За результатами проведеного тестування на визначення самооцінки дітей з повних та неповних сімей, можна зробити наступні висновки:
| Діти з неповних сімей | Діти з повних сімей | |
| Висока самооцінка | 5 | 8 |
| Нормальний рівень самооцінки | 14 | 10 |
| Низька самооцінка | 16 | 3 |
Отримані в дослідженні результати дозволяють сформулювати рекомендації для практичних психологів. У своїй роботі з дітьми, що виховуються одним родителем, психолог повинен звернути увагу на молодших школярів і підлітків, оскільки саме в молодшому й середньому шкільному віці неповна родина впливає на індивідуальність дитини. Необхідно враховувати, що сім’я після розлучення чинить різні впливи на хлопчиків і дівчат. З огляду на виявлені в дітей з неповних родин тривожність, низьку самооцінку, коррекционная робота може бути спрямована на зниження тривожності й підвищення самооцінки й упевненості в собі. Робота з дівчатками з неповних родин може бути спрямована на розвиток абстрактних форм мислення, оскільки вони відрізняються меншим ступенем сформованості інтелектуальних функцій, перевагою конкретних форм мислення.
Відсутність одного з батьків спричиняє певну депривацію значущої для дитини соціальної інформації. Дитина у неповній сім’ї має меншу можливість ознайомлення з різними варіантами соціального досвіду і, головне, з тією стороною інтимно-емоційної сфери в сім’ї, яка створюється особливостями стосунків подружжя – ця депривація у неповній сім’ї негативно впливає на підготовку дітей до сімейного життя. Дана ситуація, яка характеризується відсутністю наочного зразка взаємин чоловіка і дружини, породжує ризик деформацій поглядів на шлюб і сім’ю, які впливатимуть на становлення їхніх власних сімей. Відтак, розроблена психологами програма психологічного супроводу неповних сімей має бути спрямована на розвиток родительської відповідальності за виховання дітей та гармонізацію взаємин у таких сім’ях.
Психологами повинна здійснюватися робота з підлітками за різними напрямами в залежності від типу сімей. Розкриємо ці напрями.
З підлітками з розлучених сімей:
- допомога в адаптації до нового статусу та відчуття себе повноправним членом суспільства;
- допомога в пошуку конструктивних шляхів виходу з кризових ситуацій;
- налагодження зв’язків з розлученими батьками.
З підлітками з напівсирітських сімей:
- допомога в пошуку конструктивних шляхів виходу з кризової ситуації;
- навчання підлітка жити без померлої близької людини.
З підлітками з позашлюбних на прийомних сімей:
- корекція батьківсько-дитячих відносин.
З підлітками з дистанційних сімей:
- адаптація до змушеної самостійності та корекція відношення до батьків.
Методика формування соціальної компетентності має передбачати проведення тренінгів, орієнтованих як на особистість дитини, так і на її сім’ю: “Хто я такий”, “Як бути особистістю”, “Як бути з емоціями”, “Як бути з іншими”, “Як бути впевненим у собі”, “Як бути з суспільством”, “Соціальні ролі, які ми граємо у житті”, “Соціальні ролі в мікросоціумі”, “Як бути з сім’єю”, “Життя за власним вибором”.
Протягом усього дитинства сім’я для дитини відіграє важливу роль у розвитку особистості. Як буде поводитися дитина, багато в чому залежить від того, у якому емоційному стані перебуває вона зараз, чи подобається їй те, що їй пропонують робити.
Крім того, варто пам'ятати, що емоції, стрес, випробувані в дитинстві, дуже впливають на все життя. Якщо можна дитині передати знання, розвити мову, сформувати ряд навичок і т.д., то не можна усталити все це без емоційного підкріплення.
Сучасна психологія розглядає сім’ю як систему, у якій кожна структурна одиниця (член сім’ї) перебуває у чисельних і розмаїтих взаємозв’язках каузального характеру зі всіма іншими структурними одиницями. Тому будь-які форми психологічного супроводу сім’ї мають так чи інакше охоплювати усіх її членів.
Регресивні трансформації української родини призвели до поступового зниження традиційних для неї цінностей любові, як інваріантного базису побудови гармонійних подружніх та родительських взаємин, взаємоповаги і взаємодопомоги, пошани до старших, культу матері-Берегині. Натомість спостерігається знецінення сім’ї і шлюбу як соціальних інституцій, духовне збіднення сімейних стосунків. Все це виразно виявляється у функціонально неповних сім’ях. В Україні, особливо в західних областях, зростає кількість функціонально неповних сімей, у яких один із подружжя змушений тривалий час перебувати в трудовій еміграції (майже кожна друга сім’я). Функціонально неповна сім’я – це сім’я, у якій є і чоловік, і дружина, але професійна зайнятість, трудова еміграція, хвороба, ув’язнення когось з них зумовлюють його тривалу розлуку з сім’єю.
Дітям, які виховуються у неповних сім’ях, порівняно з дітьми цього ж віку з повних сімей притаманний підвищений рівень тривожності, емоційне відчуження від родителя, який перебуває за межами сім’ї, нижчий рівень емоційного благополуччя у сім’ї, занижена особистісна самооцінка.
Основними психологічними проблемами неповних сімей є: а) брак розуміння важливості впливу на дитину розлуки з батьком/матір’ю та відсутність знань про те, як полегшити переживання дитини, зберегти її прихильність до родителя, який перебуває за межами сім’ї; б) недостатність позитивних, гнучких, довірливих взаємин у сім’ї, що призводить до емоційного відчуження між батьками і дітьми; в) відсутність єдиних поглядів батьків на виховання дітей, що утруднює достатню ефективність процесу виховання; г) поступове зростання рівня емоційної відчуженості, конфліктності між її членами; д) утруднення можливостей задоволення членами функціонально неповних сімей тих своїх потреб, які задовольняються в сім’ях.
Отримані результати відкривають нові перспективи наукових досліджень феномену неповної сім’ї та її впливу на психологічний розвиток дитини. Так, невирішеною актуальною проблемою є дослідження впливу особливостей виховання у неповній сім’ї на її подальше життя, на формування її батьківської ідентичності, системи цінностей, налаштувань щодо побудови своєї сім’ї. Невивченими залишаються і питання відновлення взаємин у сім’ї після можливого повернення до неї родителя, котрий тривалий час перебував за межами сім’ї. Необхідні дослідження основних психологічних проблем, які виникають на цьому етапі життєдіяльності сім’ї, пошук оптимальних шляхів їх розв’язання чи попередження. Ці та інші питання є перспективними подальшими дослідженнями неповних сімей.
Список використаної літератури
1. Арнаутова Е.П. Педагогическая коррекция детско-родительских отношений в условиях повторного брака матери: Автореф. дис. … канд. пед. наук. — М., 1995;
2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М., 1998;
3. Брайн Ш. Тесты для детей. — Тюмень, 1996;
4. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве. — М., 1990;
5. Бурбо Л. Отношения родитель — ребенок. — Киев, 2002;
6. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. — М., 1998;
7. Венгер А.Л. Психологические рисуночные тесты. — М., 2002;
8. Вердербер Р. Психология общения. — СПб., 2003;
9. Вроно Е. Пойми своего ребенка. — М., 2002;
10. Василюк Ф. Е. Психология переживания. — М., 1984;
11. Голод С. Стабильность семьи: социологический и демографический аспекты. — Л., 1984;
12. Дружинин В.Н. Психология семьи. − Екатеринбург: Деловая книга, 2000;
13. Карабанова О.А. Психология семейных отношений и основы семейного консультирования. — М., 2004;
14. Левис Ш. Ребенок и стресс. — М., 1997;
16. Обозов Н.Н., Обозова А.Н. Диагностика супружеских затруднений // Психологический журнал. — Т. 3. — 1982. — № 2. — С. 147-151;
17. Оклендер В. Окна в мир ребенка: Руководство по детской психотерапии: Пер. с англ. — М., 1997;
18. Практикум по возрастной и педагогической психологии: Для студ.сред. пед. учеб. заведений /Авт.- сост. Е. Е. Данилова; под ред. И. В. Дубровиной. – М.: Академия, 1998. – 160 с.;
19. Практическая психология: Учебно-методическое пособие/Под. Ред. доктора психологических наук, профессора С. В. Кондратьевой. — Мн.: Ред. Журн. «Адукацыя i выхаванне», 1997г. — 212с.;
20. Рубинштейн С.Я. Экспериментальные методики патопсихологии. —М., 1970;
21. Степанов С. С. Большие проблемы маленького ребенка: советы психолога – родителям. — Москва: Педагогика – Пресс, 1995 г. – 168 с.;
22. Фигдор Г. Дети разведенных родителей: между травмой и надеждой. — М., 1995;
23. Ширн Ч., Расселл К. «Рисунок семьи» как метод изучения детско-родительских взаимоотношений. Проективная психология. Пер. с англ. − М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2000. − С. 345–354;
24. Шкала явной тревожности CMAS (адаптация А.М.Прихожан) / Диагностика эмоционально-нравственного развития. Ред. и сост. И.Б.Дерманова. — СПб., 2002. — С. 60-64;
25. Хоментаускас Г.Т. Использование детского рисунка для исследования внутрисемейных отношений.// Вопросы психологии. − № 1, 1986. − с. 165–171;