Такі вимоги можуть бути закріплені у формі правил, розпоряджень, вимог до людини і включати самі різноманітні аспекти: розумовий розвиток, моральне, эстетическое й ін. Про це ж пишуть у своїй статті А. А. Бодалєв і Е. В. Шорохова, що відзначають: «...рекомендується дуже важлива розробка змістовних і достатньо конкретних нормативів розвитку...», що «...повинні дуже точно і широко окреслити коло вимог до ідейно-політичної, розумової, моральної, трудової, естетичної і фізичної вихованості молодих людей , що вступають у самостійне життя »».
Вимоги, що складають утримання СПН, цілком реальні, вони присутні в утворювальних програмах, у кваліфікаційних фахових характеристиках, суспільному думці, думці вчителів і вихователів. «Безсумнівно, - пише К. М. Гуревич, - що соціально-психологічні нормативи в їхній освітньо-віковій спрямованості підлягають розкриттю у виді понять і термінів і дій із ними. Промова повинна йти не про одні лише наукових або фахових поняттях, але об декілька іншому колі, такому, що у межах деяких коливань забезпечував би члену товариства, що володіє ним, активну, полноцінну участь у житті колективу і товариства в цілому». На думку Гуревича, психологи при упорядкуванні тестових завдань стихійно орієнтуються на існуючий у їхнє спільності СПН. При цьому завдання тест складаються як окремі логічні «мікропроблеми». У зв'язку з цим необхідне й інше опрацювання результатів тестування - установлення близькості даних кожного випробуваного або групи до СПН. На оперативному рівні проблема встановлення близькості конкретного випробуваного до СПН ще не є вирішеної.
Так, наприклад, використання в якості відповідного показника процентного відношення кількості виконаних завдань до загальної кількості завдань тест ставить проблему неслучайности добору кількості завдань і ступеня їхньої трудності розроблювачами тест. Використання СПН у якості критерію розвитку висуває на перший план якісний засіб опрацювання даних, при котрому необхідно враховувати: а) які терміни і поняття по ступені узагальненості засвоєні краще, а які - гірше; б) які логічні операції засвоєні більш успішно, а які - менше; в) у якому колі понять і термінів учні орієнтуються менше впевнено, а в якому - більш. На наш погляд, використання СПН є більш евристичним, чим застосування статистичної норми при інтепретації результатів тестових іспитів. Слід зазначити, що незадоволеність нормою як точкою відліку при оцінці даних по тестах знайшла своє вираження, зокрема, у розробці тестів, орієнтованих на критерій. Цей напрямок у тестології рахується дуже перспективним.
2. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА
Психологическая диагностика изучает способы распознавания и измерения индивидуально-психологических особенностей человека (свойств его личности и особенностей интеллекта). Распознавание и измерение осуществляется с помощью методов психодиагностики.
Психодиагностика неразрывно связана с предметными областями психологической науки: общей психологией, медицинской, возрастной, социальной и др. Явления, свойства и особенности, изучаемые перечисленными науками, измеряют с помощью психодиагностических методов. Результаты психодиагностических измерений могут показывать не только наличие того или иного свойства, степень его выраженности, уровень развития, они могут также выступать как способы проверки истинности теоретико-психологических построений различных психологических направлений.
Так же, как психодиагностика "обслуживает" предметные области психологической науки, саму психодиагностику "обслуживает" так называемая дифференциальная психометрия. Целью дифференциальной психометрии является разработка требований к измерительным психодиагностическим методам. Эти требования относятся к адаптации методов, интерпретации получаемых данных, к процедуре разработки методов, разработке и применению математического аппарата для анализа получаемых данных.
В психодиагностике выделяют два подхода измерения и распознавания индивидуально-психологических особенностей человека: номотетический и идеографический. Эти подходы отличаются по следующим основаниям:
¾ понимание объекта измерения;
¾ направленность измерения;
¾ характер методов измерения.
| Основание | Номотетический подход | Идеографический подход |
| Понимание объекта измерения | Понимание личности как набора свойств | Понимание личности как целостной системы |
| Направленность измерения | Выявление и измерение общих для всех людей свойств личности | Распознавание индивидуальных особенностей личности |
| Методы измерения | Стандартизованные методы измерения, требующие сопоставления с нормой | Проективные методики и идеографические техники |
Психодиагностические методы объединяют в группы по разным основаниям. Вот некоторые наиболее распространенные классификации методов психодиагностики:
1. Классификации методов по Й.Шванцаре.
2.Классификации психодиагностических методов по В.К.Гайде, В.П.Захарову.
3. Классификации психодиагностических методов по А.А.Бодалеву, В.В.Столину.
3. РОЗВ’ЯЗАТИ ПСИХОЛОГІЧНУ ЗАДАЧУ
3.1 ВІДЧУТТЯ
1. Що спільного є між наведеними прикладами?
2. Про яку закономірність відчуттів тут ідеться?
А. Заходячи в темну кімнату, дитя вимовляє слово „темно”, як правило, якомога нижчим голосом. Назви маленьких предметів вимовляються дітьми, як правило, вищим голосом, ніж назви речей великих.
Б. Ми часто вживаємо і добре розуміємо зміст таких виразів: „гострі смаки”, „солодкі звуки”, „важкі фарби”, „пишна музика”, „кислий хапах”, „холодний колорит картини” тощо.
У першому та другому випадках має місце такий вид відчуття, що характеризуэться наявностю або відсутностю безпосереднього контакту з подразником, що викликає відчуття. За наявності або відсутності безпосереднього контакту рецептора з подразником, що викликає відчуття, обидва приклади відносяться до дистантної рецепції (зір, слух, нюх). Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в найближчому середовищі.
У наведений прикладах відчуття мають зовнішнє вираження - експресію. Зовні вони виражаються рухами м'язів особи (міміка), м'язів тіла (пантоміміка, жести, поза, постава), змінами тону голосу, темпу мови. Маємо взаємодію рецепторів, які виражаються, по-перше, у впливі, що подразники одного рецептора робить на пороги іншого. Так, зорові позразники впливають на пороги слухові, а слухові позразники - на пороги зорових, точно так само на пороги зорових відчуттів впливають і нюхові відчуттів і таке інше.
3.2 СПРИЙНЯТТЯ
Яка з перелічених закономірностей (аперцепція, усвідомленість, сприйняття, залежність сприйняття частини від сприйняття цілого, виділення предмета з фону, цілістність, контрастність) проявляються в цих випадках?
А. Маяковський був високий на зріст, і всі здебільшого звикли бачити його знизу, з підборіддя: в цьому ракурсі його обличчя набувало важкої скульптурної монументальності. Насправді ж, з погляду звичайних пропорцій, підборіддя в Маяковського не було великим (хоча багато хто з художників і скульпторів досі б'ється і не може знайти цю невловиму і характерну для обличчя поета значущість: вони штучно збільшують йому підборіддя, і обличчя відразу втрачає схожість).
А підборіддя в Маяковського було, хоч це й здається дивним, зовсім не різко вираженого, а навіть навпаки — м'якого контуру. Монументальності поетові надавали його зріст, плечі, широкий чудовий рот оратора і жагучі, повні розуму, людяності і відчуття прихованої сили, великі, виразні очі. (Рахілло. Московські зустрічі.)
У прикладі наведен такий вид сприйняття, як сприйняття частини від спрйняття цілого.
Б. Людина з рухливим і виразним обличчям і багатою жестикуляцією серед людей з бідною мімікою і пантомімікою справляє сильніше враження (за інших однакових умов).
Незнайома жінка серед чоловіків, не відмінних різко один від одного, буде сприйнята яскравіше, ніж тоді, коли вона буде в групі жінок.
Незнайомий офіцер гостріше буде сприйнятий у групі солдатів, ніж серед інших офіцерів, за інших однакових умов сприйняття. (За О. О. Бодальовим.)
Цей приклад - вибірковість сприйняття - проявляється в переважному виділенні одних об'єктів у порівнянні з іншими.
В. Якщо предмет, який сприймається на деякій відстані, віддалити від того, хто сприймає, то відображення предмета на сітківці зменшиться як у довжину, так і в ширину, тобто зменшиться і площа його, а тим часом у сприйнятті образ збереже в певних межах приблизно ту саму сталу, властиву предметові величину. (За С. Л. Рубінштейном.)