Психом’язове тренування (ПМТ) спрямоване на вдосконалення рухових подань головним чином за рахунок зосередження уваги й забезпечення свідомого контролю рухів. Методика більше проста порівнюючи АТ і ПРТ, доступна юним спортсменам. У ній використаються розробки різних шкіл психотренінгу, зокрема, дихальні вправи, максимальна ізометрична напруга м'язів і спокій після нього, а також закривання очей. У ПМТ виділяють чотири рівні переходу розслаблення й від нього до активації: загальна перебудова та гармонізація стану, цілеспрямована психом'язова регуляція, загальне розслаблення м'язів тіла й активізація, обумовлена характером діяльності.
2.13 Ідеомоторне тренування (регуляція психічних станів)
У багатьох роботах вказується, що діюче поліпшення може бути досягнуто тільки при сполученні ідеомоторного і фізичного тренування. При цьому вплив ідеомоторного тренування на формування вмінь і навичок найефективніше, коли той, якого навчають, попередньо ознайомлений з вправами і діями або має певний руховий досвід. У той же час окремі дослідження (Д. Джонс 1963; А. А. Бєлкін, 1965) показують, що за допомогою тільки ідеомоторного тренування можна в глибокій формі опанувати новою вправою (зовсім незнайомою дією) без попереднього його виконання. Але цією здатністю володіють тільки окремі висококваліфіковані спортсмени. Поруч досліджень установлено, що ідеомоторне тренування дає можливість встановити помилки або переробляти вже засвоєний руховий навик, а може супроводжуватись ефектом, якщо уявне виконання дії недостатньо точно і ретельно.
Ідеомоторний метод при правильній організації в кожному вид спорту може істотно підвищити «м’язову витривалість», (І. Келсі 1961), спортивну працездатність (Г. Тівальд 1973) і сприяти збереженню техніки складних вправ після перерви в тренуваннях (В.Я.Димерський 1965; А.А.Бєлкін 1969). Ідеомоторика ефективна при психорегуляції емоційних станах спортсменів перед змаганнями (А.В.Алексєєв 1968).
Отже, головний орган – мозок, де формується програма майбутнього руху, а останні системи організму, в першу чергу опорна – руховий апарат, виконують намічену програму. Від того наскільки успішно функціонує програмуюча та виконавча системи, і від того наскільки добре вони взаємозв’язані, залежить якість кінцевого результату нашої діяльності.
Для того щоб уявні образи майбутнього руху втілювались досить ефективно, треба правильно користуватися ними. Причому користуватися абсолютно свідомо, активно, а не просто покладатися на ті процеси, якими природа обдарувала наш організм. Уявлення, як психічний процес, підкорюється певним законам.
Перше положення - чим точніше уявний образ руху, тим точніше виконуваний рух.
Друге положення - ідеомоторним називається лише таке уява при якій уявний образ руху обов'язково пов'язаний з м’язово-суглобним відчуттям людини.
Уявні уяви можуть бути в «зоровими». В цьому випадку людина бачить себе як би з боку, начебто на екрані телевізора. Треба добре освідомити, що такі зорові уяви володіють дуже малою тренувальною дією.
Адже у цьому випадку імпульси, народжені в головному мозку, майже не передаються на м'язи, які повинні виконувати задуманий рух. Тому робота йде як би в пусту, не виникає достатньої активності в відповідних м’язах. У цьому можна переконатися й на досвіді з вантажем, що висить. У думках уявіть себе як би у «дзеркалі», «погляньте» на себе з боку і спробуйте, дивлячись на той «дзеркальний», той, що висить збоку вантаж, уявити, що він розгойдується – вийде набагато гірше.
Неузгодженість між програмуючим органом - головним мозком і виконуючим апаратом – м’язами і суглобами особливо добре помітна в час спостереження за оголеним тілом нерухомо сидячої або лежачої із заплющеними очима людини. У тих випадках, коли він мислить ідеомоторне «пропускає» уявлення «через себе», у його м’язах досить виразно видні мікроскорочення й мікророзслаблення. Якщо ж уяви мають чисто зоровий характер, то ніяких мікрорухів у м'язах не виникає, хоча людині здається, що він «пропускає» уявні види через свій організм. Отже, спостерігаючи за м'язами людини під час ідеомоторного тренування, можна легко з'ясовувати, наскільки його уявні види про той або інший технічний елемент досягають мети.
Третє положення - дослідження ряду авторів, А.Д.Пуні, Ю.З.Захарьянц, В.І.Силина, Е.Н.Суркова та ін. довели, що ефект дій уявних дій помітно зростає, якщо їх відокремити та поставити в точні словесні формулювання. Треба не просто представляти той або інший рух, а одночасно проговорювати його суть про себе або пошепки. В одних випадках слова потрібно виголошувати паралельно з уявленням руху, а в інших – безпосередньо перед ним. Як поступати у кожному конкретному випадку, підказує практика. У тому, що слова помітно підсилюють ефект мисленого уявлення, легко переконатися під час досвіду з предметом, що висить на пальці. Якщо не просто уявляти, що вантаж починає розгойдуватись, передбачимо, вперед – назад, а почати виголошувати слова «вперед – назад» вголос, то амплітуда коливань відразу ж збільшиться.
Четверте положення - починаючи розучувати новий елемент техніки, треба уявити його виконання в уповільненому темпі, так, як ми це бачимо при демонстрації кіноплівки, знятої рапід-методом. Сповільнене міркування технічного елемента дозволить точніше уявити її тонкості руху, що вивчається, і вчасно відсіює можливі помилки.
П'яте положення - при оволодінні новим технічним елементам в думках уявляти його краще в тій позі, яка найбільш близька до реального положення тіла в момент виконання цього елемента.
Коли людина, займаючись ідеомоторікою, приймає позу, близьку до реального положення тіла, виникає набагато більше імпульсів від м'язів і суглобів у головний мозок, які відповідають реальному малюнку руху. До головного мозку, що програмує ідеальне ідеомоторне уявлення про рух, легше «зв'язуватися» з виконуючим апаратом – опорно-руховим . Інакше кажучи, у людини з'являється можливість більш свідомо відпрацьовувати необхідний технічний елемент.
Ось чому такі корисні тренажери, які дозволяють приймати самі різні пози, особливо, де рухи часто відбуваються в повітрі, після відриву від крапки опори. Побувавши в стані своєрідної невагомості людина починає краще відчувати тонкі елементи техніки руху й краще представляти їх.
Шосте положення - під час ідеомоторного осмислювання руху воно інколи здійснюється настільки сильно й виразно, що людина починає мимоволі рухатись. І це добре, тому що говорити про налагоджування міцного зв'язку між двома системами - програмуючу і виконуючу. Тому такий процес корисний - нехай тіло як би само по собі включається у виконання того руху, що народжується у свідомості. Таку картину доводилося бачити найбільше часто при заняттях із фігуристами. Стоячи на ковзанах із закритими очами, вони несподівано для себе починали плавно й повільно рухатися слідом за мисленими ідеомоторними уявами. Як вони казали, їх «веде».
От чому в тих випадках, коли ідеомоторні подання реалізуються не відразу з ускладненнями, можна рекомендувати свідомо й обережно зв'язувати ідеомоторні подання з відповідними рухами тіла і в такий спосіб з'єднувати уявний образ руху з м’язами, що виконують його.
Декілька слів про так звані імітації. Імітуючи, виконуючи як би в натяку реальний рух або частину його, людина допомагає формуванню більше чіткішого уявлення про потрібний йому технічний елемент, ідучи, так сказати, від периферії, від м'язів, до центра, до головного мозку. Отже імітація самих різних рухів, які нерідко можна побачити під час розминки – гарна допомога в підготовці до виконання тої або іншої вправи або дії. Але, імітуючи, потрібно свідомо зв'язувати виконуванні рухи з їх уявним чином. Якщо ж імітації проводити формально або думати про інше, користі імітуючи ці дії не принесуть.
Сьоме положення - неправильно думати про кінцевий результат безпосередньо перед виконанні дії. Це одна з досить розповсюджених помилок.
Коли у свідомості домінуюче положення займає турбота про результат, вона витісняє саме головне - уявлення про те, як досягти цього результату. Ось і виходить, що, наприклад, гандболіст думає про те, що йому необхідно потрапити в лівий кут воріт, ця думка починає заважати точним поданням про ті технічні елементи, без виконання яких потрапити в цей кут просто неможливо. Тому він і не потрапляє. «Перестарався, дуже хотів» ,. - говорять в таких випадках, забуваючи про те, що для досягнення бажаного результату треба думати не про нього, а опиратися на уявні образи тих дій, які ведуть до цього результату.
Отже, в умінні безпосередньо перед виконанням руху представити його ідеомоторно й точно, назвати виконуваний рух, відповідним точними словами - і полягає суть «ідеомоторного принципу побудови рухів».
Підведемо основні підсумки. Отже, щоб досягти високої точності руху, треба: по-перше, створити гранично точний уявний образ даної дії, спочатку хоча б зоровий; по-друге, перевести цей образ, зберігаючи його високу точність, на рейки ідеомоторіки, тобто зробити рух таким, щоб слідом за його уявним чином почали (нехай ледве помітно) функціонувати відповідні м’язові групи; по-третє, підібрати програмуюче словесне оформлення хоч би для найбільш головних - опорних - елементів у відпрацьованому русі.
До четвертого етапу - фізичному виконанню руху - можна переходити тільки після того, як будуть виконані попередні умови, після того, як ідеомоторний образ руху стане точним і стійким і будуть добре розім’яті м'язи, яким належить виконати намічений рух.