Потреба "включення"
Потреба "включення" - це потреба створювати й підтримувати задовільні відносини з іншими людьми на основі яких виникають взаємодія й співробітництво. З погляду самооцінки дана потреба проявляється в бажанні почувати себе значимою особистістю, подобатися, привертати увагу й інтерес, у прагненні домогтися визнання та схвалення. Бути людиною, несхожою на інших, тобто бути індивідуальністю - інший аспект потреби "включення". Характерні способи поводження в цій області формуються, насамперед, на основі дитячого досвіду. Відносини "родитель-дитина" можуть бути або позитивними (дитина перебуває в постійному контакті й взаємодії з родителями), або негативними (батьки ігнорують дитину, їхні контакти мінімальні). В останньому випадку дитина випробовує почуття того, що вона незначна особистість, переживає страх, який намагається придушити або усунути. Ця потреба визначається як потреба створювати й зберігати задовільні відносини з людьми, опираючись на контроль і силу, як необхідність почувати себе компетентною й відповідальною особистістю. Поводження, викликане цією потребою, відноситься до процесу прийняття рішень, а також зачіпає області сили, впливу, авторитету.
Потреба в "афекті"
Вона визначається як потреба створювати й підтримувати задовільні відносини з іншими людьми, опираючись на любов і близькі, теплі емоційні контакти. На емоційному рівні вона проявляється в здатності індивіда любити інших людей й в усвідомленні того, що його також люблять інші в достатньому ступені, що він гідний любові. Дана потреба звичайно стосується особистих емоційних відносин між двома близькими людьми (парних взаємин) і веде до поводження, спрямованого на емоційне зближення з партнером або партнерами.
Опитувальник призначений для оцінки поводження людини в трьох основних областях міжособистісних потреб: «включення» (I), контролю» (З) і «афекту» (А). Усередині кожної області беруть до уваги два напрямки міжособистісного поводження: виражене поводження індивіда (е), тобто думка індивіда про інтенсивність власного поводження в даній області; і поводження, яке вимагається від індивіда навколишніми людьми (w), інтенсивність якого є оптимальною для нього.
Опитувальник складається із шести шкал, кожна з яких, по суті, містить твердження, девя’тикратно повторюване з деякими змінами. Всього в опитувальнику втримується 54 твердження, кожне з яких вимагає від випробуваного, щоб він вибрав один з відповідей у рамках шестибальної оцінної шкали. У результаті оцінювання відповідей випробуваного психолог одержує бали по шести основних шкалах: Ie, Iw. Се, Cw, Ae, Aw, на основі яких потім складається характеристика особливостей міжособистісного поводження випробуваного.
Проведення опитування й оцінка результатів
Опитувальник (текст його наведений у додатку 1) можна пред'являти як індивідуально, так й у групі. Письмова інструкція досить проста й зазвичай не має потреби в додатковому поясненні. Час проведення опитування не обмежується. Результати опитування оцінюються за допомогою «ключа. Кожній відповіді, що збігається з «ключем», привласнюється один бал. Сума балів становить первинну оцінку, отриману по відповідній шкалі. Таким чином, одержують бали по всім основним шкалах (Ie, Iw, Се, Cw, Ae, Aw), які являють собою цілі числа в інтервалі від 0 до 9.
Далі при аналізі даних звертають увагу на співвідношення, комбінацію балів по основних шкалах, що дозволяє обчислити індекс обсягу інтеракцій (е + w) і індекс суперечливості міжособистісного поводження (е - w).
Методика В.В.Бойко, призначена для діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні, дозволяє визначити тип захисного механізму людини.
В основі захисної діяльності (психологічного дискомфорту) або підвищення самооцінки лежить захист за допомогою перекручування процесу добору й перетворення інформації.
Завдяки цьому зберігається відповідність між наявними в індивіда поданнями про навколишній світ, себе й різної інформації, яка поступає.
Психологічний захист розглядається як система адаптивних реакцій особистості, спрямована на захисну зміну значимості дезадаптивних компонентів відносин (когнітивних, емоційних, поведінкових) з метою ослаблення їх психологічно, та зменшення травмуючого впливу, на особистість.
Такі негативні почуття, як тривога, страх, гнів, сором, стрес викликають в особистості адаптивні процеси переоцінки значення ситуації, відносин, подань про себе з метою ослаблення психологічного дискомфорту й збереження відповідного рівня самооцінки.
Цей процес відбувається, як правило, у рамках неусвідомлюваної діяльності психіки за допомогою цілого ряду механізмів психологічного захисту.
Механізми психологічного захисту діють на рівнях сприйняття й трансформації.
Загальною рисою захисного механізму є відмова особистості від діяльності, призначеної для продуктивного вирішення ситуації або проблеми, яка викликала негативні переживання.
Бойко В.В виділяє три стратегії: уникання, миролюбство й агресія.
Миролюбство – психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності особистості, у якій провідну роль грають інтелект і характер.
Уникання – психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності, заснована на економії інтелектуальних й емоційних ресурсів.
Агресія – психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності людини, що діє на основі інстинкту
Кожному типу стратегії захисту відповідають 24 твердження, що описують особистісні реакції.
Вивчення реального стану сформованості досліджуваної якості на практиці засвідчило, що в системі виховання старшокласників недостатньої уваги надається питанням культури спілкування, психологами і педагогічними працівниками не враховуються особистісні якості учнів у процесі формування в них умінь планувати й організовувати спілкування на різних рівнях взаємодії з урахуванням його особливостей; значна кількість старшокласників не виявляють належного розуміння необхідності володіння певними вміннями для встановлення контактів, взаємин з оточуючими (однолітками, дорослими).
Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі Зарічненської загальноосвітньої школи ІІ-ІІI ст. Дослідженням було охоплено 50 учнів 10-11 класів.
Для визначення рівнів сформованості культури спілкування, а також типів комунікативної поведінки нами були застосовані дві методики: Діагностика міжособистісних відносин (О.О.Рукавішніков) (Див. Додаток 1) [5, 167-171], Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні В.В.Бойко. (Див. Додаток 2) [16, 281-287]
У результаті проведення дослідної роботи на констатувальному етапі експерименту визначені три рівні сформованості культури спілкування старшокласників: високий, середній, низький, які характеризуються наступним чином:
Високий рівень притаманний учням, які добре володіють необхідними знаннями про сутність та особливості культури спілкування, усвідомлюють особистісні риси, які зумовлюють його конструктивний чи деструктивний характер; їм властива оригінальність і нестандартність у плануванні та організації процесу спілкування; вони добре орієнтуються в складних ситуаціях і вміють розв’язувати їх засобами спілкування; володіють безпосередньо етичними нормами поведінки і культурою мовлення; виявляють доброзичливість, гуманні почуття у спілкуванні; їхнім діям характерна мобільність, нетрадиційність, творчий пошук, самостійність, здатність до перцепції, емпатії, самокритичності; наявне стійке прагнення до самопізнання та самовдосконалення; їх самооцінка адекватна особистісним якостям, можливостям, вчинкам, поведінці, внутрішній культурі. Таких старшокласників виявлено 13,0%.
Учні, що мають середній рівень, володіють необхідними знаннями і вміннями щодо планування процесу спілкування: продумують власні дії, висловлювання, намагаються передбачити реакції співрозмовників; вони орієнтуються в складних ситуаціях спілкування з однолітками, батьками та вчителями; вдало використовують набуті знання для пошуку доцільного розв’язання проблемних ситуацій, проте часто їхні дії відбуваються за аналогією до відомих зразків, копіюють звичні способи; старшокласники нерідко виявляють категоричність, небажання поступатися своєю думкою; у ситуаціях, коли треба виявити творчість, відшукати оптимальний варіант вирішення проблеми, відчувають нерішучість, певні утруднення; прагнення до самопізнання та самовдосконалення зумовлюються певними зовнішніми чинниками, зокрема узгодженням їхніх дій з авторитетними однолітками чи дорослими (вчителями, батьками) і бажанням змінити їх на краще. Такий рівень виявлений у 57,3% учнів старших класів.
Старшокласники з низьким рівнем характеризуються обмеженими вміннями організації спілкування; стикаючись з проблемою, вони намагаються розв’язати її не на основі знань, аналізу та оцінювання її сутності, а інтуїтивно, часто обираючи спосіб випробувань і помилок; власні дії цих учнів у спілкуванні мають стихійний, неусвідомлений характер; не прогнозуються можливі реакції співрозмовника, наслідки; самостійність, здатність до перцепції, емпатії, самокритичності у даної категорії учнів відсутні, спостерігається стійке небажання до самовдосконалення; до процесу формування культури спілкування вони ставляться байдуже, не замислюються над питаннями вибудови конструктивних взаємин з партнером по спілкуванню, сповідуючи твердження «нехай буде так, як буде». На цьому рівні виявлено 29,7% учнів. (рис.1)