• особистісно-групові конфлікти, що виникають у разі невідповідності поведінки особистості груповим нормам, очікуванням, інтересам, потребам, цінностям, цілям між окремою особистістю й групою людей;
• міжособистісні конфлікти, коли члени однієї групи переслідують несумісні цілі і реалізують суперечливі цінності, або одночасно в конфліктній боротьбі прагнуть досягнення однієї й тієї ж мети, яка може бути досягнутою лише однією зі сторін;
• внутрішньоособистісні конфлікти — зіткнення між приблизно рівними за силою, але протилежно спрямованими інтересами, потребами, потягами однієї людини.
Достатньо поширеною підставою для класифікації конфліктів може служити тривалість їх протікання й ступінь напруженості [1]:
• Короткочасні гострі конфлікти – відрізняються великою емоційною забарвленістю, крайніми виявами негативного ставлення конфліктуючих сторін. Іноді закінчуються важкими або навіть трагічними результатами. В основі таких конфліктів лежить найчастіше не стільки глибина, гострота суперечностей, скільки прояв особливостей характеру й темпераменту особистості.
• Тривалі гострі конфлікти характеризуються глибокими, стійкими суперечностями конфліктуючих сторін, які контролюють свої реакції та вчинки.
• Слабкі за проявом, так звані «в'ялі» конфлікти, що проявляються в суперечностях, носять негострий характер. Найчастіше активною буває лише одна зі сторін; інша не прагне відстояти свою позицію, уникає відкритої конфронтації.
• Слабкі за проявом, але так звані «швидкі» конфлікти — найсприятливіша форма конфліктної суперечності, в якій сторони оперативно приходять до згоди.
Найбільш поширені види конфліктів можна представити у вигляді таблиці 1.
Таблиця 1. Класифікація конфліктів залежно від особливостей конфліктуючих сторін
| Види конфліктів | |
| Соціальні | Внутрішньоособистісні |
| Міжособистісні | Між двома позитивними альтернативами |
| Між особистістю та групою | Між двома негативними альтернативами |
| Між малими, середніми і великими соціальними групами | Між позитивними й негативними альтернативами |
Конфлікти можна розглядати й у зв'язку з особливостями трудової діяльності. Так, у вивченні виробничих конфліктів, Н.В. Гришина звернула увагу на [11]:
• конфлікти, що виникають як реакція на перешкоду в досягненні основних цілей трудової діяльності;
• конфлікти, що виникають як реакція на перешкоди в досягненні особистісних цілей у спільній роботі;
• конфлікти, що виникають як реакція на поведінку, не відповідну прийнятим нормам стосунків людей у спільній трудовій діяльності;
• конфлікти, що виникають через особистісні відмінності членів трудового колективу;
• горизонтальні конфлікти та вертикальні конфлікти знизу вгору й зверху вниз залежно від службової субординації конфліктуючих. Обговорюючи характеристики проблемних ситуацій у спорті, В.С. Келлер [20] вказує, що в спорті конфліктом можна назвати ситуацію, в якій є два супротивники (індивідууми або команди) із протилежною метою, при цьому конфліктна ситуація може виникнути в результаті різного розвитку поєдинку.
При аналізі конфліктів у спортивній діяльності виділяються:
• функціонально-рольові конфлікти, коли дії одних учасників обмежують, блокують дії інших;
• конфлікти, що перешкоджають досягненню повторних цілей у спільній ігровій діяльності (конфлікти особистих домагань);
• конфлікти, що не відповідають експектаціям інших членів команди тощо.
Отже, існують різні класифікації конфліктів, що цілком природно, оскільки багатогранність і психологічна складність вказаного явища дозволяють вибирати різні підстави для їх аналізу.
1.3 Конфлікт та його психологічні складові
У сучасній психології традиційно виділяють ряд структурних елементів конфлікту [4]:
1) сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;
2) умови протікання конфлікту;
3) образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту);
4) можливі дії учасників конфлікту;
5) результат конфліктної ситуації.
Сторони (учасники або суб'єкти конфлікту) — учасники конфліктної взаємодії, конфліктуючі або протилежні сторони в конфлікті, що можуть бути представлені як окремим індивідом, так і групою або соціальною структурою. Це учасники, які мають свою точку зору, свою думку і здатні висловити її, стають опонентами.
Умови протікання конфлікту. Характер будь-якої розбіжності найчастіше визначається зовнішнім середовищем. Виділяються наступні найважливіші умови протікання конфлікту:
просторові умови (сфера виникнення й прояву конфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми прояву конфлікту, результати конфлікту, засоби й дії, які використовують сторони в конфлікті);
тимчасові умови (тривалість, частота й повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної зі сторін, тимчасові характеристики кожного з етапів розвитку конфлікту);
соціально-психологічні умови (особливості психологічного клімату в групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації, психічні стани й переживання учасників конфлікту, діапазон залучених у суперечність інтересів різних соціальних груп — сімейних, професійних, статевих, етнічних, національних).
Образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту) виступає своєрідною середньою ланкою між характеристиками учасників конфлікту й умовами його протікання, з одного боку, і конфліктною поведінкою — з іншою.
Конфліктна ситуація являє собою систему взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів об'єктивного й суб'єктивного рівня, що відображають актуальне протиріччя.
Образ конфліктної ситуації, який іноді називають своєрідними ідеальними картами ситуації, включає наступні елементи [9]:
уявлення учасників конфлікту про себе (про свої потреби, можливості, цілі, цінності тощо);
уявлення учасників конфлікту про протилежну сторону (про потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфлікту тощо);
уявлення учасників конфлікту про середовище й умови протікання конфлікту.
Аналіз створюваних образів конфліктної ситуації вкрай важливий з наступних причин [7]:
саме образ конфліктної ситуації, а не сама по собі реальність конфліктної суперечності, безпосередньо визначають конфліктну поведінку особистості, її реакції й переживання;
існує реальний і ефективний спосіб вирішення конфлікту за рахунок зміни образу конфліктної ситуації, яка здійснюється за допомогою зовнішньої дії на учасників конфлікту.
Можливі дії учасників у конфлікті. В основі класифікації дій у конфлікті лежать наступні складники [16]:
характер дій (активний наступ, оборонна або нейтральна дія);
ступінь активності в здійсненні дій (активні — пасивні дії; дії, що ініціюють — дії у відповідь);
спрямованість дій учасників у конфлікті (передбачається спрямованість на учасника, на третіх осіб, на самого себе).
Усю різноманітність дій можна об'єднати в декілька загальних класів або типових стратегій поведінки в конфлікті. Найчастіше виділяють наступні стратегії поведінки в конфліктах (загальні схеми дій) [16]:
поступлива — зниження своїх прагнень, внаслідок чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хотілося б;
уникаюча — відхід від ситуації конфлікту (фізичний або психологічний);
бездіяльність — знаходження в ситуації конфлікту, але без жодних дій щодо її вирішення.
Як правило, у конфлікті використовуються комбінації стратегій або загальних схем дій, деколи домінує одна з них. Часто конфлікт починається з кооперативної поведінки, проте при його невдачі в хід пускається змагальна або конкурентна стратегія, яка може також виявитися неефективною. У цьому випадку знов відбувається звернення до проблемно-вирішальної стратегії, що призводить до успішного вирішення конфлікту.
Стратегії реалізуються через різні тактики. Стратегії й тактики розрізняються між собою по ступеню узагальненості, при цьому передбачається, що стратегії — це не тільки загальна схема дій, але й набір базових і допоміжних цілей дій, тоді як тактика — це засоби досягнення цілей. Одна і та ж тактика може використовуватися в рамках різних стратегій. Необхідно також відзначити, що в літературі по конфліктології та літературі з психології конфліктів, нерідко ототожнюються стратегії й стилі поведінки в конфліктах.
Основними тактиками поведінки в конфлікті, або як їх ще називають, тактиками дії, є [15]:
раціональне переконання — використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції й переконання протилежної сторони в конфлікті;
тиск — вимога, наказ, загрози;
апеляція до влади, санкції — використання стягнень і винагород;
доброзичливий обіг, підлабузництво — створення в протилежної сторони уявлення про наявність у неї привабливих якостей; уявлення про те, що її позиція, погляди, пропозиції заслуговують пошани та викликають інтерес;
коаліційна — прохання про підтримку, союз;
висновок операцій — взаємний обмін благами, обіцянки;
маніпулятивна — уведення інших учасників конфлікту в стан хвилювання, деякого непорозуміння, управління увагою, створення ефекту несподіванки;
зобов'язання, що не відміняються, коли одна зі сторін здійснює певну дію до того часу, поки її умови не будуть прийняті;
загроза — деструктивна і недоброзичлива тактика, що може бути використана в разі неготовності або нездатності однієї зі сторін поступатися далі певних меж.
Розрізняють при цьому тактики: раціональні (наприклад, тактика раціонального переконання) та ірраціональні (наприклад, тактика тиску або підлабузництва).
Виділяють також тактики м'які і жорсткі. М'якою вважається тактика, наслідки застосування якої для іншої сторони приємні або нейтральні (наприклад, тактика підлабузництва або тактика раціонального переконання). Жорсткою звичайно, називається тактика, що може викликати неприємні психологічні наслідки для іншої сторони (наприклад, тактика тиску).