Дорослий знаходиться зовсім в іншому положенні: він розуміє розмір загрози і часто визнає його незначним, не особливо страшним. Далі, він усвідомить у собі запас сил, що може протиставити грозі, яка насувається; у нього вироблена на ці випадки навіть особлива техніка, так що удар, який загрожує, якщо і не буде зовсім відведений, буде значно ослаблений. Таким чином, ті самі страшні предмети ніколи не чинять однакової дії на дитя і дорослого: для першого і страшних предметів більше, і сила враження їх значніша, ніж для другого. Останній вид страшних предметів для дітей - це ті, які діють переважно на дитячу уяву. Більшість дітей залякується, з одного боку, предметами, яким надаються фантастичні розміри і властивості, з іншого боку - суто вигаданими істотами. Дітям говорять про вовка, про ведмедя, що вони приходять і їдять дітей, про сажотруса, що він несе дітей із собою в мішку, про цвинтар, що по ньому розгулюють мерці, про ліс - там розбійники і дикі звірі. А потім йде цілий ряд фантастичних істот: лісовиків, водяників, домовиків, маса всякого роду марновірств і забобонів, щодо чаклунів, яги і т.п. Перед кожною дитиною розкривається цілий світ, наповнений чудесами і страховиськами, усякими дівами чудовими. Там людей, зокрема дітей, убивають, топлять, жарять, їдять, "там чудеса, там лісовик бродить"... Підрісши і вивчивши читати, діти починають насолоджуватися читанням усяких страшних історій про розбійників, відважних мандрівників, про бої, таємничі страшні замки і будинку і т.п. Уява усе більш і більш населяється страшними образами, і дитячий страх досягає найвищого свого ступеня.
Число страшних фантастичних образів досить велике, а дія їх на почуття дітей надзвичайно сильно. Хто не знає, як діти тріпотять, слухаючи страшні казки і розповіді, як вони не можуть заснути ввечері, згадуючи них, як кутаються в ковдри і подушки, бажаючи піти від страшних картин, що виникають у їхній свідомості? Немає ніякого сумніву в тім, що страх перед фантастичними істотами, і під впливом вигаданих історій - найдужчий страх у дітей; ніякий іншої не може з ним зрівнятися, за винятком рідких страхів від дійсних страшних предметів і подій. Тому звільнення дітей від цього страху потрібно визнати істотною турботою вихователя. Зменшення числа страшних предметів з віком і ослаблення дії страшних предметів на дітей у значній мірі потрібно віднести на усунення підстави дії предметів страху саме розглянутої категорії. Число страшних фантастичних предметів і сила їхньої дії на дітей з віком, розвитком і досвідченістю, безсумнівно, у значній мірі скорочуються. Страх під впливом фантазії - щирий бич дітей, велике зло, велика перешкода для правильного їхнього розвитку у всіх відносинах, стільки ж тілесному, скільки і духовному. У цьому віці фантастичні предмети страху складають більш половини всіх страшних предметів. Тим часом, цей клас з подальшим віком значно скорочується.
Нормальний розвиток у відносинах дітей до страшних предметів полягає в наступному: з віком число застрашливих предметів і сила їхні враження зменшуються (приблизно, назад пропорційно вікові), і страх фізичний, безпричинний, залежний безпосередньо від найпростіших і нешкідливих зорових, слухових і інших вражень, зникає, змінюючись страхом розумового і фантастичним, котрий на початку шкільного періоду розвивається досить широко, а потім, паралельно з віком, розвитком, поступовим придбанням знань і досвідченості, також скорочується.
Такий хід нормальних відносин дітей до страху. Він більш-менш змінюється, у залежності від особистих властивостей дитини й особливостей його положення. Звичайно, розглянути всі особисті особливості дітей неможливо, але бажано й у теоретичних, і в практичних видах відшукати і визначити найголовніші умови, що впливають на відносини дітей до застрашливих предметів. Тому що про ступінь лякливості дітей можна судити лише з тих зовнішніх знак, у яких виражається страх. Самими характерними зовнішніми знаками страху в дітей служать лементи, тремтіння тіла і блідість особи. Вони супроводжуються цілим рядом інших: зміною рис особи, розширенням очей, затримкою дихання, биттям серця, плачем [11, 260].
Але часто страх позбавляє дитя здатності рухів, воно залишається нерухомим, начебто прикутим до місця. Слухаючи ввечері яку-небудь страшну історію, воно боїться зрушити зі свого стільця, прицвяховане до нього. Несподівана поява якого-небудь предмета часто позбавляє дитя здатності руху. Посередині вулиці дитя п'яти років було захоплено вагоном кінно-залізної дороги. Ні лементи пасажирів, ні лементи кучерів не могли спонукати дитя зрушитися з місця; воно залишалося нерухомим доти , поки один перехожий не відтягнув його убік . Під впливом страху діти німіють, не вимовляють ні слова, миттєво розгублюються.
Різні припадки і хвороби можуть бути в дітей наслідком страху. Особливо часто в характеристиці фізичного стану боязких дітей зустрічається вираження "нервовий", у змісті позначення дитини з рухливою фізіономією, що швидко стомлюється і легко збуджується, що незабаром переходить від одного настрою до іншого і нездатного до тривалої і рівної напруги сил.
Що стосується розумових і моральних властивостей дітей, то на підставі наявних спостережень, дуже важко вирішити, які властивості сприяють розвиткові лякливості і які перешкоджають. Щодо розумових властивостей, спостереження показують незалежність розвитку страху і розумових процесів. Узагалі потрібно сказати, що спостереження про їх співвідносний розвиток дуже недостатні; ми ж, зі своєї сторони, думаємо, що розумовий розвиток у значній мірі послабляє боязкість. Діти бояться дуже багато чого по незнайомству з їхніми предметами, що лякають, у яких при найближчому досліджень не виявляється нічого страшного. Цей страх з віком і досвідом поступово скорочується і зникає. Знання, розумове світло так само точно проганяють багато уявних людських страхів, як денне світло проганяє примар і страховиська ночі.
З інших розумових властивостей страху може сприяти жива уява. Прослухавши страшну історію, дитина довгий час залишається під її враженням, м ввечері в той же день, вночі і через кілька днів воно може раптом злякатися, закричати, підхопитися і бігти, шукаючи захисту в дорослих. Що сталося? Страшна історія в яскравих фарбах і дрібних подробицях, часом перебільшена раптом виникла в дитячому розумі і зробила свою дію [11, 261].
Звичайно, жива уява може бути спрямоване на різні предмети й у різні сторони. Творчість уяви може бути реального характеру, може направлятися на досить життєві питання, задаватися навіть задачами, що стикаються з наукою, а то воно може бути досить безладним, фантастичним, із задоволенням і переважно зупиняється на побудовах, що хвилюють, почуття, що збуджують радість, сум, страх. От цей-той останній напрямок у діяльності уяви і послужить сприятливою умовою для розвитку в дітей страху. У такий спосіб не взагалі жива уява, а жива уява відомого напрямку. Цим пояснюється, що одні діти з живою уявою полохливі, а інші - ні.
З морально-вольових властивостей найближче відношення до розвитку в дітях боязкості мають слабкість волі, нездатність стримувати себе, керувати собою, зосереджуватися, м'якість, вразливість. Чим менше стійкості і сили внутрішньої протидії в самій особистості, чим вона слабкіша, м'якша, доступніша стороннім баченням, тим вона буде боязкіша. Діти з задатками сильної волі і характеру, властолюбні, прагнучі грати скрізь перші ролі, не легко піддаються страху, вступають з ним у боротьбу, намагаються опанувати собою, а слабовільні охоплюються їм, зараз же уступають застрашливому враженню
Дитячий страх має не одну, а кілька причин. Сама головна і першочергова причина - спадковий, уроджений нахил дітей до лякливості.
Час появи дитячого страху різними спостерігачами вказується різне: сім-вісім місяців, три місяці і навіть другий тиждень життя. Бине стверджує, що діти недоступні страху раніше двох років, а деякі спостерігачки повідомляли йому, що це почуття може розвитися тільки до трьох років; тим часом, безсумнівно, що воно зовсім виразно і виразно з'являється в перший рік життя, у першу його половину і навіть біля трьох місяців. Страх - одне з ранніх відчувань дитини і передує його знайомству з предметами, їх шкідливими і небезпечними властивостями. А тому діти бояться багатьох зовсім нешкідливих і необразливих предметів, що вони бачать у перший раз, те, зрозуміло, ніякої підстави боятися цих предметів у дітей немає і бути не може. Отже, дитячий страх має свій початок не в досвіді, у дітях є уроджений нахил до страху, що передує досвідові й обумовлює його появу. Як розуміти вроджений нахил дітей до страху? Що воно собою представляє? Деякі дослідники стверджують, що почуття страху природжене усім узагалі дітям, у виді готового сформованого щиросердечного руху; у такому ж виді успадкованого готового руху воно властиво і твариною; наприклад, у птахів існує з моменту появи на світло. У такому виді уродженого почуття страху немає. Для того, щоб випробувати яке-небудь визначене почуття, потрібно мати: 1) нервову систему відомої будову і 2) зовнішнє подразнення. Орган усього щиросердечного життя є нервова система, усякі недоліки в її будівлі позначаються недоліками в щиросердечній діяльності. Тому що в новонародженої дитини нервова система ще далека від закінченості і повної сформованості, те вже тут, у цій першій умові, ми зустрічаємо перешкоди до того, щоб допускати уродженість яких би те ні було визначених щиросердечних станів, у тому числі і страху. Потім, для появи почуття страху необхідно зовнішнє враження, тобто дія якого-небудь застрашливого предмета. Якщо такого предмета ні, то і почуття не виникне, тому що в наявності буде одна тільки можливість виникнення страху у виді нервової системи відомого складу. При відсутності відповідних зовнішніх порушень ця можливість так і залишиться одною можливістю. А де ж зовнішні порушення до народження? Їх, мабуть, немає - отже, немає і страху як готового, сформованого почуття [11, 262].