Шперунг - "закупорка думок", "обрив думок", раптова зупинка, переривання асоціативного процесу.
До розладів мислення по цілісності відносять: розірваність, зісковзування, незв'язність, інкогеренцію і вербигерацію.
Розірваність - розлад мислення, при якому порушується логічний зв'язок у пропозиції при збереженні.
Зісковзування - розлад мислення (більш "легкий" ступінь розірваності).
Незв'язність - розлад мислення, при якому порушується логічний і граматичний зв'язки в пропозиціях.
Інкогеренція - розлад мислення, при якому порушується зв'язок між складами у вимовних словах.
Вербигерація - розлад мислення, при якому відзначається стереотипне повторення окремих слів або складів.
Порушення цілеспрямованості розумового процесу зустрічаються при таких симптомах, як: різноплановість, докладність, резонерство, персеверації.
Різноплановість - розлад мислення, при якому відзначається формування суджень, виходячи з різних принципів.
Докладність - розлад мислення, при якому утрудняється утворення нових асоціацій унаслідок переваги попередніх.
Персеверація - розлад мислення, при якому значно (максимально) утрудняється утворення нових асоціацій унаслідок тривалого домінування однієї думки, уявлення.
Резонерство - "марне мудрування" (міркування заради міркування).
Розладу мислення по продуктивності - найбільш яскраві і часті ознаки психічних захворювань. До них відносяться нав'язливі, домінуючі і маревні ідеї.
Нав'язливі ідеї - думки, представлення, спогаду, що виникають мимо волі хворого при повній критичній оцінці сторонності і хворобливості [5].
Домінуючі ідеї - ідеї, що виникають у зв'язку з реальною ситуацією, але надалі займають не відповідному їхньому дійсному значенню домінуюче положення у свідомості хворого, що супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю критичного відношення до них.
Маревні ідеї - судження й умовиводи, що мають характер переконаності, що виникають на патологічній основі і не піддаються корекції з відсутністю критичного відношення до них.
Виділяють два різновиди маревних ідей, що розрізняються механізмами формування марення: інтерпретативне марення й образне марення. При першому патологічні ідеї (судження й умовиводи) виникають у результаті порушень логіки на всіх етапах марення; при другому - марення виникає з розладів сприйняття (патологічних образів і представлень).
Інтелектом у психології називається система всіх пізнавальних здібностей індивіда і, зокрема , здатність до пізнання і рішення проблем, що визначають успішність будь-якої діяльності. Виділяється три форми інтелектуальної поведінки: 1) вербальний інтелект, що включає запас слів, ерудицію, уміння розуміти прочитане; 2) здатність вирішувати проблеми; 3) практичний інтелект, складовою частиною якого є уміння адаптуватися до навколишнього оточення.
Для клінічної психології найбільш значимим вважається практичний інтелект, оскільки саме він у значній мірі може змінювати поводження людини і порушувати адаптацію. У структуру практичного інтелекту входять процеси адекватного сприйняття і розуміння подій, що відбуваються, адекватної самооцінки і здатність раціонально діяти в новій обстановці [4].
Інтелектуальна, як і деякі інші, є більш складною сферою психічної діяльності, що включає в себе деякі пізнавальні процеси. Однак інтелект не можна вважати лише простий сумацією цих пізнавальних процесів. Зокрема, передумовами інтелекту є увага і пам'ять, однак тільки ними не може вичерпуватися розуміння сутності інтелектуальної діяльності так само, як інтелектуальна діяльність не може бути замінена розумовою.
Порушення інтелекту, як правило, описують на підставі різного ступеня зниження здібностей до рішення проблем і задач, зниження розумових здібностей. Нерідко для оцінки порушень інтелекту використовується оцінка загальних і спеціальних знань і умінь. Найбільш яскравими симптомами і синдромами розладів інтелектуальної діяльності є ознаки деменції і розумової відсталості.
Деменція - психопатологічний синдром, що включає зниження інтелекту в силу порушення вищих коркових функцій, пам'яті, уваги, мислення і прояв порушень орієнтування, здатності до навчання [4].
Розумова відсталість - стан затриманого або неповного розвитку психіки, що характеризується порушенням здібностей, які забезпечують загальний рівень інтелектуальності (когнітивних, мовних, моторних і соціальних).
Емоціями називаються психічні процеси і стани у формі безпосереднього переживання діючих на індивіда явищ і ситуацій. Виникнення емоцій відбувається або внаслідок задоволення або незадоволення яких-небудь потреб людини, або в зв'язку з розбіжністю очікуваних і реальних подій.
Емоційні переживання можуть відрізнятися друг від друга в залежності від інтенсивності, модальності, тривалості, відповідності або невідповідності їхніх причин, що викликали. Під інтенсивністю розуміють ступінь виразності, глибини переживання (від слабкої до сильної). Модальністю називають спектр, що домінує спрямованість переживання. Тривалість характеризується тимчасовою довжиною переживання, швидкістю виникнення і зникнення.
Можна відзначити кілька вимірів емоцій: збудження-заспокоєння, розрядки-напруги, задоволення-невдоволення, що складають визначені модальності: роздратування-гніву, радості, тривоги-страху, туги і т.д.
Поряд з емоціями, тобто переживаннями, зв'язаними з безпосереднім відображенням сформованих відносин, виділяють глибокі і тривалі переживання, обумовлені з визначеним представленням про деякий об'єкт, - почуття. У клінічній психології значимими для оцінки психічного стану пацієнтів виявляються як емоції і почуття, так і афекти і пристрасті. Афектами називають особливо виражені емоційні стани людини, що супроводжуються істотними змінами в поводженні. Пристрастю же позначають своєрідний сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих на визначеному виді діяльності.
Афекти є потенційно небезпечними емоційними феноменами, оскільки можуть приводити до дезорганізації поводження і невмотивованих учинків. Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. Істотною диференційно-діагностичною ознакою є наявність або відсутність порушень свідомості. При фізіологічному - порушення свідомості відсутні, при патологічному - присутні, що визначає появу або непояву автоматизмів у руховій та вольовій сфері й амнезії слідом за припиненням афекту. Патологічний афект виникає, як правило, після гострої психічної травми. Він характеризується звуженням свідомості по типу порушеннями орієнтування, надмірною жестикуляцією, мовним розгальмуванням і психомоторним порушенням. Закінчується патологічний афект на відміну від фізіологічного досить гостро появою загальної слабості, байдужністю до подій, що відбуваються, і глибоким сном. Після пробудження хворої виглядає розгубленим, не пам'ятає, що з ним відбулося, нерідко подавлене [15].
Виділяють також такі різновиди афективних реакцій, як "реакцію зміщеного афекту" і негативістичну "реакцію на зло". При реакції зміщеного афекту спрямованість реагування не відповідає джерелу, що викликало її.
Найбільш складним є оцінка адекватності і неадекватності (патологічності) емоційного переживання, віднесення його до норми або патології. У зв'язку з цим звернемося до поняття стресу, введеного Г.Сельє. Стресом називається неспецифічна відповідь організму на будь-яке пред'явлене йому вимога, у першу чергу характеризується вираженими емоційними переживаннями (афектами). Стрес може носити негативний характер (дистрес), що приводить до розвитку патології емоцій, і позитивний, мобілізуючий (еустрес). У клінічній психології велике значення надається стресові, що формується психологічним шляхом після психогенного впливу, слідом за психотравмой. Психічна травма - це значима для людини подія, що викликає негативні емоції внаслідок того, що дана подія не сприяє задоволенню якої-небудь потреби і часто виявляється незпрогнозованим.
Кількість емоційних феноменів значно перевищує кількість проявів інших пізнавальних процесів.
Депресія (депресивний синдром) - знижений, похмурий настрій (туга), що сполучиться з руховою загальмованістю й уповільненням асоціативного процесу.
Манія (маніакальний синдром) - підвищений, радісний настрій (ейфорія), що сполучиться з руховим порушенням і прискоренням асоціативного процесу.
Ейфорія - підвищене, безтурботне, неадекватно веселий настрій.
Дисфорія - злобно-гнівний настрій.
Апатія - стан емоційної байдужності, байдужості до самого себе або навколишньому оточенню[15].
Легкодухість - емоційна гіперестезія.
Паратимія - неадекватний афект, кількісно і якісно не відповіднає його причині.
Страх - почуття внутрішньої напруженості, зв'язане з чеканням конкретних загрозливих подій, дій (страх проектується зовні - страх гострих предметів, тварин і т.д.).
Тривога - почуття внутрішньої напруженості, зв'язане з чеканням загрозливих подій (тривога частіше не проектується в поза - тривога за своє здоров'я, за роботу, за правильне виконання дій і т.д.).
Туга - важке почуття напруги, що граничить з болем, що хворі локалізують в області серця (на відміну від тривоги супроводжується руховою загальмованістю).
Занепокоєння - почуття напруженого чекання нещастя, яке може мати місце в майбутньому (безпредметне).
Почуття втрати почуттів - болісне почуття нечутливості, переживання безповоротної втрати можливості відчування.
Амбівалентність - одночасне співіснування протилежних почуттів.
Немаловажним для клінічної практики вважається симптом алекситимії - складність або нездатність точно описати власні емоційні переживання. При цьому пацієнт намагається пояснити свій стан на прикладах, порівняннях, однак адекватно сформулювати їх не може.