Закордонні дослідники зараз багато уваги приділяють вивченню «мотиваційних конструктів» («цільових орієнтацій», «цінностей», «упевненості в своїх силах») спортсмена. Особливий інтерес представляють дослідження цільових домінуючих орієнтацій: на власне «Я» або «на завдання». Ясно, що такі орієнтації багато в чому визначають відношення спортсмена до тренування, до партнерів по команді. «Его орієнтовані» спортсмени в командних видах спорту дуже заклопотані підвищенням власного соціального статусу, що не може не позначитися на психологічному клiматi в команді.
Серед психологів спорту існують три основні підходи до проблеми взаємин спортсмена i тренера: соціально-емоційний, який акцентує увагу на взаємних афектних впливах спортсмена i тренера, поведінковий i органiзацiйний. Особливий інтерес представляє перший пiдхiд, в якому можна виділити проблему «тревогогенної поведінки тренера». В рамках двох інших пiдходiв вивчаються особливості взаємного сприйняття спортсмена i тренера; чинники їх взаєморозуміння; причин i дороги вирішення конфліктів; особливості роботи тренера з юними спортсменами; особливості різностатевих і одностатевих відносин тренер-спортсмен.
2. СИСТЕМА ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ
2.1 Регуляція психічних станів та корекція динаміки утоми
При всій багатогранності динаміки психічних станів в спортивної діяльності специфіка предмету психогігієни спорту дозволяє визначити три загальні типи ситуацій, в яких використається психорегуляція корекція динаміки втоми, зняття надлишкової психічної напруги, подолання стану фрустрації.
Психологи спорту розробили широкий спектр методик, засоби успішного рішення питань психогігієни в перерахованих вище типових ситуаціях, що включають як втручання ззовні (гетеро регуляцію), так і саморегуляцію. Вирішення завдань психорегуляції ускладнюється, як правило, наявністю особливих фаз в динаміці цих станів.
Наприклад, наростання утоми проходить фази апатії, підвищеної збудженості й функціональних розладів (аж до захворювань).
Корекція динаміки утоми в самому загальному виді зводиться до призначення щадному режиму навантажень, оскільки наростання втоми супроводжується підвищеною чутливістю, хворобливим сприйняттям дії, що раніше сприймались як нормальні або малозначимі.
Як додаткові засоби психогігієни утоми може бути використана: зміна діяльності, суворе дотримання режиму навантажень і відпочинку, навіювання й самонавіювання сну й сноподібних станів, навчання спортсменів раціональним прийомам відпочинку при короткочасних паузах, передбачу вальних регламентом змагань, а також електронаркоз та прослуховувати спеціальні аудіо матеріали (звуки природи), або перегляд відеозаписів (картин природи).
2.2 Зняття надлишкового психічного напруження
Зняття надлишкового психічного напруження спряжено зі стратегію десенсибілізації тобто зниження чутливості, викликавши неадекватну психічну напругу, а також з усуненням об'єктивних причин стресового стану.
До числа явних проявів надлишкової психічної напруги належить (передстартова лихоманка). Вона може бути викликана непосильністю завдання поставленого перед спортсменом чи командою, переоцінкою власних сил і можливостей, своєрідним «зараженням» нервозністю іншого спортсмена або команди.
Існує дві принципово різні ситуації, в яких необхідно зняття надлишкової психічної напруги: ситуація перед стартом і надлишкового хвилювання по ходу змагання.
У першому випадку: спортсмен може розраховувати на допомогу ззовні, а по друге найчастіше він повинен покладатися на власні можливості.
Засоби які використовуються для зняття передстартової надлишкової психічної напруги, носять перш за все заспокійливий характер. Найбільший ефективності володіє поєднання гипносуггестивних впливів та електроаналгезії, яка найчастіше відіграє роль відволікаючого фактора. Крайня байдужість «передстартова апатія» після надлишкового збудження зустрічається рідко, хоча і не виключені повністю. При виникненні надлишкової психічної напруги в процесі змагання основне місце приділяється засобам саморегуляції; ефект саморегуляції залежить від володіння арсеналом її прийомів, адаптованих до умов змагань конкретному виді спорту.
2.3 Подолання стану фрустрації, релаксація
Подолання стану фрустрації – психічного стану що викликається несподіваним виникненням перешкод на шляху до наміченої мети, переживанням невдачі. Непереборна різниця між бажаним і реально досяжним служить передумовою для виникнення стійких негативних емоцій, а у поєднанні зі стомленням і стресом становить значну небезпеку для психічного здоров’я спортсмена (не кажучи вже про результат змагання).
Стратегія подолання фрустрації характеризується швидким переходом від стану спокійного раціонального аналізу ситуації до енергійних дій по досягненню мети. Успішному дозволу ситуації сприяє усунення надлишкової реакції на невдачі навіювання впевненості у своїх силах. Для цих цілей використовується самонавіяння й самовпевнення.
Особливе місце в регуляції психічних станів спортсменів займають засоби саморегуляції. Саморегуляція припускає вплив людини на самого себе за допомогою слів, уявних вистав та їх поєднання. Розрізняють саме переконання й самовпевнення.
Самовпевнення - вплив на самого себе за допомогою логічно обґрунтованих доводів, на основі пізнання законів природи я суспільства.
Самонавіювання - спосіб впливу, заснований на вірі, на довірі до джерела, коли істина приймається в готовому виді, без доказів, але від цього вона не стає менш значимою, чим пізнана істина.
За допомогою засобів саморегуляції можна управляти процесами, які у звичайних умовах регуляції не піддаються. Як приклад приведемо загальновідомі досягнення йогів у регуляція обміну речовин, роботи серця. температури тіла. У культурі й науці народів миру накопичені численні відомості про саморегуляцію.
У спорті найчастіше використаються чотири різновиди психічної саморегуляції: аутогенне тренування, психорегуляційне тренування, психом'язове тренування й ідеомоторне тренування.
Релаксація - це розслаблення. Термін стався від латинського «relaxation», що позначає собою зменшення напруги, ослаблення, полегшення, розслаблення. У сучасній психології словом релаксація звичайно позначають стан спокою, пов'язаний з повним та частковим м’язовим розслабленням. Релаксація може бути довгостроковою або короткочасною, мимовільною або довільною.
Мимовільна довгострокова релаксація виникає під час сну, при сп'янінні, під впливом транквілізаторів або снотворних ч т.д. Довільна короткочасна релаксація використається для навчання розслабленню.
Релаксація допомагає впоратися зі стресом. Стрес - це напруга (як фізіологічне, так і психологічне). Розслаблення, або релаксація – стан, протилежний напрузі. Тому навички швидкого розслаблення дозволяють ефективно знижувати рівень стресу. Релаксація краще, ніж транквілізатори.
По-перше, релаксація діє швидше, можна ефективно розслабитися за півхвилини, тоді як пігулки починають діяти через 20-30 хвилин після їхнього прийому.
По-друге, релаксація не викликає побічних ефектів, властивим транквілізаторам – загальмованості, неуважності, погіршення концентрації уваги, зниження працездатності. Навпаки, релаксація поліпшує ці показники.
По-третє, релаксація, на відміну від транквілізаторів не викликає залежності (яка сама по собі може стати більше важкою проблемою, ніж та, для усунення якої були призначені ці пігулки.).
Одним з найнадійніших способів навчання релаксації є метод нервово – м’язової релаксації по Джейкобсону. "Секрет" методу полягає у взаємозв'язку між негативними емоціями й напругою м'язів. Негативні стресові емоції (страх, тривога, занепокоєння, паніка, роздратування й ін.) завжди викликають м'язову напругу. І цей взаємозв'язок стресу і м'язової напруги така, що якщо Ви навчитеся довільно знижувати надлишкову м'язову напругу. Ви тим самим навчитеся ефективно управляти своїми емоціями.
Навчання релаксації проводиться в три етапи.
На першому (базовому) етапі вчиться цілеспрямовано розслаблювати всі м’язи в максимально зручних, комфортних умовах, за відсутності перешкод.
Другий етап - навчання диференційованої релаксації під час заняття якою не будь діяльністю: при письмі, читанні, розмові й т.д. Вчитися усувати надлишкову, непотрібну напругу в м'язах у звичайних, повсякденних умовах.
На третьому етапі потрібно буде, уважно спостерігаючи за собою, зауважувати, які м'язи напружуються при хвилюванні, тривозі, зніяковілості, і потім уявною командою, непомітно для навколишніх, розслабити напруженні м’язи. Коли спортсмен навчиться це робити, він зможе свідомо й довільно управляти своїм емоційним станом.
2.4 Аутогенне тренування
Аутогенне тренування - один з методів психотерапії, метод самонавіяння, запропонований Шульцем в 1932 році. У ній залучають простота лікувальних прийомів, що поєднуються з вираженою ефективністю психологічної дії, сприятливої нормалізації вищої нервової діяльності, корекції відхилень емоційній і верето - судинній сфері, підвищенню ефективності лікування, З АТ зв'язані проблеми керування й адаптації поведінки.
Широко поширена думка, що АТ - напрямок гіпнозу, заспокійливий засіб з загальним седативним ефектом. У цей час є ряд модифікацій методів АТ, спрямовані на психофізіологічну активацію стимулюючу нервово-емоційне напруження для певного відчуття свого стану.
Метод активно включається в психотерапію при повному збереженні самоконтролю та ініціативи свідомості.