Розробка індивідуальних планів, схем комплексного лікування ґрунтується на даних ретельного загального і сексологічного обстеження хворих і передбачає лікування не тільки статевого розладу, але і всіх інших патологічних змін в організмі, що можуть відігравати роль патологічних факторів, що впливають на клініку і плин порушень сексуальної функції у чоловіків і жінок.
Поділяючий (дифференційний) характер структури психотерапії
Диференційований характер є одним з неодмінних принципів лікування хворих із сексуальними розладами в залежності від: 1) форми статевого розладу; 2) особливостей проявів; 3) Рівня соціально-психологічної адаптації чоловіків у родині; 4) характеру вторинних реакцій, що значною мірою обумовлені типологічними особливостями пацієнтів, їхнім віком, особливостями подружніх взаємин у зв'язку з розладом статевої функції у одного з них, а також неправильною поінформованістю чоловіка і жінки про норму і патологію статевого життя. При призначенні психотерапії особам, що страждають різними формами сексуальних розладів, необхідно визначити її конкретні задачі і зміст, а також доцільні форми її проведення і найбільш адекватну методику реалізації.
У комплексі психотерапевтичних заходів дуже важлива роль належить методам лікувального самовпливу і, зокрема, аутогенному тренуванню. Її включення в комплекс активних лікувальних заходів здійснюється після створення за допомогою раціонального й іншого методів психотерапії фізіологічних і психологічних передумов для самовпливу з метою психологічного впливу на статеву функцію.
Правильне проведення аутогенного тренування при лікуванні хворих із сексуальними розладами передбачає здійснення настільки необхідних у цих випадках акцій самомобілізації, самоорганізації і саморегуляції. При цьому варто врахувати, що аутогенне тренування диференційоване в залежності від форм сексуальних порушень, а також від характеру типологічних особливостей пацієнтів і типу вторинних невротичних реакцій.
Тривалість психотерапії
Для курсу психотерапевтичного лікування, успішного і послідовного проведення етапів психотерапевтичних впливів, спрямованих на перебудову психологічних установок хворих, а також для створення і закріплення нових тривалих умовно-рефлекторних зв'язків важлива тривалість лікування. Конкретна тривалість курсу психотерапії у кожному окремому випадку визначається особливостями форми, симптоматики і плину статевого розладу, а також усіма факторами, що впливають на статеву функцію і характер реагування особистості хворого на виникле захворювання.
Практичний клінічний досвід показує, що для досягнення вираженого і стійкого лікувального ефекту найбільша тривалість курсу психотерапії потрібно особам з помисливістю, схильним до невротичних фіксацій, а також особам літнього віку в силу властивої їм інертності нервових процесів і меншої рухливості їхнього динамічного стереотипу. Це стосується хворих як з первинно виявленими сексуальними розладами, так і з вторинними порушеннями статевої функції.
Підтримуюча (підкріплювальна) психотерапія
При закріпленні досягнутого лікувального ефекту протягом тривалого часу (від декількох місяців до року і навіть більше) необхідно використовувати підкріплювальну психотерапію.
Підтримуюча психотерапія — це короткі лікувальні курси чи одиничні психотерапевтичні заняття. Тривалість і інтенсивність підтримуючої психотерапії визначаються ступенем ефективності основного курсу лікування, особистісними особливостями пацієнтів і рівнем соціально-психологічної адаптації чоловіків.
При проведенні підтримуючої психотерапії рекомендується використовувати ті ж конкретні методики психотерапевтичних впливів, що застосовувалися при реалізації основного курсу лікування і робили найбільш ефективний терапевтичний вплив.
Частота проведення підтримуючих психотерапевтичних заходів залежить від особистісних особливостей пацієнтів, їхнього загального стану й особливостей міжособистісних відносин у родині.
Психотерапевтична наступність
При лікуванні хворих із сексуальними розладами необхідне дотримання наступності в їхньому лікуванні. Сексопатолог повинний бути інформований у плані умов розвитку, функціональної діагностики й оцінки сексуальної патології, психологічних установок і тенденцій хворого, даних об'єктивного анамнезу, а також характеру проведеного раніше лікування і його ефективності. Зазначенуінформацію одержують шляхом проведення офіційного запиту у відповідні лікувальні установи й одержання розгорнутих виписок з історії хвороби осіб, що потребують подальшої лікувальної допомоги.
Побудова відповідної психотерапії на останньому етапі лікування повинна бути заснована на досвіді попередніх етапів, бути їхнім логічним продовженням і її подальшим творчим розвитком.
Психотерапія— це медична наука, за допомогою якої лікар надає психологічну допомогу і психологічний вплив на пацієнта з метою купірування патологічних симптомів і синдромів. На сучасному етапі виділяють три підходи при проведенні психотерапії:
1)психодинамічний;
2)поведінковий (бихевіоральний)
3)феноменологічний.
Їхні розходження можна представити у виді таблиці 7.
Таблиця7
| Основніпараметри | Динамічний підхід | Поведінковий підхід | Феноменологічний підхід |
| Природа людини | Керується сексуальними й агресивними інстинктами | Продукт соціуму, поводиться на підставі минулого досвіду | Має вільну волю і здатність до самовизначення і самоактуалізації |
| Основна проблема | Сексуальне придушення | тривога | Психічне відчуження |
| Концепції патології | Конфлікти в сфері інстинктів: несвідомі ранні статеві потяги | Придбані стереотипи поведінки | Утрата можливостей, розщеплення «я», непогодженість думок, почуттів, поведінки |
| Концепція здоров'я | вирішення психологічних конфліктів | Усунення симптомів, зниження чи усунення тривоги | Твердження власного «я», актуалізація особистості |
| Вид зміни | Розуміння раннього минулого | Пряма дія | Безпосереднє переживання |
| Тимчасовий підхід | Історичний: суб'єктивне минуле | Неісторичний:Об'єктивне сьогодення | Відсутність історизму: тут і зараз |
| Завдання психотерапевта | Зрозуміти несвідомий психічний зміст і його історичне сховане значення | Підкріплювати, формувати чи придушувати специфічні поведінкові реакції для усунення тривоги | Сприяти самовираженню ( від фізичного до духовного) |
| Основні техніки | Інтерпретація матеріалу, вільні асоціації, сновидіння, повсякденна поведінка | Обумовлювання, систематична десенсибілізація, позитивне і негативне підкріплення, моделювання | Рівна участь у діалозі, експерименти, драматизація чи розігрування почуттів |
| Роль психотерапевта | Нейтральна. Допомагає пацієнту досліджувати значення вільних асоціацій і іншого матеріалу з несвідомого | Учитель. Допомагає пацієнту заміняти дезадаптацію адаптивною поведінкою | Прискорювач (фасилітатор) росту особистості |
| Характер зв'язку між лікарем і пацієнтом | Нереальні взаємини, першорядні для лікування | Реальні, але другорядні для лікування: взаємини відсутні | Реальні, першорядні для лікування, реальні взаємини |
| Лікувальна модель | Авторитарна лікар-пацієнт, терапевтичний союз | Викладач-учень. Авторитарна. Навчальний союз | Спілкування двох рівних людей, людський союз |
Метою психотерапії у вузькому розумінні стає зцілення пацієнта від психопатологічної симптоматики в рамках невротичних, характерологічних(особистісних) чи психосоматичних розладів. Вибір конкретної психотерапевтичної методики залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів.
До об'єктивних факторів відносяться:
1) характер психопатологічного синдрому;
2) етиопатогенез психічних розладів;
3) індивідуальні особливості пацієнта.
До суб'єктивних факторів відносяться:
1) індивідуальні особливості психотерапевта;
2) широта його психотерапевтичних знань і навичок;
3) ситуаційні моменти (наявність часу і відповідного місця для проведення психотерапевтичного сеансу).
МЕТОДИКИ ПСИХОТЕРАПІЇ
Методики психотерапії різноманітні. Кожна з них повинна використовуватися в різних варіантах, пристосованих для рішення різних задач у відношенні кожного пацієнта. Складні задачі психотерапії найбільше успішно можуть зважуватися при вмілому комбінуванні різних методик. Психотерапія повинна щораз будуватися як єдина система, що включає науково обґрунтовані методики в їх доцільному за даних обставин співвідношенні. Крім того, методи психотерапії можуть сполучатися з іншими видами лікування: медикаментозним лікуванням, фізіотерапією, фітотерапією, лікувальною фізкультурою, трудотерапією і т.д.
Виділяють наступні основні методи психотерапії:
1) Раціональну психотерапію. Це вплив на пацієнта за допомогою логічно аргументованих роз'яснень здійснюється шляхом пояснення, повідомлення пацієнту того, чого він не знає чи не розуміє, але що може розсіяти його помилкові переконання. Найчастіше вона проводиться у формі діалогу між лікарем і пацієнтом. Така співбесіда має на меті роз'яснення причини захворювання, прогнозу і характеру призначуваного лікування;
2) Суггестивну психотерапію. У свою чергу, вона підрозділяється на:
а)навіювання в стані пильнування;