Цей приклад - константність сприйняття - завдяки цьому ми сприймаємо навколишні предмети як відносно постійні за формою, кольорам, величині й т.п. Джерелом константності сприйняття є активні дії перцептивної системи (системи аналізаторів, що забезпечують акт сприйняття). Багаторазове сприйняття тих самих об'єктів при різних умовах дозволяє виділити відносно постійну інваріантну структуру сприйманого об'єкта. Константність сприйняття - не вроджена властивість, а придбане. Порушення константності сприйняття відбувається, коли людина попадає в незнайому ситуацію, наприклад, коли люди дивляться з верхніх поверхів висотного будинку вниз, те автомобілі, пішоходи їм здаються маленькими; у той же час будівельники, що працюють постійно на висоті, говорять, що вони бачать об'єкти, розташовані внизу, без перекручування їхніх розмірів.
Г. Гете зазначав, що темний предмет здається меншим від світлого, якщо обидва мають однакову величину. За одночасного сприйняття білого круга на чорному фоні і чорного круга такого самого діаметра на білому фоні чорний здається приблизно на ‘/г меншим від білого. Вони здадуться рівними, якщо чорний круг зробити відповідно більшим. (За К. К. Платоновим.)
Це - константність сприйняття. Значення тих властивостей об'єктивної дійсності, які сприйняття відображає, для всього психофізичного процесу сприйняття виступає з особливою рельєфністю в центральній по своєму теоретико-пізнавальному значенню проблемі константності. Константність сприйняття виражається у відносній сталості величини, форми й кольори предметів при умовах, що змінюються у відомих межах, їхнього сприйняття.
Д. Слухаючи музику, ми сприймаємо не окремі звуки, а мелодію. Вона залишається тою самою, слухаєте ви симфонічний чи струнний оркестр чи один рояль. (За К. К. Платоновим.)
Даний приклад - структурність сприйняття – сприйняття не є простою сумою відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану із цих відчуттів узагальнену структуру. Слухаючи музику, ми сприймаємо не окремі звуки, а мелодію; пізнаємо мелодію, якщо ії виконує оркестр, або один рояль, або людський голос, хоча окремі звукові відчуття різні.
3.3 ПАМ’ЯТЬ
1. Визначте, який учень краще запам'ятає оповідання, якщо врахувати, що здатність запам'ятовування в них однакова.
2. Яку умову найкращого запам'ятовування дотримуватиме один з хлопчиків?
Двоє учнів VI класу почали заучувати оповідання.
- Ой, яке велике! Тут сидіти й сидіти, - сказав один.
- Зовсім не таке й велике, швидко зробимо, - відповів другий. (За Л.В.Занковим, 1949.)
Здатність запам'ятовування у хлопчиків однакова, але різняться цілі запамятовування (наскільки міцно, довго людина хоче запам'ятати). В асоціативних, значеннєвих і структурних зв'язках проявляється переважно роль матеріалу. Але запам'ятовування й відтворення залежать не тільки від об'єктивних зв'язків матеріалу, але й від відношення до нього особистості. Це відношення обумовлене спрямованістю особистості - її установками, інтересами й тим емоційним фарбуванням, у якій виражається значимість матеріалу для особистості.
Другий хлопчик, безперечно, краще запамятає оповідання. Він позитивно налаштован на вивчення матеріалу, оповідання запам'ятовує цілеспрямовано, користуючись довільною пам'ять.
Пам'ять людини носить виборчий характер. Усяка людина щось запам'ятовує й щось забуває. Виборчий характер пам'яті виражається в тім, що ми запам'ятовуємо по перевазі те, що для нас значиме, цікаво.
ВИСНОВКИ
Називаючи психологію природничою наукою, ми хочемо сказати, що вона в цей час представляє просту сукупність уривчастих емпіричних даних; що в її межі отовсюду нестримно вторгаємося філософський критицизм і що корінні основи цієї психології, її первинні дані, повинні бути обстежені з більше широкої точки зору й представлені в зовсім новому світлі. Коротше кажучи, назва природничої науки вказує на те, що психологія має всі недосконалості число емпіричної науки, і не повинне викликати в психологах наївної впевненості у квітучому стані досліджуваної ними наукової області. Досить дивно слухати, коли починають тлумачити про "новітню психологію" і пишуть "історії психології", забуваючи, що навіть основні елементи й фактори в області щиросердечних явищ не встановлені з належною точністю. Що являє собою психологія в дану хвилину? Купу сирого фактичного матеріалу, чималу різноголосицю в думках, ряд слабких спроб класифікацій і емпіричних узагальнень чисто описового характеру, глибоко вкорінений забобон, начебто ми маємо стани свідомості, а мозок наш обумовлює їхнє існування, але жодного закону в тому розумінні, у якому ми вживаємо це слово стосовно фізичних явищ, жодного положення, з якого могли б бути виведені наслідки дедуктивним шляхом.
Нам невідомі навіть ті фактори, між якими могли б бути встановлені відносини у вигляді елементарних психічних законів. Коротше кажучи, психологія ще не наука, це щось, що обіцяє в майбутньому стати наукою. Її матеріал перебуває в нашому розпорядженні. Ми знаємо, що в співвідношеннях між відомими мозковими процесами й відомою "пізнавальністю" існує якась закономірність. Ми можемо одержати слабке подання про те, чим могла б стати зрештою психологія, і усвідомимо, що в порівнянні з можливим станом цієї науки сучасне її положення вкрай незовсім. Можна сказати, що в цей час психологія перебуває приблизно в тім фазисі розвитку, у якому минулому фізика й вчення про закони руху до Галілея або хімія й думка про сталість мас при перетвореннях речовин до Лавуазьє. Коли в психології з'явиться свій Галілей або Лавуазьє, те це, напевно, буде найбільший геній; можна сподіватися, що настане час, коли такий геній з'явиться й у психології, якщо тільки на підставі минулого науки можна робити здогаду про її майбутнє. Такий геній по необхідності буде "метафизиком". А для того щоб прискорити його поява, ми повинні усвідомлювати, який морок наділяє область щиросердечних явищ, і ніколи не забувати, що прийняті нами на віру положення, на які опирається всі дійсноісторичне дослідження психічних явищ, мають тимчасове, умовне значення й вимагають критичної перевірки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бурлачук Л.Ф., Морозов СМ. Словарь-справочник по психологической диагностике. –К.: Наукова думка, 1989. -200с.
2. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника / Под ред. Я.Л. Коломинского, Е.А. Панько - М., 1997.
3. Обухова Л.Ф. Детская психология. Теории, факты, проблемы. -М.: Тривола, 1995.
4. Практикум по психологии состояний: Учебное пособие/Под ред. проф. А. О. Прохорова. - СПб: Речь, 2004. - 480 с.
5. Рубинштейн С.Л.Основы общей психологии. -Спб: Питер, 2000. - 712 с.
6. Урунтаева Г.А., Афонькина Ю.А. Практикум по детской психологии. - М., 1995.
7. Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащегося и ученических коллективов: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1988. -207с.
8. Щедровицкий Г.П. Лекции по психологии // Вопросы саморазвития человека. Вып. 3. -К., 1991. С. 3-32.
9. Заика Е.В. Память: её развитие и совершенствование//Практична психологія та соціальна робота. 2003. № 8. С. 39-44.