Спадкові завдатки додають своєрідність процесу розвитку здібностей, полегшуючи або утрудняючи його. Розвиток здібностей залежить не лише від завдатків. Якщо дитя з абсолютним слухом регулярно не гратиме на музичному інструменті, успіхів у виконавському мистецтві він не доб'ється і його спеціальні здібності не розвинуться. Якщо учень, який схоплює все на льоту під час уроку, не займається сумлінно удома, він не стане відмінником, не дивлячись на свої дані, і його загальні здібності до засвоєння знань не отримають розвитку. Здібності розвиваються в діяльності. Взагалі власна активність дитяти настільки важлива, що деякі психологи вважають активність третім чинником психічного розвитку.
Біологічний чинник, окрім спадковості, включає особливості протікання внутріутробного періоду життя дитяти. Хвороба матері, ліки, які вона приймала в цей час, можуть викликати затримку психічного розвитку дитяти або інші відхилення. Позначається на подальшому розвитку і сам процес народження, тому потрібно, аби дитя уникнуло родової травми і вчасно зробило перший вдих.
Другий чинник - середовище. Природне середовище впливає на психічний розвиток опосередковано - через традиційні в даній природній зоні види трудової діяльності і культуру, що визначають систему виховання дітей. На крайній Півночі, кочувавши з оленярями, дитя розвиватиметься трохи інакше, чим житель промислового міста в центрі Європи. Безпосередньо впливає на розвиток соціальне середовище, у зв'язку з чим чинник середовища часто називають соціальним.
Соціальне середовище - поняття широке. Це суспільство, в якому зростає дитя, його культурні традиції, переважаюча ідеологія, рівень розвитку науки і мистецтва, основні релігійні течії. Від особливостей соціального і культурного розвитку суспільства залежить прийнята в нім система виховання і навчання дітей, починаючи з державних і приватних учбових закладів (дитячих садів, шкіл, будинків творчості і так далі) і кінчаючи специфікою родинного виховання.
Соціальне середовище - це і найближче соціальне оточення, що безпосередньо впливає на розвиток психіки дитяти: батьки і інші члени сім'ї, пізніше вихователі дитячого саду і шкільні вчителі (інколи друзі сім'ї або священик). Слід зазначити, що з віком соціальне оточення розширюється: з кінця дошкільного дитинства на розвиток дитяти починають робити вплив однолітки, а в підлітковому і старшому шкільному віках можуть істотно впливати деякі соціальні групи - через засоби масової інформації, організацію мітингів, проповіді в релігійних общинах і тому подібне
У дітей з однаковим актуальним рівнем розвитку можуть бути різні потенційні можливості. Одне дитя легко приймає допомогу і потім вирішує самостійно всі схожі завдання. Іншому важко виконати завдання навіть за допомогою дорослого Тому, оцінюючи розвиток конкретного дитяти, поважно враховувати не лише його актуальний рівень (результати тестування), але і "завтрашній день" - зону найближчого розвитку.
Навчання повинне орієнтуватися на "зону найближчого розвитку". Навчання, по Л.С. Виготському, веде за собою розвиток. Але воно не повинне в той же час відриватися від розвитку дитяти. Значний відрив, штучний забіг вперед без врахування можливостей дитяти приведе в кращому разі до натаскування, але не матиме розвиваючого ефекту. С.Л. Рубінштейн, уточнюючи позицію Л.С. Виготського, пропонує говорити про єдність розвитку і навчання.
Навчання повинне відповідати можливостям дитяти на певному рівні його розвитку. Реалізація цих можливостей в ході навчання породжує нові можливості наступного, більш високого рівня. "Дитя не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і виучуючись", - писав С.Л. Рубінштейн. Це положення збігається з положенням про розвиток дитяти в процесі його діяльності.
Кожна ознака, розвиваючись, набуває чогось нового, чого не було в спадкових завдатках, і завдяки цьому питома вага спадкових впливів то посилюється, то ослабляється і відсовується на задній план. Роль кожного чинника в розвитку однієї і тієї ж ознаки опиняється різною на різних вікових етапах. Наприклад, в розвитку мови значення спадкових передумов рано і різко зменшується, і мова дитяти розвивається під безпосереднім впливом соціального оточення, а в розвитку психосексуальності роль спадкових моментів зростає в підлітковому віці.
Таким чином, єдність спадкових і соціальних впливів - це не постійна, раз і назавжди дана єдність, а диференційоване, таке, що змінюється в процесі самого розвитку.
Психічний розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і соціальне зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Homo sapiens і як член людського суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами - біологічним і соціальним.
За даними Г.С. Костюка, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості - соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов'язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного розвитку.
Наявність цих двох детермінант визначила й два протилежних погляди на чинники походження особистості. Представники першого погляду вважали, що онтогенез психіки людини детермінується лише біологічним фактором, біологічною спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток індивіда визначається не природою, а соціальними умовами його життя.
З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародку виникає людський організм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервових процесів, безумовно рефлекторні мозкові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов'язані з її органічними потребами.
Хоча вихідний фонд спадково організованих потреб і актів поведінки в дитини невеликий, однак її нервова система має у собі спадково обумовлені величезні можливості утворення нових потреб та форм поведінки, яких немає у тварин.
Людські задатки - це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особистості. Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.
Одних задатків замало для формування психічних властивостей. Як свідчать результати експериментальних досліджень психічного розвитку однояйцевих близнюків (вони мають ідентичні генетичні якості, бо розвиваються з однієї заплідненої яйцеклітини), притаманні їм психічні властивості можуть помітно відрізнятися залежно від умов виховання. Схожість в їхньому психічному розвитку збільшується, якщо вони виховуються спільно, і зменшується, якщо виховання здійснюється за різних умов. Відмінність між близнюками зростає при переході від простих психічних функцій до складних.
Численні експериментальні дані, здобуті в дослідженнях О.Р. Лурії, Р. Заззо, Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина, М.Ю. Малкова та інших, свідчать, що психічні властивості людей не можна безпосередньо й прямолінійно виводити з їхніх задатків. Вони, як підкреслює Г.С. Костюк, є "результат індивідуальної історії розвитку, зумовлюваної не тільки природними даними, а й суспільними обставинами і діяльністю самою дитини".
Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам, притаманним лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвивається дитина, - це і об'єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне середовище, а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності, загалом культура людської цивілізації. За думкою В.І. Вернадського, - це ноосфера, що має планетарний характер.
Зумовлені історичним розвитком людської цивілізації матеріальні та духовні цінності передаються кожному новому поколінню не через хромосомний апарат, а завдяки спілкуванню дітей з дорослими, у процесі спеціально організованої пізнавальної та практичної діяльності. На психічний розвиток дитини безпосередньо впливають не всі соціальні умови, а лише ті, з якими вона вступає в контакт.