Спілкування та комунікації (стр. 5 из 6)

Термін «проекція» ввів Фрейд, розуміючи її як приписування іншим людям того, у чому людина не хоче собі зізнатися. Він розглядав проекцію як нормальний психологічний механізм — процес уподібнення оточуючих людей собі, своєму внутрішньому світові. Проекція дає можливість ставитися до внутрішніх проблема так, ніби вони відбувалися зовні. Тоді до них можна застосувати захист як до зовнішніх вад. З’являючись уже в ранньому дитинстві, проекція виступає як найбільш часта форма захисту у дорослих. Прояви її загальновідомі: низькоросла людина вважає свій ріст середнім, зла людина не вірить у доброту інших людей тощо.

Під час проекції інформація трансформується таким чином, що не сама людина вороже поводиться, є агресивною, жадібною, а інша особа — стосовно неї. Подібна рокіровка властивостей чітко виявляється і в спеціальних психологічних дослідженнях.

Ідентифікація — різновид проекції, пов’язаний з неусвідомлюваним ототожненням себе з іншою людиною, перенесенням на себе почуттів і якостей бажаних, але недоступних. Подібна обернена проекція ще в дитинстві допомагає індивіду формувати систему цінностей і все життя переборювати почуття власної неповноцінності, недоліки свого характеру, розвиваючи в собі небажані властивості й якості. Таким чином, ідентифікація — це процес, у якому людина запозичує думки, почуття чи дії в іншої людини, що виступає як модель.

Ідентифікація розвивається в дитячих рольових іграх — дочки-матусі, пожежники тощо, виступаючи одним із механізмів становлення самосвідомості.

Включаючи у свій внутрішній світ норми, цінності й настанови улюблених і шановних нею людей як свої власні, людина з цих елементів формує свій ідеал — внутрішнє уявлення, якою б вона хотіла стати. Ідеал постійно розвивається і доповнюється у різний спосіб залежно від віку.

Проекція та ідентифікація мають певні обмеження. Як виняткова зосередженість людини на собі, так і повне уподібнення іншому, ототожнення з його цінностями означають припинення розвитку власної індивідуальності.

Відчуження — психологічний захист, пов’язаний з ізоляцією, відокремленням усередині свідомості чинників, що травмують людину. При цьому неприйнятна інформація ніби капсулюється, тим самим блокується від доступу до інших зон свідомості: виникає двоплановість. У результаті зв’язок між подією, що травмує, та її емоційною оцінкою порушується. Для відчуження характерна втрата почуття емоційного зв’язку між неприйнятними подіями і власними переживаннями з їх приводу, хоча реальність цих подій усвідомлюється. Виникнення відчуження як здатності вийти за межі власного «Я» пов’язане зі зміною позиції в спільній діяльності. Обмежене відчуження має позитивний сенс — збагнення нового в його протиріччях. Воля людини також припускає здатність до самовідсторонення. Якщо людина не в силах увесь час терпіти самого себе, вона може від чого-небудь у собі відмовитися. Тоді виникає необхідна внутрішня дистанція між прийнятною і неприйнятною частинами «Я», що дозволяє зайняти відносно себе або якогось свого стану чи якості нову позицію.

Таким чином, відчуження розширює можливості людини, створюючи йому умови для осмислення своїх учинків.

Заміщення(перенесення) — психологічний захист, який здійснює перенесення дії чи емоцій з недоступного об’єкта на об’єкт доступний; тим самим зменшується напруга, створена незадоволеною потребою. Механізм заміщення організує такий зв’язок між двома видами діяльності, щоб те, що реалізується, хоча б частково, розв’язувало недосяжну проблему. Суть заміщення пов’язана з переорієнтацією реакції. Коли один шлях виявляється закритим, то щось, що чинить опір нашому бажанню, знаходить собі інший вихід. Однак здатність людини переорієнтувати власні вчинки з особисто неприпустимих на припустимі чи із соціально несхвалюваних на схвалювані обмежена. Обмеження визначається тим, що найбільше задоволення від дії, що заміщає бажане, виникає в людини тоді, коли мотиви обох дій розміщені на сусідніх чи близьких рівнях ієрархічно організованої системи її мотивів.

Заміщення більш ефективне, якщо з його допомогою вдалося хоча б частково досягти вихідної мети.

Втрата пам’яті. Ця гра нагадує попередню, але відрізняється більшою послідовністю. Після того, як я зроблю що-небудь, що суперечить моїм уявленням про моральність, і тому, яку я відчуваю потребу бачити себе, я просто забуду про свою провину.

Так само, як утрата пам’яті, можуть виявлятися часткові глухота й сліпота. Наприклад, ви не виконали яке-небудь завдання. Так ви й не могли його виконати, бо вас ніхто не просив про це. Вам зовсім нічого не відомо. Це якесь непорозуміння, начебто ви не були присутні, коли про це йшлося. Людина, якій засіло таке в голові, буде до запаморочення доводити всім, що вони помиляються. Мова не йде про ситуацію, коли людина бреше і прекрасно усвідомлює це.

Механізм «кислих грон». За баснею Езопа, як відомо, лисиця, захотівши поласувати виноградом, попрямувала у виноградник. Шукає кумонька, бігає туди-сюди, стрибає що є сил — та ба. Високо висять грона винограду, не дістати їх лисичці. Недоступні плоди, зрозуміла річ, принаджують до себе все сильніше, апетит у лисиці росте. І тоді просить вона ворону скинути їй трошечки грон. Ворона ж не дуже люб’язна, усі благання лисиці марні. Кума-лисиця ображається на ворону, яка не бажає їй допомогти. Словом, почуває себе лисиця кепсько. Як бути? Зрозуміло, з бідолашною може трапитися нервовий розлад через нездатність знайти те, чого їй так хочеться, через байдужість оточення і зіпсованість світу загалом. Вона може також просто сказати собі, що не можна володіти всім, що бачиш, начебто первісне її устремління було помилковим. Справа не в тому, що досягнення бажаного для неї неможливо, а в тому, що в цьому, власне, немає ніякого резону.

Компенсація. Нікому не дано володіти в житті всім. Тому цілком природно, що коли будь-кому з нас не вдається досягти бажаної мети чи результату, то ми намагаємося це відшкодувати.

Мова не йде про що-небудь негоже в особистому чи суспільному плані. Розуміючи, що в мене немає музичного слуху, отже, віртуоза з мене не вийде, я можу, наприклад, зайнятися малюванням, математикою, ще чим-небудь і домогтися успіху на іншому поприщі.

Крім того, можна наслідувати приклад Демосфена і боротися зі своїми недоліками доти, поки не досягнеш успіху, а то й слави.

Але відшкодування не завжди має позитивний характер. Скажімо, з боягуза може вийти тиран і диктатор, що винищує людей тисячами.

Іноді компенсація чи, точніше, надкомпенсація може накладатися на механізм витиснення.

«Де б я зараз був, якби мені не заважали!» (хто-небудь чи що-небудь). Коли не вдається досягти поставлених перед собою цілей, то «раціональним» обґрунтуванням власного неуспіху може бути пояснення, що перешкодили об’єктивні зовнішні чинники: людина чи група осіб, політичні сили тощо.

Даний механізм дуже небезпечний тим, що подібного роду пояснення як для їх носія, так і для оточення мають більш ніж правдоподібний вигляд.

Однак даний підхід показовий не тільки тим, що знижує почуття провини за допущений обман. Поборникам його часто вдається знайти в оточення співчуття, турботу, підтримку тощо. Тим сумніше буває прозріння.

«Солодкі лимони». По суті, даний механізм можна протиставити «кислим гронам». Завдяки цьому механізмові людина без страху сприймає невдачі, переконуючи себе в тому, що йдеться, власне кажучи, не про провал, а про успіх. Начебто невдача, що сталася, дозволила запобігти щонайменше кількох неминучих драматичних наслідків.

Але не варто змішувати подібне маніпулювання проблемами з умінням деяких індивідів у кожній поганій ситуації знаходити що-небудь гарне. Є тут одна істотна розбіжність.

Оптимістичний індивід цілком усвідомлює, що йому в чомусь не пощастило. Тільки замість того, щоб розкисати від жалості до себе чи виробляти самозахисні механізми, він знаходить позитивні сторони, спирається на них і з високо піднятою головою рухається далі.

Справа в тому, що життєві ситуації не є ні чорними, ні білими. У кожній з них присутнє й погане, й гарне (хоча й у різних співвідношеннях).

Розглянуті сценарії того, як власне «Я» грає саме із собою, звичайно не вичерпують усієї розмаїтості можливих варіантів. Той же, хто почне тепер стверджувати, що нічого подібного з ним не було й не буде, саме й покаже, наскільки погано він у собі розбирається.

Люди відрізняються один від одного лише тим, як часто і з яким ступенем активності вони віддаються подібним псевдорозвагам. Нарешті, пам’ятатимемо про те, що тут діє правило міри. Так само, як і щодо солі, аспірину чи алкоголю: у невеликих дозах це — приправа, ліки, задоволення; у великих — отрута.

Можна також згадати про такі специфічні феномени, як: сновидіння, сублімація, катарсис.

Сновидіння — це вид заміщення, коли відбувається переорієнтація — перенесення недоступної дії в інший план — з реального світу у світ сновидінь. Дії, що мають характер заміщення, розгортаються в сюжеті сновидіння і конструюються в процесі контакту людини зі своїм минулим. Пояснення особливостей цього типу захисту почнемо з низки прикладів. Так, особи з орієнтацією на соціальний успіх реалізують у сновидіннях досягнення бажаного стану. Люди, що довго хворіють, бачать сюжети видужання.

Чому дії, недоступні наяву, стають можливими уві сні? Імовірно, під час сну цензура послаблюється і з підсвідомості в тканину сновидіння пробиваються щирі бажання й мотиви, вплітаючи в сюжет відповідні образи. Важливо підкреслити, що реалізація в сновидіннях усвідомлюваних чи неусвідомлюваних бажань здійснює заміщення, тобто може приводити до нормалізації стану тоді, коли людина не спить.