача;
· пантомімічні та мімічні засоби;
· спокійний, упевнений голос;
· плавність, повільність рухів;
фізичний контакт (поглажування, “прогрівання” руки). Наступна велика група методів, або психокорекційна система – це ігротерапія. Ігрова терапія – метод психотерапевтичної взаємодії на дітей і дорослих з використання гри. Загальні показники до проведення ігротерапії: соціальний інфантилізм, фобічні реакції, надмірна конфорність та слухняність, некомунікабельність, порушення поведінки та шкідливих звичок, неадекватна статева ідентифікація.
Основні психологічні механізми корекційного впливу гри:
1. Моделювання системи соціальних відносин в наочно-дійовій формі в ігрових умовах, дотримання їх дитиною та орієнтація в цих відносинах.
2. Зміна позиції дитини в напрямку подолання особистого егоцентризму, завдяки чому відбувається усвідомлення власного “Я” у грі та зростає міра соціальної компетентності і здібності до розв’язання конфліктних ситуацій.
3. Формування (на рівні з ігровими відносинами) реальних відносин як рівноправної партнерської співпраці та кооперації між дитиною і одноліткам, які забезпечують можливість позитивного особистого розвитку.
4. Організація поетапного відпрацювання у грі нових, більш адекватних способів орієнтування дитини в проблемних ситуаціях.
5. Формування здібностей дитини до мимовільної регуляції діяльності на основі підкорення поведінки системі правил, які регулюють виконання конкретної ролі [20, с. 34 -35].
Основні задачі, які стоять перед психологом, що веде ігрові заняття:
· створення атмосфери прийняття дитиною;
· емоційне співчуття дитині;
· відображення та вербалізація його почуттів і переживання в максимально точній та зрозумілій дитині формі;
забезпечення в процесі ігрових занять умов які активізують переживання дитиною почуття досягнення та самоповаги [20, с. 35]. Існує декілька видів ігротерапія: ігротерапія в психоаналізі, ігротерапія, сконцентрована на клієнті, ігротерапія побудови відносин та ін. Для проведенні ігротерапія можуть використовуватися різноманітні ігри, іграшки та матеріали. При роботі з ліворукими дітьми застосовується також артотерапія, музична терапія, бібліотерапія. Артотерапія – спеціалізована форма психотерапії, заснована на творчій діяльності та мистецтві. Музична терапія – використання різноманітних музичних творів в якості засобу психічної корекції. Особливо ефективна дана методика при лікуванні різних нервових станів у дітей раннього дитячого аутизму. Бібліотерапія – корекційний вплив на клієнта за допомогою читання спеціально підібраної літератури, з метою нормалізації або оптимізації його психічного стану. По відношенню до ліворуких дітей бібліографію можна застосовувати, перш за все, для формування позитивної мотиваційної основи, для опосередкованого підвищення самооцінки. Методика “проекційного малюнка” також добре підходить для роботи з лівшею, оскільки сприяє відкриттю його творчого потенціалу. Особливо ефективна ця методика при корекції різноманітних дитячих страхів, в тому числі і шкільних. Психогімнастика – метод невербальної психокорекції, де в якості основного інструмента використовується так звана рухова експресія. Психогімнастика сприяє зменшенню напруження, зняттю страхів та заборон, розвитку уваги і чутливості до власної рухової активності та активності інших людей. Цей метод неначе спеціально створений для корекційної роботи з лівшею, оскільки дозволяє йому активно використовувати обидві руки, розвивати дрібну моторику та підкорення частин тіла. Але тут є одне велике “але”. Психогімнастика – груповий метод, тому цей метод підходить для роботи з ліворукою дитиною, яка пройшла первинну індивідуальну психокорекцію і готова до групової форми роботи [20, с. 36]. Кожному психологу, який працює з лівшею, необхідно враховувати його психофізіологічні особливості і вище особистих амбіцій ставити проблеми чутливої ліворукої дитини.
Розділ ІІІ. Дослідження ліворуких дітей
3.1 Методи дослідження ліворуких дітей
Чи може сам вчитель визначити провідну руку?Я вважаю, що не тільки може, але і винен це робити саме вчитель.
Існує декілька способів визначення ведучої руки: один з них — опитувальник, другий, — експериментальне тестування в діяльності при виконанні дітьми побутових і графічних дій. Не зупиняючись детально на методиці і техніці подібних досліджень, ми хочемо привести спрощений варіант тестування, запропонований співробітниками НДІ фізіології АПН СРСР М. Г. Князевою і В. Ю. Вільдавським. Ці тести містять ігрові завдання, підібрані з урахуванням способів маніпулювання, властивих дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. При виконанні тестування вчитель повинен сісти напроти дитини (краще за столом), але не збоку. Обстановка повинна бути спокійною, доброзичливою, не слід фіксувати увагу дитини на тому, що ви визначаєте «рукість». Можна почати тестування наступними словами: «Зараз ми з тобою пограємо» або «Давай ми попрацюємо разом: я даватиму тобі завдання, а ти постарайся їх добре виконати». Всі пристосування, допомога, предмети треба покласти перед дитиною суворо на середину столу на рівній відстані від правої і лівої руки.
Перше завдання— малювання. Покладіть перед дитиною лист паперу і олівець (фломастер), запропонуєте йому намалювати те, що він хоче (або може). Не квапите дитину. Після того, як він закінчить, попросите його намалювати те ж саме іншою рукою. Часто діти відмовляються: «Я не умію», «У мене не вийде».Можете заспокоїти його: «Я знаю, що це важко намалювати такий же малюнок правою (лівою) рукою, але ти постарайся», підбадьорити, що він робить все вірно. У цьому завданні враховується не тільки якою рукою дитина працює, але і при роботі якою рукою краще якість виконання малюнка.
Друге завдання— відкриття невеликої коробочки, наприклад сірникової коробки. Дитині пропонується декілька коробочок (можна пофарбувати їх в різні кольори або обклеїти кольоровим папером). Завдання: «Знайди сірник в одній з коробочок». Ведучою вважатиметься та рука, яка здійснює активні рухи: закриває, відкриває, виймає сірник.
Третє завдання— побудова колодязя з сірників. Ведуча — та рука, якою активніше виконуються всі дії.
Четверте завдання— гра в м'яч. Потрібний невеликий (можна тенісний) м'яч, який можна кидати і ловити однією рукою. М'яч кладеться на стіл прямо перед дитиною, і ви просите дитину якомога точніше кинути його в якусь заздалегідь намічену ціль кілька разів. Ведуча — та рука, якою дитина кидає м'яч.
П'яте завдання— вирізування ножицями по контуру малюнка на будь-якій листівці (вирізувати квітку, машину, Чебурашку і т. п.). Ведуча — та рука, якою дитина тримає ножиці. Але буває і так, що дитина погано володіє ножицями: він просто тримає їх і активніше працює (повертає листівку) іншою рукою. В цьому випадку спробуйте попросити його узяти ножиці в іншу руку і оцініть, якою рукою завдання виконується краще.
Шосте завдання— нанизування бісеру, намистинок або ґудзиків на голку з ниткою. Ведучою вважається та рука, яка виконує активний рух незалежно від того, в якій руці голка. Активний рух може здійснювати як рука з голкою, так і рука, що тримає і насаджує намистинку або ґудзик на голку.
Сьоме завдання— виконання обертальних рухів при відкритті і закриванні кришок на пляшечках. Пропонують 2—3 пляшечки з кришками, що закручуються (краще від мазей, ліків з широкою кришкою). Ведуча — та рука, яка здійснює активні рухи (крутить кришку або пляшечку).
Восьме завдання— розв'язування вузликів. Заздалегідь потрібно нещільно зав'язати декілька вузликів (на невеликій відстані) з шнура середньої товщини. Ведуча — та рука, яка розв'язує вузлик.
Дев'яте завдання— «Побудуй з кубиків будинок, машину, фортецю і т. д.». У цьому завданні оцінити провідну руку важче, ніж в попередніх, оскільки цей вид роботи діти виконують зазвичай двома руками. Тому не квапте дитину, а простежте, якою рукою частіше вона бере, укладає, поправляє кубики.
Якщо ви відмітили, що дитина втомилася, треба дати йому можливість відпочити, встати, розім'ятися. При виконанні завдання не слід фіксувати увагу на тому, якою рукою малюк це робить, і, звичайно, краще тестувати дітей поодинці.
Для того, щоб мати об'єктивні результати виконання кожного завдання, зручно в ході дослідження заповнювати ось такий протокол (тоді не потрібно буде все «тримати в пам'яті», згадувати) .
Ще одне дуже важливе питання необхідно з'ясувати і занести в протокол: чи є у дитини родичі-лівші (брати, сестри, батьки, бабусі, дідусі). Можна зробити це в процесі бесід з батьками, можна (і навіть потрібно) поставити це питання в анкету знайомства з хлопчиком або дівчинкою при записі в школу або в перші дні навчання. За наявності сімейної ліворукості знак плюс заноситься в графу «Ліва рука», за відсутності — в графу «Права рука».
Ліворукою вважатиметься та дитина, у якої в графі «Ліва рука» більше плюсів. Якщо дитина однаково добре володіє і правою і лівою рукою, то вибір руки для листа визначатиметься не тільки тим, якою рукою він малює і пише, але і тим, яка якість малюнка і лівою, і правою рукою. [1, с. 137-139; 3, с. 12 -13]