На відміну від послідовників Маркса Дюркгейм відводив вирішальну роль в житті суспільства не матеріальному виробництву, не економіці, а культурі. Остання розумілась ним як специфічна сукупність засобів, способів, форм і орієнтирів взаємодії людей з середовищем свого існування, або - майже те ж саме - як система колективно розділених цінностей, переконань образів і норм поведінки, притаманна окремій групі людей. На лице - ідеалістична картина.
Проблемам конфліктів були присвячені праці З. Фрейда, К. Юнга, Е. Берна. На відміну від соціологів психологи, пояснюючи природу конфліктної поведінки, ставили її в залежність від психологічних факторів.
Австрійський психолог Зігмунд Фрейд (1856 - 1939) створив теорію психоаналізу. Згідно з цією теорією, поява і розвиток внутрішньо-особистісних конфліктів визначається зіткненням всередині особистості несвідомих психічних сил, основою яких є лібідо (сексуальний потяг) та необхідністю вистояти в ворожому індивідові соціальному середовищі. Заборони з боку середовища завдають душевної травми, придушують енергію несвідомих потягів, що прориваються обхідними шляхами у вигляді невротичних синдромів. З. Фрейд наголошував на необхідності пошуку причин між особистісних конфліктів у сфері несвідомого.
Важливо відмітити, що дуже скоро прихильники вчення Фрейда стали відкидати його ідею про бісексуальність. Вони перемістили центр уваги на міжособистісні стосунки, на пристосування людини як індивіда до соціального середовища.
Послідовник З. Фрейда швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875 - 1961) заснував школу аналітичної психології, висунув концепцію про існування колективного несвідомого, запропонував типологію характерів особистості, що до певної міри пояснювала поведінку особистості в конфлікті.
Відмовившись від фрейдистської теорії сексуальності, він в той же час надавав велике значення потягам і тенденціям індивіда як на “поверхні" свідомості, так і несвідомому рівні, вважаючи, що поведінка і дії особистості визначає психічна енергія людини, її звернення на зовнішнє середовище або всередину самої особистості.
У 60-х роках були опубліковані праці американського психолога Еріка Берна (1902 - 1970), який на основі синтезу ідей психоаналізу й інтеракціонізму (Г. Міда) створив теорію трансактного аналізу. Згідно з Берном, структура особистості поєднує в собі три компоненти-стани: "дитина" (джерело спонтанних емоцій, прагнень і переживань), "родич" (потяг до стереотипів, забобон, повчання) і "дорослий" (раціональне і ситуативне ставлення до життя). У процесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Якщо реалізується непересічна трансакція, спостерігаються безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, процес спілкування порушується і може виникнути конфлікт.
Представники немарксистської традиції розглядають конфлікт як частину життя суспільства, яким необхідно вміти керувати. Природно, що в їхніх поглядах є змістовні розбіжності, однак принципово важливо, що соціологи немарксистської орієнтації розглядають конфлікт як соціальний процес, який не завжди веде до зміни соціальної структури суспільства (хоча, звичайно, і такий результат теж можливий, особливо тоді, коли конфлікт піддався консервації і не був вчасно розв’язаний).
Інший американський учений М. Амстуті розвинув ідею "корисності" та "негативності" (шкідливості) конфліктів. Конфлікти є корисними тому, що:
- можуть попередити більш серйозні проблеми, які роблять розрядку в колективі, дають змогу уникнути великого насильства, створюють можливість розв’язувати проблеми цивілізованим шляхом;
- стимулюють творчість та ініціативу;
- пояснюють позиції та інтереси його учасників тощо.
Конфлікти шкідливі, оскільки нерідко ведуть до безпорядку, нестабільності, насильства, уповільнюють та ускладнюють прийняття рішень.
Теорія конфлікту вийшла на авансцену сучасного соціологічного знання у 60 - 70-х роках, відтіснивши традиційно впливові позитивістські течії і викликавши гостру полеміку у соціологічних колах. Вона спонукала до постановки цілої низки проблем розвитку соціологічної науки, а тому у наші дні займає одне з провідних місць серед напрямів сучасної соціології.
Як вважають прибічники цього напрямку, конфліктологічний підхід має більші пізнавальні можливості, ніж класичний марксизм, у дослідженні різноманітності шляхів і форм перетворення соціальної реальності за допомогою вирішення широкого спектра конфліктів, які їй притаманні.
Численні дослідження у галузі політичної соціології, виробничих, расових та міжнаціональних відносин, соціальної стратифікації, форм колективної поведінки тощо, які проводилися в ракурсі конфліктологічного підходу, стали доказами його плідності й водночас обмеженості інших підходів, що ігнорували значущість проблем влади, розподілу благ і суперечливості інтересів різних соціальних груп та інститутів.
В новий час теорія конфлікту набула більшої конкретизації. Проблематика конфліктології отримала більш чітких обрисів.
Теоретики конфліктологічного напряму в центр своєї аналітичної уваги поставили вид найпоширеніших соціальних процесів у суспільних системах - конфлікти. Разом з тим, досліджуючи конфлікти у соціальному житті, вони не залишили без уваги й те, що конфліктам передує чи йде слідом або існує паралельно - соціальна інтеграція і кооперація, конкретно-історичні параметри умов, які породжують чи допомагають усунути конфлікти. Конфліктологам притаманний історичний масштаб аналізу, довгочасні моделі змін, інакше кажучи, “історичний погляд” на соціальні явища. Водночас, теорія конфлікту невіддільна від кардинальних питань соціології: як і чому виникають, розвиваються і змінюються певні типи суспільної організації.
Може скластися враження, що в ракурсі конфліктології вивчаються тільки драматичні події суспільного життя, такі як революції, війни масові рухи тощо. Насправді, подібні прояви боротьби є лише меншою частиною конфліктності якою просякнута вся соціальна дійсність. Соціальні формування характеризуються домінуванням і підпорядкуванням інтересів різних їх частин, соціальних груп та індивідів. Конфліктологів цікавлять не лише конфліктні явища, що мають місце. А й те що відбувається в суспільстві, коли конфліктність не виривається назовні. У площині цієї парадигми ставиться завдання з’ясувати: яким чином даний соціальний порядок складається з устремлінь суспільних верств. Груп та індивідів реалізувати свої інтереси у суперництві з іншими. Теорія конфлікту виходить з того, що незалежно від того, спостерігається відкрита боротьба інтересів чи ні, у суспільстві вона завжди присутня, завжди йде боротьба за успіх і першість.
Термін “конфлікт" у цьому розумінні дещо метаморфічний. Цариною конфліктології є суперечливість суспільного життя взагалі, зіткнення різноманітних інтересів та цілей у громадській діяльності. Тому не слід тлумачити термін “конфліктологія" надто буквально. Йдеться не тільки про теорію власне конфліктів, йдеться також про теорії суспільної організації, про моделі соціальної поведінки, про групову мотивацію, пояснення історичних соціальних структур, що склалися, про причини їх змін.
Сучасна теорія конфлікту сприйняла багато положень марксизму. Доповнюючи нові його інтерпретації ідеями Зіммеля, Вебера та Парето. Для різних версій конфліктології характерне своє відмінне від інших розуміння природи соціальних конфліктів. Зокрема Маркс акцентував увагу на антагоністичному характері соціальних конфліктів, їх економічному підґрунті. Зіммель відштовхувався на буцімто притаманних людським істотам "інстинктів боротьби" й звертав увагу на інтегративні наслідки конфліктів. Вебер запропонував суто соціологічний підхід багатофакторної теорії соціальної стратифікації, наголошуючи на ролі ідейно-культурних факторів.
У сучасній конфліктологічній теорії використовуються різні схеми причин і факторів конфліктності, зокрема виділяють: діалектичну теорію конфлікту, що коріниться у марксових концепціях, і конфліктний функціоналізм, що надихається зіммелівськими ідеями.
Вихідні тези, які є основою конфліктного підходу, такі:
- в усіх соціальних системах можна знайти нерівномірний розподіл обмежених за кількістю цінних ресурсів;
- нерівний доступ до благ закономірно і неминуче породжує конфлікти інтересів різних частин системи;
- конфлікти інтересів рано чи пізно викликають відкрите зіткнення між тими, хто володіє, і тими, хто не володіє цінними ресурсами;
- конфлікти спричиняють реорганізацію соціальної системи, створюючи нові види нерівності, що, в свою чергу, слугуватиме поштовхом для нових конфліктів та змін і т.д.
З часів Маркса, Вебера, Зіммеля теоретики соціального конфлікту досягли чимало успіхів в царині своєї дисципліни. Найбільшим внеском у соціологічне теоретизування нашого часу вважається: конфліктне розуміння соціального порядку, суспільних взаємин людей; конфліктне бачення громадських інститутів; аналіз конфліктних процесів - їх причин, факторів, інтенсивності, довгочасності, врешті-решт, соціальних функцій; визначення ролі конфліктів у соціальній динаміці, суспільно-історичному розвитку. Найвиразніше конфліктний підхід проявився у дослідженнях конфронтації класових культур, статевих та вікових страт, боротьби у виробничих сферах та сфері обміну, врешті - міжнаціонального напруження та геополітичного протистояння. У конфліктологічній площині простежується головна тенденція трансформації конфліктних протистоянь - від класових та міжнаціональних протиборств (або ж економічно-політичних) до суперництва культурних моделей життєдіяльності, морально-ціннісних уподобань.