План
Вступ
1. Спілкування як міжособистісна взаємодія.
2. Міжособистісні стосунки в групах
3. Методи вивчення міжособистісних стосунків
Список використаної літератури та джерел
Вступ
Психологічне пізнання настільки ж древнє, як сама людина . Вона не могла би існувати, не орієнтуючись у мотивах поведінки і властивостях характеру своїх ближніх.
Останнім часом росте інтерес до питань людської поведінки і пошуків сенсу людського існування. Керівники вивчають як працювати з підлеглими, батьки відвідують курси по вихованню дітей, чоловік і жінка вчаться спілкуватися один з одним і “грамотно сваритися“, викладачі вивчають як допомогти справитися з емоційним хвилюванням і почуттям розгубленості своїм студентам і учням інших навчальних закладів.
Поряд з інтересом до матеріального добробуту і до бізнесу багато людей прагнуть допомогти собі і зрозуміти, що значить бути людиною. Прагнуть розібратися у своїй поведінці, розвити віру в себе, свої сили. Усвідомити неусвідомлені сторони особистості, зосередитися насамперед на тому, що відбувається з ними в даний час.
Коли психологи звертаються до вивчення особистості, що, мабуть, перше, з чим вони зіштовхуються, це різноманіття властивостей і їхніх проявів у її поведінці. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, ціннісні орієнтації, вольові, емоційні й інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато чого іншого - ось далеко неповний перелік характеристик, з якими приходиться мати справу, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості.
Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим являє собою єдине ціле. Звідси випливають дві взаємозалежні задачі: по-перше, зрозуміти всю безліч властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системоутворюючим фактором (або властивістю), і, по-друге, розкрити об'єктивні підстави цієї системи.
Розрізняють три підходи до вивчення теорії особистості і міжособистісних стосунків. Це - теорія З.Фрейда, К.Юнга і теорія Э.Берна.
Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особистості, досить популярну в країнах Заходу, можна віднести до типу психодинамічних, не експериментальних, що охоплюють усе життя людини і використовують для опису його як особистості, внутрішні психологічні властивості індивіда, у першу чергу його потреби і мотиви. Він вважав, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує її як особистість, актуально нею усвідомлюється.
Аналітична психологія Юнга допомагає краще зрозуміти поведінку особистості у взаємовідношенні з навколишньою тобто соціальною стороною її поводження. Це викликає особливий інтерес соціологів.
Інший підхід, що допомагає краще зрозуміти людей - це трансакційний аналіз, розвинутий Е.Берном.
1 Спілкування як міжособистісна взаємодія.
Спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформацією з іншими людьми. Вона звертається до них із проханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відповіді чи виконання доручення. У таких випадках спілкування виступає як інтеракція — сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складається у спільній діяльності.
У процесі свого розвитку суспільство поступово виробляє певні зразки поведінки, які визначають правила взаємодії та взаємовідносин між людьми і функціонують як соціальні норми. Ці норми в різних спільнотах можуть суттєво відрізнятися. Їх порушення включає механізм соціального контролю, який реалізується як схвалення чи несхвалення, осуд, покарання, що коригують поведінку того, хто від них відхиляється. Діапазон соціальних нормдуже широкий: від чітко встановлених вимог трудовоїдисципліни до правил ввічливості у спілкуванні.
Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь роль.Роль — нормативна поведінка, яку оточуючі очікують відкожного, хто виконує певні соціальні функції.Та сама людина в різних ситуаціях виконує різні ролі: вдома це можебути глава сім'ї, у транспорті — пасажир, у лікарні — пацієнт, на підприємстві — робітник і та. ін. Соціальний контроль у процесах взаємодії зумовлюється соціальними очікуваннями такої поведінки від людини, яка б відповідала ситуації і обраній ролі. Наприклад, від військового очікують, що він виявлятиме дисциплінованість, зібраність у критичній ситуації, сміливість, рішучість і розсудливість.
Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудувати свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очікуванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цінностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.
У спільній діяльності конфлікти виникають внаслідокпредметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особистих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предметно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє розриву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало підібрані засоби спілкування з партнером. Психологи розробили вже багато програм, спрямованих на попередження і вирішення конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.
Взаємодіючи, люди послуговуються різними способамивпливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зараження, навіювання, наслідування і переконання.
Зараження — передавання суб'єктом свого емоційного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під часпаніки, масових психозів.
Навіювання характеризується вибірковим впливомна конкретну людину, яка некритично сприймає інформацію.
Наслідування виявляється в повторенні людиноюзразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладомнаслідування є дотримання моди.
Переконання — вплив на партнера по спілкуваннюза допомогою доказів і аргументів.
Ефективність спілкування залежить не тільки від засобів впливу на партнера, а й від стилю спілкування —характерного способу встановлення і розвитку контактів.Найпоширенішими є авторитарний, демократичний і суперечливий стилі. Авторитарний стиль характеризується ігноруванням думки партнера і нав'язуванням своїхпоглядів. Демократичний стиль пов'язаний із застосуванням таких засобів спілкування, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до повідомлення.Суперечливий стиль — це нестійка тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна практикасвідчить, що найбільшого впливу на співрозмовника досягають за демократичного стилю спілкування.
2 Міжособистісні стосунки в групах
Суспільна природа людини реалізується через її належність до різних спільнот, у яких виникають і розвиваються міжособистісні стосунки з партнерами. Їх структура іособливості залежать від того, в які групи включаєтьсялюдина, які права і обов'язки для себе вибирає.
Класифікація груп
Протягом життя кожна людина безпосередньо взаємодіє і спілкується з іншими людьми, реалізуючи свою суспільну сутність. Таке спілкування відбувається в групах.
Група — об'єднання людей, створене на основі певної спільно/для них ознаки, що виявляється в їх сумісній діяльності, зокрема в спілкуванні.
У соціально-психологічному аналізі груп однією знайважливіших проблем є їх класифікація. Багатствоознак, які при цьому можна обрати за критерій, породжуєрізноманітні її варіанти. Так, залежно від того, безпосередніми чи опосередкованими є взаємозв'язки між індивідами, групи поділяють на умовні й реальні.
Умовна група — об'єднання людей, умовно створенедослідником на основі наявності у них спільної ознаки.Члени такої групи можуть бути незнайомими між собоюі ніколи не зустрічатись. Ознаки умовних груп бувають різними: стать, вік, професія, етнічна належність та ін.Прикладами умовних груп є підлітки (всі діти віком 10—15 років), символічна збірна команда світу з футболу, якуформують журналісти, тощо.
Реальна група — контактне об'єднання людей, яке утворилося на основі спільної для них просторово-часової ознаки. Це обмежена за розмірами спільнота людей, які в певний час у певному місці взаємодіють і спілкуються між собою. Час існування реальної групи може бути як коротким, так і тривалим. Реальні групи бувають малими і великими.
Мала група — відносно стійке об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт індивідів, пов'язаних між собою спільними цілями, завданнями. Чисельність такої групи — від 2 до 30—40 осіб. Людина можеодночасно входити до складу кількох малих груп. Приклади малих груп: сім'я, студентська група, виробничабригада, спортивна команда. Об'єднання кількох малихгруп утворює велику групу.
У психології малі групи часто поділяють на первинні тавторинні. Первинна група — об'єднання людей, пов'язанихміж собою родинними узами, дружбою чи спільними інтересами. Головними ознаками первинної групи є контакт віч-на-віч, постійне спілкування і мала чисельність (від 2 до 5—7 осіб). Вторинна група — це об'єднання декількох первинних груп. Класичним прикладом первинної групи є сім'я, а вторинної — громада, яка об'єднує декілька сімей.
У вітчизняній психології цей термін має дещо іншезначення. Видатний український педагог Антон Макаренко (1888—1939) пропонував поділяти групи на первинніта вторинні колективи.
Первинний колектив, на його думку, не просто групаіндивідів, які взаємодіють між собою, а цілеспрямованийсоюз особистостей. Особи, які належать до первинного колективу, мають постійні ділові та дружні стосунки (клас,виробнича бригада тощо).