Львівський національний університет імені Івана Франка
Інститут післядипломної освіти
Гуманітарно-природничий факультет
Реферат
З курсу "Соціальна психологія"
На тему: "Агресія. Жінка як об'єкт агресії"
Виконала:
Студ. гр ПС 32 Фадєєва Н.М
Перевірила:
Викл. Гапон Н.П
2008
Зміст
Вступ
1. Гендер і агресія
2. Природа статевих відмінностей
2.2 Генетичний підхід
2.3 Гормональний підхід
3. Роль соціалізації
Висновок
Використана література
Вступ
Під словом "Агресія" розуміють поведінку, спрямовану на нанесення фізичної або моральної шкоди особі, яка не бажає подібного ставлення, і ця агресія обов’язково, має мотив.[2).cт.234]
Чи існують відмінності між чоловіком і жінкою як потенційними суб’єктами і об’єктами агресивної поведінки? Ці відмінності звичайно існують. З цього питання є багато різноманітних суджень, і ці відмінності встановлюють в залежності від того, які фактори беруться до уваги (соціальні, генетичні, психологічні, біологічні чи інші). Зазвичай ці відмінності відносять на рахунок генетичних або соціальних факторів. З одного боку, стверджується, що чоловіки вже на генетичному рівні запрограмовані на більшу схильність до агресії, ніж жінки. З іншого боку, в багатьох культурах вважається, що представники чоловічої статі не тільки є, але й повинні бути жорсткішими, самовпевненішими і агресивнішими від жінок.
Взагалі, не можна досягти якоїсь визначеності і однозначно розділити поведінку людини відповідно до статі. Вчені вважають, що мозок людини має можливість програмувати поведінку як за чоловічим, так і за жіночим типом. Іншими словами, кожна людина володіє одночасно маскулінними і фемінними рисами, і лише ступінь вираженості й особливості поєднання визначають індивідуальність особистості, її маскулінність або фемінність.
Отже, перед тим, як робити якісь висновки, щодо відмінностей між чоловіком і жінкою стосовно агресії, необхідно розглянути емпіричні дані, які підтверджують, або заперечують їх правоту. Багаточисленні данні, дійсно говорять про те, що між чоловіками і жінками як групами існують відмінності відносно агресії. Однак природа цих відмінностей не настільки примітивна, як допускає здоровий глузд, а причини їх виникнення набагато складніші, ніж допускає загальноприйнята точка зору.
1. Гендер і агресія: чоловіки і жінки як агресори
Гендер - це соціально-психологічне поняття, яке визначає статус людини з точки зору маскулінності або фемінності. Усвідомлення того, що людина є чоловіком або жінкою, як переживання своєї позиції "Я" по відношенню до певних еталонів статі, відбувається вже у зрілому віці, і характеризується як гендерна ідентичність особистості.
Гендерна ідентичність має велике значення для особистості, поза неї не може бути повноцінної особистості ні в психологічному, ні в соціальному плані. Ввійти в суспільство індивід може лише за умови придбання статевої належності, відносячи себе до чоловічої або жіночої статі і намагаючись переконати в цьому інших.[3).cт. 321 і 352]
І результати чіткої обробки даних , отриманих в дослідженнях індивідів (Gentry, 1970; Harris, 1974b, 1992; Lagerspetz, Bjorkvist & Peitonen, 1988), і дані метааналізу, зробленого на основі цих робіт (Eagly & Steffen, 1986), дозволяють зробити наступні висновки: чоловіки, дійсно, більш схильні до застосування відкритої фізичної агресії. Величина цієї різниці залежить від цілого ряду змінних (Eagly & Wood, 1991). Наприклад , гендерні відмінності в агресії найбільш помітні в фізичних формах агресії, а також в ситуаціях, коли до агресії вимушені вдатися (наприклад, через виконання певної соціальної ролі), на відміну від ситуацій, коли до неї вдаються без всякого змушення. По-третє, схильність чоловіків демонструвати більш високий рівень агресивності більш очевидна після сильної провокації, ніж при її відсутності.
Чоловіки і жінки також відрізняються своїми установками відносно агресії. Чоловіки, як правило, в меншій степені переживають почуття провини і тривоги. Жінки більше занепокоєні тим, що агресія може обернутися до них самих, - наприклад, можливістю отримати відсіч зі сторони жертви.
Нові дані свідчать про те, що і чоловіки і жінки притримуються суперечливих соціальних уявлень – протилежних моделей і теорій про функції – про агресію (Campbell, Muncer & Gorman, 1993). Більше того, жінки розглядають агресію як експресію – як засіб вираження гніву і зняття стресу шляхом вивільнення агресивної енергії. Чоловіки ж, навпаки, ставляться до агресії як до інструменту, вважаючи її моделлю поведінки, до якої вдаються задля отримання різнобічної соціальної і матеріальної винагороди.
Додаткові дані, які стосуються гендерних відмінностей в агресії, свідчать про те, що чоловіки більш схильні вдаватися до прямих форм агресії, а жінки надають перевагу другорядним діям, які наносять шкоду супернику обхідним шляхом.
Таким чином, чоловіки і жінки, дійсно відрізняються один від одного стосовно агресії, причому, чоловіки, як правило, більш схильні до подібної поведінки, ніж жінки. Однак, величина різниці сильно коливається в залежності від стану і інших факторів, а також від форми агресії. [1).ст.221-223]
2. Природа статевих відмінностей
Донедавна в зарубіжній експериментальній літературі традиційною була думка про те, що представники сильної статі більш агресивні, ніж жінки, а також те, що чоловіки значно частіше виступають в ролі безпосередніх об’єктів нападу. Це пояснювалось, головним чином посиланнями на фізіологічні особливості, передовсім на високий рівень концентрації ряду гормонів в чоловічому організмі.
Значну роль в обґрунтуванні цієї точки зору відіграли багаточтсленні експерименти, які проводились на тваринах ще в кінці 40-х років нашого століття. Їх основною ціллю було встановити зв'язок між агресією і чоловічими статевими гормонами. Один з класичних експериментів в цій області в свій час описав Е.Біменом, коли дорослі самці сірих мишей були кастровані, то вже через деякий час після операції, вони не включались так активно до внутрішньовидової боротьби, як це було до операції, і вели себе абсолютно дружелюбною. Якщо ж їм вводили чоловічий гормон, вони починали битися до того часу, поки дія цього гормону не припинялася.
Набагато пізніше, в кінці 60-х років, К.Мойер в праці "Психобіологія агресії" показав, що "існує значний потенціал, який є функцією гормональної і нейрофізіологічної диференціації між статями. Наприклад, внутрішньовидова боротьба у мишей зазвичай обмежується самцями і не проявляється до тих пір, поки миша не досягає сексуальної зрілості.
Однак, в тому випадку, коли мова йде про людину, стає зрозумілим, що пояснень виключно з позиції біологічних факторів – недостатньо. Звичайно, аспекти, пов’язані зі специфікою функціонування генетико-гормональних механізмів у кожної зі статі, ні в якому разі не можуть бути цілком знівельовані, але їх обов’язково треба доповнювати питаннями про взаємодію цих механізмів з факторами соціального середовища, особливостями процесів соціалізації у хлопчиків і дівчаток, які по-різному відбуваються в конкретних суспільних структурах.
Вже до середини 70-х років було накопичено достатню кількість документальних підтверджень, які свідчать про випадки, коли жінки ведуть себе так само, або ж і більш агресивно, ніж чоловіки. Наприклад, чотирнадцятилітня школярка декілька годин тримала під дулом пістолета увесь клас і вчителя, зробивши з них своєрідних заручників.
Багато таких, і подібних випадків, наводить ряд спеціалістів на думку про необхідність визнати "мінімальний біологічний внесок, в порівнянні зі значними ситуаційними і соціальними факторами".
Американський вчений Дж. Уайт вважає, що "навіть в тому випадку, якщо біологія все ж збільшує готовність чоловіка до агресії, очевидно, що фактори середовища можуть діяти таким чином, щоб звести до мінімуму або ж навпаки, довести до максимальної величини будь-яку статеву відмінність.
Незвичайна живучість тверджень про вирішальну роль біологічних факторів, можна пояснити тим, що: по-перше, їх прибічники посилаються на дослідження статевих відмінностей в агресії у різних видів тварин; по-друге, на висновки, отримані з гормональних дослідів, які вивчають дію тестостерону і естрогену на агресивність, а також на дискусії з приводу природи Y-хромосоми; по-третє, на міжкультурні дослідження, які аналізують поведінку дітей на ранніх стадіях соціалізації.
2.1 Генетичний підхід
Генетичний підхід до проблеми насильства набув особливо широкого поширення приблизно 15 років тому, коли декілька вчених заявили про те, у значної частини високих чоловіків, які скоїли правопорушення, відмічається присутність лишньої хромосоми Y. Зазвичай в людей їх 46. Вони зберігають весь генетичний матеріал. Дві з них визначають стать індивіда. У чоловіків пара хромосом складається з одної Х і одної Y-хромосоми – XY, у жінок ці хромосоми ХХ. Однак, в процесі кліткового поділу можуть виникнути відхилення від норми. Одним з таких важливих з точки зору агресії відхилень може бути поява осіб чоловічої статі, які мають одну Х- і дві Y - хромосоми (XYY).
В 1973 році, Рональд Рейган, який був тоді губернатором штату Каліфорнія, підтримав ідею створення спеціального центру для вивчення і запобігання насильства, одним з головних завдань якого повинно було стати виявлення зв’язку між агресивністю і порушеннями комбінацій статевих хромосом. До числа вагомих факторів, які визначають високе розповсюдження насильства, була віднесена перш за все стать індивіда – чоловіча.
2.2 Гормональний підхід
В ряді робіт з біохімії були висунені припущення про те, що надлишкове виділення тестостерону у осіб чоловічої статі викликає неконтрольовану агресивність.
Інші дані говорять про вирішальну роль гормональних порушень в передменструальний період і під час менструацій, що може викликати в жінок надлишкову дратівливість, різкі перепади настрою, нещасні випадки, припадки гніву і неконтрольованих дій. Так, К Мойер пише, що така поведінка має, звичайно, багато причин, але на сьогодні добре відомо, що існує періодичність в роздратованості жінок. "в період овуляції,- вважає він, - хвилювання і відчуття ворожості знаходяться на відносно низькому рівні; в період наближення менструації, значна кількість жінок проявляє ряд симптомів, які можуть бути виділеними як передменструальний синдром. Він включає головну біль, набряк обличчя, рук, ніг, зміну апетиту, емоційну нестабільність". Мойер робить висновок, що цей відрізок часу дуже небезпечний: "62 відсотки насильницьких злочинів здійснюються на протязі передменструального тижня, і тільки 2 відсотки в кінці періоду. Цей зв'язок дуже значний, так що в деяких країнах закон визнає менструацію як пом’якшуючу обставину.