РЕФЕРАТ
53 сторінок, 30 джерел.
У даній роботі були розглянуті як вітчизняні, так і зарубіжні психологи відзначають, що становлення самосвідомості включено в процес становлення особистості і тому воно не підлаштовується під нього, а є одним з компонентів особистості.
Проблема самосвідомості особистості. Багаторівнева структура самосвідомості.
У методиці розгляду самосвідомості були використані наступні методи: Тест-опитувальник самоставлення (В. В. Столін, С. Р. Пантелєєв) по якому відбувається дослідження особливостей самоставлення,
Тест самоактуалізації, де розглядається діагностика особливостей самоактуалізації, а також Шкала Т. В. Демба-С. Я. Рубінштейн, де основне призначення полягає у вивченні самооцінок особистості за заданими характеристиками.
Ключові слова: самосвідомість, самооцінка, самоодобреніе, саморозкриття, самоповага, самоаналіз, самопізнання.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми самосвідомості у зарубіжній і відчизняній психології
1.1. Аналіз проблеми дослідження самосвідомісті в вітчизняній літературі
1.2. Аналіз проблеми дослідження самосвідомісті в зарубіжній літературі
Висновок до розділу 1
Розділ 2. Проблема самосвідомості особистості. Структура самосвідомості та її основні елементи.
2.1. Виникнення проблеми самосвідомості
2.2. Рівні розвитку самосвідомості
2.3. Рефлексія і внутрішній діалог як необхідні умови формування самосвідомості
2.4. Поняття «Я - концепції»: усвідомлення психічних якостей як результат порівняння з іншими людьми
2.5. Самооцінка як одне з центральних утворень особистості - види самооцінки
2.6. Самооцінка і самоповага
Висновок до розділу 2
Розділ 3. Эксперементально-психологічні методики дослідження
3.1. Тест-опитувальник самоотношенія (В.В. Столін, С.Р. Пантелєєв).
3.2. Тест самоактуалізациї (САТ)
3.3. Методика виявлення самооцінки особистості
Висновок до розділу 3
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми полягає в тому, що сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює себе як суб'єкта діяльності, називається самосвідомістю, а подання індивіда про самого себе складаються в уявний «образ Я».
Самосвідомість людини, відображаючи реальний буття особистості, робить це не дзеркально.Уявлення людини про самого себе далеко не завжди адекватно.
Мотиви, які людина висуває, обгрунтовуючи перед іншими людьми і перед самим собою свою поведінку, навіть і тоді, коли він прагне правильно усвідомити свої спонуки і суб'єктивно цілком щирий, далеко не завжди відображають його спонукання, реально визначають його дії.Самопізнання не дано безпосередньо в переживаннях, воно є результатом пізнання, для якого потрібно усвідомлення реальної обумовленості своїх переживань.
В міру того як людина здобуває життєвий досвід, перед ним не тільки відчиняються всі нові сторони буття, але відбувається більш-менш глибоке переосмислення життя.
Самосвідомість, як важливий структурний компонент особистості, є тем внутрішнім механізмом, завдяки якому людина здатна не тільки свідомо сприймати вплив навколишнього середовища, але й самостійно, усвідомлюючи свої можливості, визначати захід і характер власної активності. Самосвідомість із однієї сторони "… як би фіксує підсумок психічного розвитку особистості на певних етапах її існування, …а з іншого боку, у якості внутрішнього усвідомленого регулятора поведінки самосвідомість впливає на подальший розвиток особистості. Воно одне з істотних умов безперервності розвитку особистості рівновага, що встановлює, між зовнішніми впливами, внутрішнім станом особистості й формами її поводження".
Об'єкт дослідження - самосвідомість особистості.
Предмет дослідження - структура самосвідомості особистості.
Ціль дослідження - вивчити самосвідомість особистості і ії структурні елементи.
Завдання дослідження:
1) Проаналізувати теоретичний підхід до проблеми самосвідомості.
2) Проаналізувати підходи до структури самосвідомості.
3) Підібрати методики до самосвідомості.
Методи дослідження:
1. Тест-опитувальник самоотношенія (В.В. Столін, С.Р. Пантелєєв)
2. Тест самоактуалізациї (САТ)
3. Методика виявлення самооцінки особистості
Теоретичне значення роботи послужило дослідження як вітчизняних авторів - Л.В.Виготського,В.А.Ядова, А.Н.Леонтьева, В.Н.Мясищева , так і зарубіжні - У.Джемса, Є.Эріксона, К.Роджерса, Ч.Кулі, Д.Міда.
У зазначених роботах розглядаються такі питання як структура самосвідомості, социально-перцептивні аспекти самосвідомості, пов'язані з особливостями самооцінок, із самосвідомістю й пізнанням інших людей.
Практичне значення - полягає в тому, що формування й розвиток самосвідомості відбувається під впливом різних умов і факторів, а також може здійснюватися шляхом розвитку здібностей до самоспостереження, рефлексії, самоаналізу, самоконтролю в процесі спеціально організованих займань, що включають прийоми й методи активного психологічного впливу.
1. Теоретичний аналіз літературних джерел із проблемами особистості в закордонних і вітчизняних психологів
1.1 Аналіз дослідження самосвідомості у вітчизняній літературі
У вітчизняній психологічній науці відмітною рисою досліджень проблеми ролі самосвідомості в розвитку людини є загальні методологічні принципи й теоретичні підстави, які дозволяють визначити позицію більшості авторів щодо роліСамосвідомість - важлива ланка особистості.
Його визначають як свідоме когнітивне сприйняття й оцінку індивідом самого себе, думки й думки про себе. Самосвідомість - відношення особистості до себе.
Л.С. Виготський - один з методологів психології, багато часу, що присвятив розробці програми й приймань емпіричного дослідження психіки дитини. Центральною категорією, якій Виготський приділяв першорядної увагу, була категорія свідомості. Його концепція була названа культурно-історичної, тому що інтерпретацію свідомості й психічних процесів можна було вивести тільки з їхнього розвитку й становлення.
Головна ідея Виготського полягала у твердженні положення про розвиток вищих психічних функцій. Вони формуються в дитини в процесі онтогенетичного розвитку в спілкуванні з дорослим. Розвиток, по Виготському, пов'язане із засвоєнням культурних знаків, самим зробленим з яких є слово. У зв'язку із проблемою вищих психічних функцій обговорюється феномен натуральних психічних функцій, які є вродженими й безпосередніми. Розвиток, згідно з Виготським, іде по двом лініям. "У розвитку дитини представлені (не повторені) обидва типу психічного розвитку, який ми в ізольованому виді знаходимо у філогенезі: біологічне й історичне, або натуральне й культурне, розвиток поведінки. В онтогенезі обидва процесу мають свої аналоги (не паралелі). Це основний і центральний факт, вихідний пункт нашого дослідження: розрізнення двох ліній психічного розвитку дитину, що відповідають двом лініям філогенетичного розвитку поведінки" . "Обоє плану розвитку - природній і культурний - збігаються й зливаються один з іншим. Обоє ряду змін взаємопроникають один в іншій і утворюють у сутності єдиний ряд соціально-біологічного формування особистості дитини"Натуральні функції - механічна пам'ять, мимовільна увага, що відтворює уява, образне мислення є феноменами органічного розвитку, який відбувається в культурнім середовищі й перетворюється в історично обумовлений біологічний процес. "У той же час культурний розвиток здобуває зовсім своєрідний і ні із чим не порівнянний характер, оскільки воно відбувається одночасно й разом з органічним дозріванням, оскільки носієм його є зростаюч, змінюється, дозріває організм дитини" ДО вищих психічних функцій ставляться - логічна пам'ять, довільна увага, творча уява, мислення в поняттях. Перші - натуральні - розвиваються за принципом стимул- реакція, другі опосередковуються знаком.
Л.С. Виготський формулює дві гіпотези:
1) про опосредствованість вищих психічних функцій, і
2) про походження внутрішньої діяльності із зовнішньої шляхом интеріорізації.
Експеріменти, проведені на різних функціях показали, що спочатку оволодіння поведінкою відбувається в зовнішньому (соціальному) плані, у співробітництві з дорослим, а потім знаки й самі функції поступово стають внутрішніми. Цей закон зветься загального генетичного закону культурного розвитку - "…всякаявсякая функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, у двох планах, спершу - соціальному, потім - психологічному, спершу між людьми, як категорія інтерпсихічеськая, потім усередині дитини, як категорія інтрапсихичеськая. Це ставиться однаково до довільної уваги, до логічної пам'яті, до утвору понять, до розвитку волі"
Формування особистості, по Виготському, являє собою процес культурного розвитку. Він писав, що можна поставити знак рівності між особистістю дитини і його культурним розвитком. Особистість формується в результаті такого історичного розвитку, і сама по собі історична. Показником особистості є співвідношення натуральних і вищих психічних функцій. Чим більше в людині представлене культурне, тем сильніше виражений процес оволодіння світом і власною поведінкою, тем значніше особистість.
Концепція особистості А. Н. Леонтьева. На відміну від попередніх і наступних вітчизняних концепцій особистості ця характеризується високим рівнем абстрактності. При всій її відмінності від інших є загальна посилка з ними. Суть її в тому, що, на думку А. Н. Леонтьева, "особистість людини "проводиться" - створюється суспільними відносинами". Таким чином, очевидно, що в основі вистав про особистість вітчизняних психологів лежить марксистської постулат про неї як про сукупність суспільних відносин. Однак тлумачення цих відносин по-різному. Як же розуміє їх А. Н. Леонтьев? У наведенім визначенні з'являється істотне додавання: "особистість створюється суспільними відносинами, у які індивід вступає у своїй предметній діяльності".