Психологія самотності: генезис, види, прояви (стр. 6 из 7)
Відчуженість. Якщо дитина розміщує фігури членів сім'ї на лінії основи аркуша або доповнює малюнок зображенням хмар, дощу чи сонця, то це свідчить про те, що вона, як член сім'ї, відчуває незадоволення, відстороненість.
Згуртованість. Якщо дитина малює членів сім'ї зі з'єднаними руками або зайнятих спільною працею, то це свідчить про відсутність психологічних проблем у дитини, сприйняття родини як згуртованого цілого, про включення себе в сім'ю разом і поруч з іншими членами, про спільність інтересів у родині.
Душевний стан дитини. Незавершеність малюнка, недомальовані фігури інформують про внутрішній неспокій дитини. Якщо дитина спочатку малює не людей, а сонце, меблі чи дерева, то причиною цього часто буває бажання відтягти, відсунути малювання сім'ї, що також свідчить про внутрішні негативні переживання.
Наступна методика, яку можна використовувати є методика Рене Жиля. Мета його дослідження соціальної пристосованості дитини, сфери її міжособистісних відношень і їх особливостей, її сприйняття сімейних відносин, деяких характеристик її поведінки..
Ця методика позволяє виявити конфліктні зони в системі міжособистісних відносин дитини. Вона може бути використана при дослідженні дітей віком від 4 до 12 років.
Проективна візуально-вербальна методика складається з 42 завдань, серед яких 25 малюнків із зображенням дітей або дітей і доросли, коротким текстом, що пояснює зображувану ситуацію.
Дитина, розглядаючи малюнки, відповідає на поставлені до них питання, показує вибране нею для себе місце на зображеному малюнку, розповідає, як вона повела б себе в тій чи іншій ситуації, або обирає один із перелічених варіантів поведінки.
Наприклад:
Ти і твої друзі на прогулянці, одна жінка вам щось пояснює. Покажи або познач хрестиком де ти.
Ці люди стоять навколо стола, один з них щось пояснює. Покажи або познач хрестиком де ти.
Ви в кінотеатрі. Твої рідні вже зайняли свої місця. Де ти сядеш тепер?
БРАТ СЕСТРА МАМАТАТО
2.2 Практичні поради покращення емоційного стану
Після розгляду труднощів спілкування природньо порушити питання про шляхи їхнього запобігання і засоби корекції.
Головною проблемою в цьому напрямку є створення продуманої системи формування і розвитку гуманістичного по своїм характеристиках комунікативного ядра в особистості на всіх ступенях її онтогенезу. А це припускає постійну увагу до розвитку в індивіда високого рівня здібностей до пізнання іншої людини і самопізнання, відношення до неї, як до вищої цінності, і вміння творчо будувати безпосереднє спілкування з нею. Щоб у людини дійсно не виникли нездоланні труднощі в спілкуванні, мало одного успішного засвоєння технології спілкування, про яку пише Д. Карнегі. Ще необхідно, щоб за цією технологією стояв дійсно глибокий гуманний зміст тієї особистості, що нею активно користується.
Тому зараз необхідна така корекція гуманітаризації навчання і виховання, яка б готувала учнів як суб'єктів і об'єктів спілкування, не викликаючи в них великих психологічних труднощів.
Вимагає розширення, а там, де її немає, організації спеціальної служби допомоги людям, що відчувають психологічні труднощі у спілкуванні на роботі, у навчальній групі, у гуртожитку і т.п.
Корекція спілкування повинна будуватися на основі одночасної діагностики труднощів його мотивації, тому що, змінюючи тільки зовнішній операційний бік спілкування і не розкриваючи глибинних причин проблем і їхнього усунення, неможливо гармонізувати людську взаємодію.
Підготовка до спілкування повинна розгортатися на основі індивідуально-групових програм навчання, що враховують центральну проблему спілкування не тільки для групи, але і для кожного з її учасників. Програма навчання повинна носити рухливий характер, змінюватися відповідно до розвитку особистості як суб'єкта спілкування і появи нових труднощів.
Створення диференційованих програм індивідуально-групової роботи припускає рішення ряда задач і, насамперед, визначення «поля» психологічних труднощів спілкування учасників навчання. Поряд з названою задачею необхідно вивчити особливості оцінки труднощів спілкування, принаймні, у двох аспектах: оцінка і визначення труднощів, що випробує сам суб'єкт, і оцінка труднощів, що виникають через партнера. І, нарешті, повинен бути виділений комплекс постійно повторюваних труднощів в ситуації зміни статусно-ролевих характеристик партнера.
Корекційну роботу, націлену на оптимізацію спілкування, варто будувати з врахуванням віку, виду праці, статі, індивідуальних особливостей і специфікації соціалізації. У шкільному віці буває достатньо вміння вислухати товариша або дорослого, адекватно зрозуміти переживання і мотиви вчинків людей, старанно стежачи за їх невербальною поведінкою. У відношенні ж дорослих необхідно використовувати прийоми зміни базових спеціальних установок їхньої особистості або ціннісних орієнтацією.
Робота повинна бути спрямована не стільки на відпрацьовування необхідних навичок спілкування, тренування експресивно-мовних умінь, скільки на корекцію відношення до інших людей і пов'язаної з ним самооцінки, подолання внутрішніх конфліктів, активізацію самосвідомості. Найбільш ефективним для таких людей є навчання самоаналізові як засобові, що сприяє саморозвиткові, а також груповий соціально-психологічний тренінг, що підвищує готовність до прийняття себе й інших у спілкування.
Психологічні прийоми інноваційних ігор дають у груповій динаміці стрибок емпатії учасників від виявлення рольових позицій кожного в перший день до самоорганізації групи до кінця роботи через розвиток діючого співпереживання партнерів в досягненні цілей спільної діяльності.
Несучи в собі загальну стратегію і тактику здійснення соціально-психологічного тренінгу, цей вид психокорекційної роботи з людьми повинний містити в собі й особливе, орієнтоване на вік, стать, професію, і інші відмінні риси учасників груп з тренінгу. Так, озброєння педагогів елементами і прийомами акторського і соціально-психологічного тренінгу прискорює їхній особистісний ріст, дозволяє їм усвідомлювати комунікативні властивості своєї особистості і грамотно користуватися ними в спілкуванні з вихованцями, гармонізує їхні взаємини з оточуючими людьми в цілому.
Як же жити в самотності?
Частіше всього реакцію на самотність можна визначити як "сумну пасивність". Що ж це за реакція? Поплакати, поспати, нічого не робити, поїсти, подивитися телевізор, напитися чи "відключитися", полежати на дивані і поміркувати, пофантазувати. Звичайно, такі способи лиш погіршать самотність.
Краще "активне усамітнення". Почати щось писати, зайнятися улюбленою справою, сходити в кіно або театр, почитати, зайнятися фізичними вправами, послухати музику і потанцювати, вивчити уроки або почати робити якусь роботу, піти в магазин і потратити зекономлені кошти.
Потрібно не бігти від самотності, а поміркувати, що можна зробити, щоб подолати самотність. Нагадайте собі, що у вас дійсно є хороші відношення з іншими людьми. Подумайте про те, що у вас є хороші якості (душевність, здатність завжди прийти на допомогу, глибина почуттів і таке інше). Скажіть собі, що самотність не вічна і що справи підуть краще. Подумайте про справи, в яких ви завжди випереджали інших (спорт, навчання, домашнє хазяйство, мистецтво і т.п.).скажіть собі що більшість людей буває самотніми в той чи інший момент їхнього життя. Забудьте про почуття самотності, серйозно задумавшись над чимось іншим. Подумайте про можливу користь використаної вами самотності (скажіть собі, що ви навчилися бути впевненими в собі, зрозуміли свої нові цілі відносин з суспільством, друзями, коханими — з тими, з ким відбувся розрив відносин).
Ще краще, якщо ви спробуєте змінити своє життя. Спробуєте бути більш товариським з іншими людьми (на приклад, прикладете зусилля до того, щоб почати розмову з батьками, однокласниками). Зробіть що-небудь корисне для когось (допоможіть однокласнику виконати домашнє завдання, добровільно візьміться виконувати суспільне доручення і т.п.). спробуйте знайти нові способи зустрічатися з людьми (вступіть в клуб, секцію, підіть на диспут, на дискусію, на вечір і т.п.). зробіть що-небудь, щоб стати більш привабливим для оточуючих (змініть зачіску, купіть або зшийте новий одяг, перейдіть на дієту, займіться фізкультурою). Зробіть що-небудь для покращення своїх соціальних навичок (навчіться танцювати, навчіться бути більш впевненими в собі, оволодійте психорегуляцією і т.п.).
Використовуючи ці методи, ви подолаєте одну з найнебезпечніших якостей — пошук негативної ідентичності ("хочу стати нічим", тенденція до самовбивства).
Провівши дослідження та аналіз психолого-педагогічної літератури щодо порушеної проблеми можна зробити такі висновки:
Проблема самотності, відома у всі часи, особливо гостро постала в наш час, набувши психологічного забарвлення, ставши особистісною проблемою, що в певним момент життя постає перед кожною людиною.
Самотність дітей молодшого шкільного віку не є рідкісним явищем і являється для них тяжким випробуванням. Діти, як і дорослі можуть відчувати відчуження, нудьгу. Перед дітьми виникають проблема як задіяти інших в спілкування, як впоратися з фізичною розлукою і розривом зв'язків та як віднестись до потреб, інтересів і системи цінностей людини, що змінилася.