Одним з найвідоміших видів довільної саморегуляції є вольова регуляція, основними засобами здійснення якої служать вольові зусилля. Важлива роль в довільній саморегуляції стану належить розумовим процесам, які є необхідною умовою реалізації будь-якого способу саморегуляції. Мислення може виступати як самостійний спосіб саморегуляції у формі самопереконання. Іншими психологічними способами управляючої самодії на стан є самонавіяння, різні форми уявлення, сенсорна і емоційна репродукція, уява, ідеомоторний дія, самопрограмування. Загальною задачею всіх цих способів є направлена перебудова взаємодії психічних ланок в цілісній структурі функціонального стану. Так, самонавіяння звичайно здійснюється за допомогою індивідуально підібраних формул, направлених на активізацію певних умовно-рефлекторних соматичних і вегетативних процесів.
Все більш широке поширення набуває спосіб саморегуляції і управління деякими вегетативними функціями, нейрофізіологічними процесами і цілісним психофізіологічним станом за допомогою штучно створюваних функціональних систем, так званий «біологічний зворотний зв’язок». Постановка питання про довільний самоконтроль і саморегуляцію мимовільних функцій є сучасним науковим підходом до проблеми довільності і мимовільності в життєдіяльності людини, заснованим на системних уявленнях про діяльність людського організму.
Основою реалізації цього способу довільної саморегуляції є біотехнічна функціональна система, яка виникає завдяки штучному інформаційно-технічному каналу зворотного зв’язку. По цьому каналу на сенсорні входи людини поступає спеціальним чином оброблена інформація про зміну стану відповідної функції або процесу. Це призводить до того, що неусвідомлювані і мимовільні процеси стають усвідомлюваними і довільними.
Вивчення саморегуляції функціональних станів ґрунтується на знаннях про саморегуляцію психофізіологічних і психічних станів, як зовнішніх і внутрішніх детермінантах стану. Функціональний стан є результатом взаємодії внутрішніх і зовнішніх детермінант, при цьому внутрішні зміни у формі довільної і цілеспрямованої саморегуляції функціонального стану, готують людину до діяльності, передбачають її вимоги, проводять корекцію неоптимальних для діяльності станів і стимулюють резервні можливості. Тому визначальними в регуляції функціонального стану в процесі діяльності є внутрішні зміни, а саме саморегуляція, яка є умовою формування загальної системи регуляції і її стабільності.
Функція саморегуляції полягає в здатності розвивати певні внутрішні стани і таким чином компенсувати збурюючу дію умов і змісту діяльності, тим самим зберігаючи функціональний стан на рівні, необхідному для надійної роботи.
Чинником процесів регуляції, що ініціює, розглядається невідповідність між об'єктивною дійсністю і суб'єктивним, "внутрішнім світом" людини, що виникає унаслідок суб'єктивно значущих змін в них. Людина прагне оцінити і зрозуміти зміни, що відбуваються, тобто подолати вказану невідповідність, що і направляє, організовує його подальшу активність. Ступінь невідповідності визначає як тип психічної активності (поточну, ситуативну, довгострокову), так і клас проблемностей (або різні форми невідповідності - невизначеності, неоднозначності, утруднення): проблемні моменти (коли наголошується незначний ступінь невідповідності), проблемні ситуації (з достатньо істотним ступенем невідповідності) і проблеми (з найбільш серйозним ступенем невідповідності).
Виходячи з головної мети школи, різносторонній розвиток і творча активність особи школяра повинні формуватися на високоморальній основі. Моральність - це невід'ємна сторона особи, що забезпечує добровільне дотримання нею існуючих норм, правив і принципів поведінки. Вона знаходить вираз у відношенні до Батьківщини, суспільства, колективу і окремих людей, до самого собі, праці і результатам праці.
Етична саморегуляція поведінки може бути як навмисною, так і мимовільною.
При довільній, навмисній саморегуляції чоловік свідомо ухвалює рішення діяти відповідно до моральних вимог і, контролюючи свою поведінку, виконує цей намір навіть в тих випадках, коли воно протирічить його безпосереднім бажанням.
При мимовільній саморегуляції людина поступає етично тому, що інакше він просто не може. Моральні мотиви поведінки у нього сильніші, ніж всі останні спонуки. Мимовільна етична поведінка більшою мірою відповідає умовам повсякденного життя, які часто вимагають негайних вчинків. Мимовільна саморегуляція формується в основному двома шляхами. По-перше, в процесі стихійного накопичення етичного досвіду. В цьому випадку діти непомітно для себе оволодівають деякими етичними нормами, засвоюють моральні вимоги, у них розвиваються етичні відчуття, закріплюються певні форми поведінки, тобто формуються етичні звички. Справжній моральний сенс цих звичок усвідомлюється ними значно пізніше.
Цей шлях, за допомогою якого закріплюються головним чином елементарні правила і норми, створює грунт для засвоєння складніших моральних вимог, яке здійснюється вже по другому шляху: спочатку довільно, під особистим контролем, всупереч іншим бажанням, а потім мимоволі. Саме на цьому етапі, коли свідомо засвоєні етичні принципи, збагачуючись відповідними переживаннями, стають мотивами поведінки, відбувається становлення етичної саморегуляції.
Істотним недоліком, що часто зустрічається в практиці виховання, є те, що при навчанні дітей моральним знанням не спираються на їх власний життєвий досвід. Знання даються як би абстрактно, тим самим не створюються умови для вправи дітей в поведінці, заснованій на моральних знаннях, що вивчаються. При цьому в пред'явленні дітям етичних знань часто відсутня яка-небудь система, вони даються фрагментарно, від випадку до випадку.
Ці і інші недоліки в етичному вихованні школярів приводять до розриву між моральними знаннями і моральною поведінкою.
Для ліквідації розриву необхідно:
- дотримувати таке співвідношення між етичним досвідом дитини і що пред'являються йому готовими моральними знаннями, коли цей досвід робить можливим застосування даних знань в поведінці;
- ставити перед дітьми спеціальні завдання по вичлененню загального етичного змісту з їх різних вчинків і виразу його в словесній формі;
- спонукати дітей ставити перед собою етичні питання і допомагати їм знаходити на них відповіді;
- озброювати дітей спеціальними засобами, потрібними для застосування етичних знань і втілення етичних спонук в поведінці, тобто навчати дітей відповідним формам етичної поведінки; і, нарешті;
- постійно оцінювати поведінку дітей з погляду тих норм, якими вони повинні оволодіти.
Висновки
Всі ланки регуляторного процесу, будучи інформаційними утвореннями, системно взаємозв'язані і отримують свою змістовну і функціональну визначеність лише в структурі цілісного процесу саморегуляції.
У контексті вивчення особової саморегуляції включає до складу структурного - функціональних компонентів системи саморегуляції особи наступні складові: цінності і цілі, ідеали і образ «Я», а також рівень домагань і самооцінку. Ці компоненти, тотожні з моделлю усвідомленої регуляції і є процесуальною, динамічною формою існування цих компонент, як системи, що детермінує активність особи.
Список використаної літератури
1. Абульханова-Славская, К. А. Стратегия жизни /К. А. Абульханова-Славская. – М. : Мысль, 1991. – 304 с.
2. Боришевский, М. И. Развитие саморегуляции поведения школьников: дис. ... на соискание науч. степ. Доктора психол. наук в форме науч. докл. : 19.00.07 “Педагогическая и возрастная психология” / М. И. Боришевский. – К., 1992. – 77 с.
3. Колесніченко, Л. А. Психологічні особливості саморегуляції у професійній діяльності менеджерів : автореф.дис. ... на здобуття наук ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 / Л. А. Колесніченко. – К., 2004. – 20 с.
4. Конопкин, О. А. Психическая саморегуляция произвольной активности человека. Структурно-функциональный аспект / О. А. Конопкин // Вопросы психологии. – 1995. –№ 1. – С. 5–12
5. Миславский, Ю. А. Саморегуляция и активность личности в юношеском возрасте / Ю. А. Миславский // Науч.исслед. ин-т общей и педагогической психологии Акад. пед. наук СССР – М. : Педагогика, 1991. – 152 с.
6. Позіненко, Ю. В. Роль саморегуляції в оптимізації професійної діяльності працівників правосуддя : автореф. дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.06 “Юридична психологія” / Ю. В. Позіненко. – Х., 2004. – 20 с.