Імпульсивність розуміється як швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків та дій без їх передчасного обміркування та свідомого рішення виконати. [12] Стійка властивість індивіда – це емоційна чуйність, яка виявляється в тому, що він легко, швидко та гнучко емоційно реагує на різні події – соціальні, побутові та інше. Втрата емоційного резонансу – це повна або майже повна відсутність емоційного оклику на різні події. Здатність відчувати при деяких найбільш благоприємних обставинах такі інтенсивні почуття , які доступни лише деяким називається силою почуття. Ця властивість рівнозначна інтенсивності, глибині переживаємої емоції. [11]
Емоційна ригідність – це той найбільший для даної людини відрізок часу, н6а протязі якого емоція, вже збуджена, продовжує ще виявлятися, не зважаючи на те, що обставини вже змінилися і збудник перестав діяти. Емоційно ригідні люди відмічаються “в’язкістю” емоцій, їх стабільністю. Це зв’язано з фіксацією уваги на яких-небудь значних подіях, об’єктах, психотравмуючих обставинах, невдачах та образах. Нестійкість емоцій виявляється в тому, що не зважаючи на те, що спочатку вона може бути інтенсивною, але потім швидко слабшає, та згодом затухає, перетворюючись у стан спокійної байдужості. Таким чином, лабільність емоції (рухливість, перемикання) характеризується тим, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, обставин та партнерів, вільно виходити з одного емоційного стану та входити в іншій. Занадто виразна лабільність емоцій може ускладнювати відносини з навколишніми , тому що людина стає реактивною, імпульсивною, погано володіє собою. Емоційна лабільність властива особам з високим нейротизмом (тривожністю). Навпаки, низькому нейротизму відповідає емоційна ригідність. [11]
Характеристики емоційного реагування , які постійно та ярко виявляються у даної людини є його емоційними властивостями, до яких входять вразливість, імпульсивність, емоційна лабільність – ригідність, а також емоційна стійкість, експресивність. До емоційної стійкості різні автори відносять різні емоційні феномени. Так деякі (Л. М. Аболін, М. І. Дьяченко) розглядають її як стійкість емоцій. Ця властивість характеризує індивіда у процесі напруженої діяльності окремі емоційні механізми котрої, які гармонічно взаємодіють між собою, сприяють успішному досягненню встановленої цілі. [1] Для інших (О. А. Чернікова, Н. А. Амінова) емоційна стійкість рівнозначна стабільності, тобто стійкість певного емоційного стану. [11] Л. П. Баданіна, розуміє під емоційною нестійкістю інтегративну людську властивість, яка відображає схильність людини до порушення емоційної рівноваги. Також додала до показників підвищену тривожність, страхи, нейротизм. [3] З точки зору Є. П. Ільїна, емоційну стійкість визначають: час появи емоційного стану при довгої та постійної дії емоційного фактору, чім пізніше з’являється емоційний стан, тим вище емоційна стійкість; сила емоціогенного впливу, яка викликає певний емоційний стан (страх, радість, печаль, гнів), чім більше сила, тим вище стійкість. Вона різна до різних емоціогених факторів.
Поява емоцій у людини індивідуальна, тому говорять про таку особисту характеристику, як експресивність. Чим більш виразно людина висловлює свої емоції через мимику, жести, голос, тим більше в нього виражена експресивність.
Таким чином, емоційність – це інтегральна властивість людини. Чим вище емоційна збудливість, тим більше інтенсивність появи емоцій і тим довше вони зберігаються. [12]
1.2 Емоційність у структурі особистості
В залежності від вираження різних сторін емоційності відрізняються різні емоційні типи людей, які відносять до різних типів темпераменту. Одна з перших спроб була зроблена Хей-мансом Ле-Сенном. В нього типи виділяються по сполученню трьох основних характеристик: емоційності, як ступені виникнення емоційного стану в даній ситуації, а також його інтенсивності; активності - потреби в дії, здійснення плану; первинності, як стороні емоційності, яка виражає швидкість зникнення емоцій. Згідно сполучень цих властивостей, він виділяв: нервовий тип, сентиментальний, бурний, пристрасний, , сангвіністичний, флегматичний, аморфний та апатичний тип. [11]. Ще з давніх часів було прийнято відрізняти чотири основні типу темпераменту, які відрізняються між собою по динаміки виникнення та інтенсивності емоційного стану. Так, для холеричного типу характерно швидке виникнення сильних почуттів, для сангвінистичного – швидке виникнення слабких почуттів, для меланхолічного – сильні почутті, які повільно виникають, а для флегматичного – слабкий тон почуттів, які повільно виникають. [15]
Інша класифікація емоційних типів особистостей була надана Б. І. Додоновим. Хоча він і говорить о загальній емоційної спрямованості людини, яка визначається в залежності від переживання, якому людина віддає перевагу, насправді річ в нього йде о том, в якій сфері активності найчастіше переживається радість: при наданні допомоги іншій людині (альтруїстичний тип), при досягнення успіху в роботі (праксичний тип), при пізнанні нового, підтвердження своїх домислів (гностичний тип).
Емоційні різниці між людьми у сприйнятті навколишнього світу відображаються в поняттях оптимізму та песимізму. У оптиміста світлий, радісний тон сприйняття життя та очікування майбутнього, у песиміста – настрій безвихідності. А Ф Лазурський писав, що якщо гарний або дурний настрій становиться панівним , постійним, то виникає тип оптиміста або песиміста. Загальний емоційний тон та настрій на сприйняття та оцінку дійсності – є психологічна емоційна характеристика людини. [12] За визначенням К. Ізарда комплекс негативних емоцій: страху, гніву та печалі складає тривожність. Певний рівень тривожності – природна та обов’язкова особливість активної діяльності кожної людини. При низькому рівні нейротизму та тривожності спостерігається стабільний емоційний фон, при високому – емоційна нестабільність, тобто різка зміна настрою. [10] З боку біохімічних показників у людей з емоційною нестійкостю виступає більш високий рівень лактату у крові, ферменту, що бере участь в виникненні молочної кислоти, що зв’язують з такими хворобами, як міокарду, пухлинних хвороб та хвороб печінки. [16]
Змістові аспекти емоційності нерозірване зв’язани зі стрижньовими особливостями особистості, її моральним потенціалом: спрямованістю мотиваційної сфери, світозору, цінностними орієнтаціями. Емоційні характеристики (афективні, динамічні, енергетичні) завжди виступають в якості необхідного компоненту будь-якої мотиваційної діяльності. [8] Негативні емоціогенні об’єкти (обставини життя, наприклад) провокують суб’єкта к більш детальному аналізу ситуації в цілому, в цілях ефективного пристосування до неї. Відносно велика певна вага неприємностей та невдач у житті сприяє підсиленню “аналітичної” спрямованості, тому що частіше потрібно застосовувати операції аналізу. В дослідженнях Аткінсона було показано, що тривожні люди характеризуються переважанням мотивації уникнення невдач, помилок. Тенденція “перестрахування”, вочевидь, припускає ретельний відбір як конкретних цілей та задач, так і відповідних форм та способів діяльності. Все це потребує операцій диференціації, виявлення специфіки, тобто аналізу. Протилежна мотиваційна тенденція – досягнення успіху – такого відбору не припускає, в цьому випадку безліч вибраних задач та дій можуть бути досить широкими, мають місто умови, які сприяють “синтетичної” спрямованості. [21] Позитивні переживання закріплюють успішні дії та гальмують, “гасять” активність суб’єкта до виявлення об’єктивно більш ефективних способів дії, сигналізують о досягненні результатів, які вдовольняють устремління індивіда, тобто сповіщають о “суб’єктивному успіху”. Тому особам, зі стійким переваженням позитивних емоцій (типу Р) потрібно менш зусиль для досягнення “суб’єктивного успіху” , чим, наприклад, особам, схильним до емоцій типу П, для котрих найбільш притамує незадовільність собою, своїми успіхами. Це означає саме “суб’єктивний неуспіх”, що відображає високу потребу в досягненнях у цього емоційного типу. Саме занижена , скептична оцінка рівня своєї активності до здійснення діяльності та її результативності служить суб’єктивною умовою для більш високого рівня саморегуляції у представників емоційних типів, і особливо типу П. [20]
Якщо розглянути місто модальністних характеристик емоційності – емоцій радощі, гніву, печалі та страху – в структурі особистості, то можна виявити зв’язок з перцептивними, когнітивними процесами, а також їх фізіологічні характеристики. Наприклад взаємодія емоції радості очевидна. Будь-яке відчуття у стані радості буде здаватися більш приємним, чим при іншому емоційному стані. К. Ізард відмічає, що зміни у перцептивной системі, що викликані емоцією радощі, підвищують поріг виникнення негативних емоцій, роблять людину впевненою, терплячою, великодушною. Радість також впливає і на когнітивні процеси: у людини або підвищується здібність до вирішення проблем, або вони просто перестають його тривожити, підвищується продуктивність мислення, запам’ятовування, категоризації, позитивно впливає на процеси навчання. Радість виникає також і при передбаченні задоволення бажання, як слідство вже здійсненої в думках бажаної події. К. Ланге, один з крупних спеціалістів з вивчення емоцій, дав опис фізіологічних характеристик радощі: збудження рухових центрів (жестикуляція, підстрибування), підсилення кровотоку в капілярах, внаслідок чого шкіра тіла червоніє та стає теплішою, а внутрішні органи починають краще постачатися киснем, обмін речовини проходить інтенсивніше.