Поняття адаптації у психології
Традиційно поняття адаптація пов’язувалося: 1) з пристосуванням організму до умов навколишнього середовища; пристосування організмів протягом життя багатьох поколінь до змін середовища; 2) змінами чутливості аналізатора до змін середовища (пристосована зміна чутливості до інтенсивності дії на орган чуття подразника); 3) пристосуванням тексту для тих, хто починає вивчати іноземну мову тощо.
Поняття адаптації поступово поширювалось на соціальні, психологічні і педагогічні науки, збагачуючи свій зміст. Соціальні проблеми адаптації, зокрема поняття соціальної адаптації, висвітлювалися в багатьох працях.
На думку Г.О. Балла, М.В. Левчекнка, К.О. Сантрасяна та інших психологічна адаптація орієнтована на збереження і утворення певних характерологічних особливостей індивіда в умовах змінного середовища; урівноваження індивіда із динамічним середовищем. Її механізм функціонування як системи охоплює індивіда і середовище, не завжди приводить до досягнення адаптованих результатів. Адаптація реалізується через пристосування індивіда до середовища, пристосування індивідом середовища до самого себе. У зв’язку з цим розрізняють адаптацію як вираження закономірності, що діє на біологічному, психологічному і соціальному рівнях, як особливу форму, у якій виявляється обмін речовин, поведінка тварини і людини, людська діяльність. В адаптації процеси акомодації і асиміляції завжди опосередковують один одного, в кожному випадку один із них є провідним. (Акомодація (від лат. – пристосовую) – це механізм, який забезпечує зміни в існуючих схемах для пристосування їх до нового об’єкту чи ситуація інтегрується із сукупністю предмета чи іншою ситуацією. (Див. Праці Ж. Піоже).
Адаптація досліджувалась у зв’язку із вивченням мов, набування молодими людьми професії. Професійна адаптація, за даними В.В. Синявського (1977) пов’язана з готовністю молодої людини до професії. М.В. Левченко (1976) розглядає адаптацію на рівнях життя людини, підготовки молодої людини в умовах динамічного середовища. Предметом дослідження М.В. Левченка був аналіз адаптації впливають: рівень попередньої підготовки молоді до вступу до вузу; об’єктивного уявлення молоді про майбутню професійну роботу; сформованості дій, зв’язних із самостійною навчальною роботою; ставлення до ораної професії сім’ї та інших близьких людей, що оточують студента; психологічний мікроклімат у найближчому оточенні студента; взаємин, які складаються у студента з керівництвом деканату, викладачами; самооцінка студента (напр., невиправдано занижена самооцінка гальмує процес адаптації); самопочуття і частота появи тривожних станів тощо.
Колишній аспірант Київського університету С.П. Крягжде (1978) виділив IV групи студентів за характером домінуючої мотивації до адаптації: 1) студенти з вираженою професійною і пізнавальною мотивацією; 2) студенти з вираженою професійною, але слабкою пізнавальною мотивацією; 3) студенти з виключно пізнавальною мотивацією; 4) студенти з відсутністю професійної мотивації. Ці студенти становлять найбільший відсоток у вузі.
Професійну адаптацію О.Г. Мороз (1982) розглядає як складний динамічний процес, зумовлений дією таких факторів, як: 1) індивідуального розвитку особистості; 2) соціально-психологічного процесу, пов’язаного, напр., із навчанням у школі; 3) соціального фактору (житлово-побутові умови тощо).
Швейцарський психолог Ж. Тате розглядав адаптацію як взаємовідношення індивіда і середовища, в якому воно діє, як процес гомеостатичного урівноваження, як процес спрямований на гомеостез, як те, що кожна система прямує збереження своєї стабільності. Гомеостез (від грец. Подібний і стояння) – це рухоме рівностояння певної системи. Він пов’язаний із фізіологічною і психологічною адаптацією. На думку О.В. Скрипченка, плідними будуть теоретичні пошуки розгляду адаптації під кутом зору положень Ж. Тате про гомеостичне урівноваження; К. Левіна – про мотивацію, яка виникає у неврівноваженій “системі напружень”, психологів – про випадки порушення балансу між компонентами психологічної системи, яка прямує до відновлення кібернетики. Наприклад, О.В. Скрипченко вважає, що психологам і педагогам важливо для вироблення загальних закономірностей адаптації творчо розглянути факти і положення адаптації у кібернетиці: 1) здатність технічних пристроїв до своїх внутрішніх змін, що приводить до ефективного їх функціонування; 2) здатність цих пристроїв до своїх внутрішніх змін, що приводить до ефективного їх функціонування; 3) положень, про дуальне управління, в якому керований вплив має подвійний характер; 4) положень про самонастроюючі системи; 5) положень про системи автоматичного керування адаптування тощо.
Отже, поняття адаптації поступово стає загальнонауковим поняттям і тому, на думку О.В. Скрипченка і М.В. Левченнка, назріла потреба вироблення загальнонаукової теорії адаптації.
Із розвитком психології як науки, з використанням психологічних знань у найрізноманітніших сферах людської діяльності певні галузі цих знань поступово виокремились і стали самостійними.
Розрізняють психологію загальну, вікову, педагогічну, соціальну, генетичну, інженерну, військову, медичну, юридичну, спортивну, зоопсихологію, психологію праці, мистецтва, патопсихологію. У зв'язку з космічними польотами виникла спеціальна галузь психології — космічна.
Кожна із зазначених галузей психологічних знань має певні предмети і методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від умов праці в тій чи іншій сфері людського життя та діяльності й їхніх вимог до морально-психологічних якостей особистості. Проте всі галузі психологічних знань потребують знань загальної психології, яка вивчає методологічні питання психології, природу психологічних явищ, закономірності розвитку та перебігу пізнавальних психологічних процесів, індивідуальні особливості психіки людини, її почуття та волю, темперамент, характер і здібності.
У добу науково-технічного та соціального прогресу особливу увагу психологів привертають проблеми психології праці та соціальної психології.
Зв'язок психології з іншими науками
Між психологією та іншими науками існує двосторонній зв'язок:
в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для вирішення своїх проблем, а в інших — науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання певних питань. Міжпредметні зв'язки психології та інших наук сприяють їх взаємному розвиткові й застосуванню на практиці.
Психологія в розробці питань спирається на дані біології, зокрема анатомії та фізіології, на вчення про вищу нервову діяльність. У свою чергу, дані психології широко використовуються в медицині, зокрема у психіатрії.
Педагогіка широко використовує психологічні закономірності навчання та виховання. Окремі галузі психології (педагогічна і вікова психологія зокрема) пов'язані з розділами теорії та методики педагогіки, дидактикою, методиками викладання окремих навчальних предметів. Однією з актуальних психолого-педагогічних проблем сучасності є формування мислення у процесі навчання, яке б забезпечувало учневі можливість самостійно засвоювати інформацію, що постійно оновлюється, гарантувало розвиток здібностей суб'єкта продуктивної інтелектуальної діяльності. Продуктивний характер взаємозв'язку психології та педагогіки виявляється в тому, що створюються умови для випередження реальної педагогічної практики, відкриваються нові шляхи для пошуку ефективних сучасних технологій навчання та виховання. Водночас психологія базується на даних педагогіки при вивченні психології формування особистості. Тісним є взаємозв'язок психології з літературою, мовознавством, історією, мистецтвом, кібернетикою та іншими науками.
Останні два сторіччя розвиток психології тісно пов'язаний з досягненнями філософської думки та успіхами природничих наук.
Матеріалістична інтерпретація природи та сутності психічних явищ була зумовлена появою філософії діалектичного матеріалізму й розвитком учення про рефлекторну природу психіки (І. Сеченов, І. Павлов). Філософія прагматизму спричинила появу в американській психології біхевіоризму, або науки про поведінку (Д. Уотсон). Німецькі психологи М. Вертхеймер, В. Келер, К. Коффка, К. Левін на основі спеціальних досліджень висунули ідею структурної психології, засадовим стосовно якої було визнання первинності приматів структури, цілісних утворень, які визначають властивості та функції окремих частин, що входять до цілісної психічної діяльності. Дослідження в галузі психопатології та психіатрії викликали необхідність вивчати роль і дію неусвідомлюваних чинників, що визначають потреби й потяги особистості, її поведінку. Утворився психоаналітичний напрям у психології (3. Фрейд).
Біхевіоризм заперечує свідомість як предмет психології. Предметом біхевіоризму є вивчення поведінки як зовнішніх реакцій організму на стимули, що діють на нього. Поведінка, на думку біхевіористів, формується в результаті неусвідомлюваного відбору фізичних рухів як реакцій на стимули. Основне у поведінці — це навички. Мислення біхевіористи зводять до мови та мовних навичок. Провідним у навчанні вони вважають дресирування, під час якого набуваються необхідні навички; при цьому усвідомлення мети, змісту та процесу навчання недооцінюють.