Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність людської особистості.
Пам'ять уважалася одним з найбільш розроблених розділів психології. Але подальше вивчення закономірностей у наші дні знову зробило її однією з вузлових проблем науки. Від розробки проблем пам'яті в значній мірі залежить прогрес всіляких, у тому числі, здавалося б, досить далеких від психології, областей знань (техніки в першу чергу).
У сучасних дослідженнях пам'яті в якості центральної виступає проблема її механізмів. Ті або інші подання про механізми запам'ятовування становлять основу різних теорій пам'яті.
1.2 Моделі пам'яті в психології
У цей час у науці немає єдиної й закінченої теорії пам'яті. Велика розмаїтість гіпотетичних концепцій і моделей обумовлена активізацією пошуків, що вживаються, особливо в останні роки, представниками різних наук. До двох давніх рівнів вивчення механізмів і закономірностей пам'яті - психологічному й нейрофізіологічному - зараз прибавився третій - біохімічний. Формується також кібернетичний підхід до вивчення пам'яті.
Психологічні теорії пам'яті. Психологічний рівень вивчення механізмів пам'яті хронологічно старше інших і представлений у науці найбільш численним рядом різних напрямків і теорій.
Ці теорії можна класифікувати й оцінювати залежно від того, яку роль у формуванні процесів пам'яті відводили вони активності суб'єкта і як розглядали природу цієї активності.
У більшості психологічних теорій пам'яті в центрі уваги виявляється або об'єкт ("матеріал") сам по собі, або суб'єкт ("чиста" активність свідомості) безвідносно до змістовної сторони взаємодії суб'єкта й об'єкта, тобто безвідносно до діяльності індивіда. Звідси неминуча однобічність розглянутих концепцій.
Перша група теорій становить так назване асоціативне направлення. Його центральне поняття - поняття асоціації - позначає зв'язок, з'єднання й виступає як обов'язковий принцип всіх психічних утворень. Цей принцип зводиться до наступного: якщо певні психічні утворення виникли у свідомості одночасно або безпосередньо один за одним, то між ними утвориться асоціативний зв'язок і повторна поява якого-небудь із елементів цього зв'язку необхідно викликає у свідомості подання всіх її елементів.
Розрізняють два роди асоціацій: прості й складні. До простих асоціацій відносять три види асоціацій: по суміжності, по подібності й по контрасту.
Крім цих видів, існують складні асоціації - значеннєві. У них зв'язуються два явища, які й у дійсності постійно зв'язані: частина й ціле, рід і вид, дія і наслідок. Ці асоціації є основою наших знань.
Для утворення асоціацій потрібні повторення. Іноді зв'язок виникає після одного разу, якщо в корі більших півкуль мозку виникло сильне вогнище порушення, що полегшує утворення асоціацій. Це трапляється, коли новий матеріал робить винятково сильне враження на людину й тісно пов'язаний з його провідними інтересами.
"Найважливішою умовою, що визначила запам'ятовування,- пише О. О. Смирнов, резюмуючи свої багаторічні дослідження пам'яті,- основне русло діяльності випробуваних, основна лінія їхньої спрямованості й тих мотивів, якими вони керувалися у своїй діяльності".
Таким чином, необхідною й достатньою підставою для утворення зв'язку між двома враженнями асоціанизм уважає одночасність появи їх у свідомості. Тому завдання більш глибокого вивчення механізмів запам'ятовування перед асоціанистами взагалі не виникала, і вони обмежилися характеристикою зовнішніх умов, необхідних для виникнення "одночасних вражень". Все різноманіття таких умов було зведено до того, що відповідає трьом типам: просторово-тимчасова суміжність відповідних об'єктів; їхня подоба; їхнє розходження або протилежність. [5]
Асоціації по суміжності поєднують два явища, зв'язаних у часі або в просторі. Так, наприклад, при запам'ятовуванні робочих операцій, що входять у дію, виконання попередньої операції викликає виникнення нервових зв’язків, що забезпечують виконання наступної операції. Це виявляється можливим тому, що в процесі вправ між окремими операціями встановилися асоціації. Шляхом асоціації по суміжності ми можемо запам'ятовувати не тільки робочі дії, але й словесний матеріал і події з нашого життя.
Асоціації по подібності зв'язують два явища, що мають подібні риси: при згадуванні одного з них пригадується інше. Асоціації опираються на подібності нервових зв'язків, які викликаються в нашому мозку двома об'єктами. Так, наприклад, паралельне з'єднання споживачів струму нагадує віяло.
Асоціації по контрасту зв'язують два протилежних явища. Це забезпечується тим, що в практичній діяльності ці протилежні об'єкти (організованість і розхитаність, відповідальність і безвідповідальність, здоров'я й хвороба, товариськість і замкнутість) звичайно зіставляються й рівняються, що й приводить до утворення відповідних нервових зв'язків.
В основі зазначених типів асоціацій лежать сформульовані ще Аристотелем три принципи "зчеплення" подань.
Під ці три принципи ассоцианисти не без деякого насильства підводили все різноманіття зв'язків, у тому числі й причинно-наслідкові зв'язки. Оскільки причина й наслідок, міркували вони, зв'язані певним тимчасовим відношенням ("через цього" - завжди "після цього"), то причинно-наслідкові асоціації включалися ними в категорію асоціацій по суміжності. Саме поняття асоціації міцно затвердилося в психології, хоча його зміст надалі був істотно переосмислений і поглиблений.
Запам'ятовування - це дійсне зв'язування нового із уже наявним у досвіді. Операція зв'язування стає цілком очевидною, коли нам вдається поелементно розгорнути наступний процес пам'яті, тобто відтворити який-небудь матеріал.
Як ми згадуємо щось, використовуючи, наприклад, прийом "вузлика на пам'ять"?
Ми натрапляємо на вузлик; вузлик відсилає нас до тієї ситуації, у якій він був зав'язаний; ситуація нагадує про співрозмовника; від співрозмовника ми йдемо до теми розмови й, нарешті, приходимо до шуканого предмета. Однак якби для утворення таких ланцюгів асоціацій було досить однієї тільки просторово-тимчасової суміжності явищ, то тоді в одній і тій же ситуації в різних людей повинні були б виникати однакові ланцюги зв'язків. Насправді ж зв'язки утворюються вибірково, і на питання про те, чим детермінується цей процес, асоціанизм відповіді не давав, обмежившись лише констатацією фактів, які своє наукове обґрунтування одержали набагато пізніше.
На основі критики асоціанизма в психології виник ряд нових теорій і концепцій пам'яті. Їхня сутність у значній мірі визначається тим, що саме критикували вони в асоціативній психології, яке їхнє відношення до самого поняття асоціації.
Найбільш рішуча критика асоціативної теорії пам'яті велася з позиції так названого гештальтизма.
Основне поняття цієї нової теорії - поняття гештальта - позначає цілісну організацію, структуру, що зводить не до суми складових її частин.
Таким чином, елементному підходу асоціанистів до явищ свідомості гештальтизм протиставляє, насамперед , принцип синтезу елементів, принцип первинності цілого стосовно його частин. Відповідно до цього як основу утворення зв'язків тут зізнається організація матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подоби за формою. [6]
Певна організація матеріалу, безсумнівно, відіграє більшу роль у запам'ятовуванні, але її функція може бути реалізована не інакше, як тільки в результаті діяльності суб'єкта.
У гештальтистів же принцип цілісності виступає як споконвічно даний, закони гештальта як і закони асоціації діють поза й по мимо діяльності самого суб'єкта. Із цього погляду гештальтизм власне кажучи виявляється в одному ряді з теорією асоціанизма.
На противагу асоціанизму й іншим теоріям, у яких свідомість виступала як щось пасивне, для ряду напрямків у психології характерне підкреслення активної, діяльної ролі свідомості в процесах пам'яті.
Важлива роль при цьому приділялася увазі, наміру, осмислюванню в запам'ятовуванні й відтворенні. Однак і тут процеси пам'яті, власне кажучи, не зв'язувалися з діяльністю суб'єкта й тому не одержували правильного пояснення.
Наприклад, намір виступав просто як вольове зусилля, як "чиста" активність свідомості, що не приводить до перебудови самого процесу поминання або пригадування.
Оскільки активність, свідомість і свідомість запам'ятовування зв'язувалися тільки з вищими етапами в розвитку пам'яті, то стосовно до нижчих її етапів використалося всі те ж поняття асоціації по суміжності. Так народилася концепція двох видів зв'язків: асоціативних і значеннєвих.
З нею виявилася зв'язаною й теорія двох видів пам'яті: механічної ("пам'яті матерії") і логічної ("пам'яті духу", "абсолютно не залежної від матерії").
У сучасній науці все більше визнання здобуває теорія, яка як основне поняття розглядає діяльність особистості як фактор, що детермінує формування всіх її психічних процесів, у тому числі й процесів пам'яті. Відповідно до цієї концепції, протікання процесів запам'ятовування, збереження й відтворення визначається тим, яке місце займає даний матеріал у діяльності суб'єкта.
Експериментально встановлено й доведено, що найбільш продуктивно зв'язки утворяться й актуалізуються в тому випадку, коли відповідний матеріал виступає як мета дії.