Глибоко самотні люди, як правило, нещасливі, вони мають мінімум соціальних контактів, їх особисті взаємини з людьми або обмежені, або зовсім відсутні. Взагалі, це відчуття у людини – один з найсильніших стресів. Але до самотності не завжди призводить соціальна ізольованість індивіда. Можна постійно знаходитися серед людей, контактувати з ними і разом з тим відчувати свою психологічну ізольованість від них, тобто самотність. Але міра самотності, яку відчуває людина не залежить від кількості років проведених нею без контактів з людьми – люди, які все життя прожили на самоті, інколи відчувають себе менш самотніми, ніж ті, яким постійно доводиться часто спілкуватися з оточуючими. Та, незалежно від того, за яких умов людина відчуває себе самотньою, цей стан проявляється в таких симптомах психічних розладів як: відчуття нудьги та пригніченості, відчуття страху, тривоги, скорботи та гніву.
Крім того, самотність супроводжується деякими типовими симптомами. Зазвичай самотні люди відчувають себе:
психологічно ізольованими від останніх людей;
нездатними до нормального міжособистісного спілкування;
нездатними до встановлення з оточуючими інтимних міжособистісних відносин таких як дружба чи кохання.
Самотня особистість – це депресивна, чи пригнічена особистість, яка відчуває дефіцит вмінь і навичок спілкування.
Самотня людина відчуває себе не такою, як всі, і вважає себе непривабливою особистістю. Вона вважає й стверджує, що її ніхто не любить і не поважає. Такі особливості відношення до себе самотньої людини нерідко супроводжуються почуттям злості , смутку, глибокого нещастя. Самотня людина уникає соціальних контактів, сама ізолює себе від інших людей. Їй більше, ніж іншим людям, властиве таке параноїдальне відчуття, яке включає в себе підвищену підозрілість, фрустрованість, імпульсивність, страх і відчуття розбитості.
Самотні люди більш песимістичні, ніж не самотні, вони відчувають гіпертрофоване почуття жалю до себе, чекають від інших тільки неприємностей, а від майбутнього – лиш найгіршого. Також вони вважають своє життя та життя інших людей таким, що втратило сенс. Самотні небалакучі, поводять себе тихо, намагаються бути непомітними, найчастіше мають сумний вигляд. У них часто втомлений вигляд і спостерігається посилена сонливість.
Самотні мають нахил до недолюблювання інших, особливо товариських і щасливих людей. Спілкуючись, вони більше говорять про себе, ніж інші, частіше змінюють тему розмови. Також вони повільніше реагують на висловлення партнера по спілкуванню. Самотні легко роздратовуються в оточенні інших людей, більш агресивні, мають схильність до надлишкової, не завжди виправданої критики оточуючих, часто спричиняють тиск на інших. Самотні люди не можуть по-справжньому розважатися в компаніях, вони відчувають труднощі, коли їм необхідно кому-небудь зателефонувати, домовитись про щось, розв’язати певне особисте чи ділове питання.
Встановлено, що самотність залежить від того, як людина до себе відноситься, тобто від її самооцінки. У багатьох людей почуття самотності пов’язане з явно заниженою самооцінкою. Відчуття, що нею породжується, нерідко призводить до появи у людини почуття непристосованості і нікчемності.
В своєму дослідженні Брегг представив дані, які зв’язують самотність і депресію, і потім довів, що самотність не завжди потрібно асоціювати з депресією. Люди самотні й подавлені зазвичай виражають свою невдоволеність як соціальними, так і несоціальними аспектами свого життя, тоді як ті, що не відчувають почуття пригніченості, стурбовані лише соціальною невдоволеністю. Та все ж було б помилкою не помічати добре помітний перехід від стану самотності до стану депресії. Втрата соціальних зв’язків або їх дефіцит, в якому індивід сам себе звинувачує, безумовно, призводить до депресії, і немає нічого випадкового в тому, що самотність і депресія тісно пов’язані.
Спосіб реагування людини на самотність – депресія чи агресія – залежить від того, як людина пояснює свою самотність. При внутрішньому контролі частіше виникає депресія, а при зовнішньому – агресія.
Ознаки гострої самотності:
сенсорна депривація;
соціальна депривація;
фактор „заключення”.
Термін "депривація" позначає недостатнє задоволення якої-небудь важливої психологічної потреби.
На думку спеціалістів сенсорна депривація пов’язана з пониженням інтенсивності й зменшенням різноманіття притоку сенсорних подразників, які надходять із зовнішнього середовища ( сенсорний голод ).
Під сенсорною депривацією розуміють довготривалу відсутність ніжності, турботи, людського тепла й розуміння, тобто будь-яку довготривалу емоціональну ізоляцію. Деякі автори прирівнюють поняття емоціональної депривації до терміну "відсутність материнської турботи", що отримав широке розповсюдження. Але останній термін має більш загальне поняття і , як правило, включає в себе поняття соціальної депривації, тобто результат недостатніх соціальних впливів ( бездоглядності, бродяжництва, ізоляції від психічно здорових людей)
Соціальна депривація обумовлена відсутністю спілкування з людьми ( або спілкування, яке обмежене тільки певним контингентом людей ). На даний момент людина не отримує необхідної соціальнозначимої інформації, не в змозі реалізувати сенсорні і емоційні контакти міжособистісного спілкування.
Американський психотерапевт Е. Берн ввів поняття „структурирование времени”. На його думку структурний голод настільки важливий для життя, як і сенсорний голод, так як, вони зв’язані з необхідністю уникати нудьги.
Довготривалість переживання людиною такого стану, як нудьга і туга, призводить до емоційного голоду. Відокремлена від суспільства людина може заповнювати час двома способами: при допомозі діяльності або при допомозі фантазії.
Причини самотності досить різноманітні, а тому й не може бути одного-єдиного засобу для його подолання у всіх самотніх людей.
Дуже часто самотність виникає з причин, які не залежати від самої людини. Овдовіння, розлучення або розрив особистісних відношень – найбільш поширені соціальні причини, які ведуть до самотності. В подібних випадках вона зароджується внаслідок раптового виникнення повної чи часткової емоційно-психологіної ізоляції від людей, які складають її повсякденне коло спілкування. Втрата одного із батьків в результаті розлучення чи недолік емоційно близьких стосунків, батьківської підтримки в дитинстві, можуть зробити індивіда більш чутливим до самотності в дорослому віці. Емоційна рана, яку індивіда отримав в дитинстві, перетвориться в характерологічну особистісну слабість дорослого і зберігатиметься протягом тривалого часу, інколи все життя, змушуючи таких людей гостріше, ніж інші, реагувати на розлучення і соціальну ізоляцію.
Значення самотності може змінюватися в залежності від соціальної групи, віку, історичного періоду і культурного середовища. Це можна поспостерігати на прикладі вживання поняття „самотність” в різних культурах. Відповідно Леві, що досліджував етнографічні особливості жителів Таїті, там не існує „ слів для позначення самотності в значенні пригніченості, смутку, недоліку друзів, дружніх відносин і т.п.”. Леві відмічає , що відсутність спеціального терміна для позначення самотності ще не свідчить про те, що люди не можуть виразити це поняття іншими словами. Бріггс же відмічав, що у ескімосів існує декілька різних слів, які позначають самотність. „Hujuujaq”- найбільш загальне поняття у ескімосів означає „ бути нещасливим від відсутності інших людей ”. „Pai” більш специфічне поняття для вираження „ бути або відчувати себе покинутим; сумувати за людиною, що пішла ”. Нарешті , „tumak ” означає ''бути тихим і заглибленим ” в горе, особливо через відсутність інших людей. Ось у чому полягає складність проблеми самотності: для кожної епохи, для кожної національності, і, нарешті, для кожної людини визначаються свої особливі ознаки, що характеризують самотність.
Оскільки на даний час широко розповсюджена проблема самотності, то вона відбиває скоріше соціальну динаміку, ніж недосконалість індивіда, і тому малоймовірно, щоб був знайдений засіб від самотності, досить ефективний в кожному конкретному випадку.
Ми звикли боятися самотності, дивимося на неї виключно, як на негативне явище. І це не дивно. Медики вважають, що самотні люди значно легше піддаються хворобам, у них вищий ризик серцево-судинних захворювань, менша тривалість життя. Припускають, що саме самотність примушує деяких людей зловживати алкоголем або наркотиками, навіть якщо вони самі не визнають себе самотніми. А психологи відзначають, що самотність негативно впливає на вдоволення життям, настрій людей. Нарешті, той факт, що самотність негативно впливає на психічне здоров’я людей, стає причиною утворення системи комплексів, які перешкоджають самореалізації людини, як особистості, утверджує, що самотність – це проблема нашого століття.
1.2 Самотність у молодшому шкільному віці
"Хіба не тоді я жив, в ці перші роки, коли вчився дивитися, слухати, розуміти, говорити... хіба не тоді я здобував все те, чим я зараз живу і здобував так багато і так швидко, що за все своє останнє життя я не здобув і однієї сотої того? " (Л. Толстой)
Неможливо стверджувати, що якийсь певний спосіб догляду за дитиною пізніше призведе до формування особливого і незмінного типу характеру, коли вона стане дорослою. Але можна сказати, що вся сукупність відносин дорослих до дитини й пам'ять про дитинство без сумніву пов’язані з тим, чого дитина чекає від життя в майбутньому.