Його характеризує наявність загальних відкритих питань по темі бесіди, зухвалих якомога більше вільних висловів співбесідника, виклад ним своїх думок і переживань. Така тактика дозволяє психологові накопичити певну фактичну подієву інформацію.
Успішне виконання цього завдання дозволяє перейти до етапу докладного прямого обговорення основної теми бесіди (Ця логіка розвитку бесіди реалізується і усередині розвитку кожної приватної смислової теми: слід від загальних відкритих питань переходити до більш специфічним, конкретним). Таким чином, третім етапом бесіди стає докладне дослідження змісту обговорюваних проблем.
Це кульмінація бесіди, один з найскладніших її етапів, оскільки тут все залежить тільки від психолога, від його уміння ставити питання, слухати відповіді, спостерігати за поведінкою співбесідника. Зміст етапу подібного дослідження повністю визначається конкретними цілями і завданнями даної бесіди.
Завершуюча фаза — це закінчення бесіди. Перехід до неї можливий після успішного і достатньо повного проведення попереднього етапу дослідження. Як правило, тут в тій або іншій формі робляться спроби ослабити напругу, що виникає в ході бесіди, і виражається вдячність за співпрацю. Якщо бесіда припускає своє подальше продовження, то її завершення повинне зберегти готовність співбесідника до подальшої спільної роботи.
Звичайно, описані етапи бесіди не мають жорстких меж. Переходи між ними є поступовими і плавними. Проте "перескакування" через окремі фази бесіди може привести до різкого зниження достовірності отримуваних даних, порушити процес спілкування, діалогу співбесідників.
3. Вербальне та невербальне спілкування в процесі бесіди
Вербальне спілкування в процесі бесіди в загальному сенсі припускає уміння правильно звертатися до свого співбесідника, ставити питання і слухати його відповіді.
Одним з основних прийомів звернення, що дозволяють співбесідникові ясніше виразити свої думки, відчуття, проблеми, а психологові зрозуміти його, є так званий "Ви-подход" — вивчення людини, щоб краще зрозуміти його. Запитаємо себе: що б нас цікавило в цьому випадку? Як би ми реагували на місці нашого співбесідника? Це вже перші кроки у напрямі "Ви-подхода"15, В словесному плані він реалізується в переході від висловів в першій особі до формулювань, безпосередньо звернених до співбесідника. Наприклад, замість "Я б хотів..." — "Ви хочете."; "Мені представляється."" — "Ваша проблема, схоже, полягає в тому.", або: "Ймовірно, Вам цікаво говорити о.". То ж відноситься до констатації і передачі фактів. Наприклад, замість: "Хоч Вам і не відомо", - "Як Ви знаєте."; "Ймовірно, Ви не чули." — "Ви, напевно, вже про це чули.". Будь-яка людина більш охоче говорить про власні проблеми і бажання, і жоден співбесідник не є виключенням з цього правила.
Заохотити співбесідника до вислову своїх думок можна за допомогою "мінімізації відповідей", т. е- свідомим використанням в своїй промові нейтральних, малозначних по суті фраз, що дозволяють змістовно продовжити бесіду. Такі відповіді — не просто репліки, які робляться тоді, коли відповісти нічого; вони допомагають виразити схвалення, розуміння, інтерес, запрошення, висловитися вільно і невимушено" Дослідження показали, що проста нейтральна репліка, або ствердний нахил голови підбадьорюють співбесідника і викликають у нього бажання продовжити спілкування. Важливо тільки, щоб відповіді виникали природно і були б завжди дійсно нейтральними.
Найбільш споживаними мінімальними відповідями є наступні:
"Так?"; "Продовжуйте, продовжуйте, це цікаво"; "Розумію"; "Чи можна детальніше.".
Ці репліки нейтральні, їх іноді називають такими, що "відкривають", т. е, такими, які сприяють розвитку бесіди, особливо в самому її начале* Вони знімають напруженість що говорить, що виникає з боязні бути таким, що не зрозумів, дістати відмову, оскільки мовчання що слухає може неправильно тлумачити як незацікавленість або незгода.
З іншого боку, деякі короткі репліки, навпаки, можуть стати перешкодою в спілкуванні, оскільки можуть зрозуміти як примушення до нього. Це вислови наступного типу: "Це чому ж?"; "Приведіть мені хоч би на те причини"; "Чом би і ні?"; "Ну, не може бути, щоб так вже погано...". Вони швидше приведуть до припинення розмови, чим до його продовження.
Принципове значення в проведенні бесіди мають питання. З їх допомогою можна:
— вести процеси передачі інформації співбесідником в певному напрямі, відповідному програмі бесіди;
— узяти ініціативу в бесіді;
— активізувати співбесідника, щоб від монологічного мовлення перейти до діалогу;
— дати можливість співбесідникові проявити себе, довести свої знання, продемонструвати свої думки, оцінки, погляди і позиції.
Відомо, що між питанням і відповіддю існує достатньо строга смислова і формальна координація. Питання будується залежно від потенційної відповіді. Існує декілька класифікацій типів питань, використовуваних в бесіді.
Перша з них заснована на широті майбутньої відповіді. У ній виділяються три основні групи питань:
А. Закритиє питання — це питання, на які очікується відповідь "та чи ні". Вони звернені до всього об'єму сенсу, що міститься в них.
Приклади: "Чи любите Ви бродити осіннім вечором під теплим і неголосним дощем?"; "Це все, що Ви хотіли сказати?"; "Це важко?";
"Вважали за краще б Ви це зробити самі?". Закриті питання ведуть до створення напруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують "простір для маневру" у співбесідника, легко можуть порушити хід думок того, що говорить.
Вони перемикають фокус спілкування з того, що говорить на того, що слухає, нерідко примушують того, що говорить займати захисну позицію. Отже, використання такого типу питань здійснюється не випадково, а тільки із строго певною метою — розширити або звузити первинне повідомлення що говорить, націлити безпосередньо на ухвалення рішення.
Б. Откритиє питання — це питання, на які не можна відповісти "та чи ні", вони вимагають якогось пояснення. Це так звані питання "хто", "що", "як", "скільки", "чому". Наприклад: "Яке Ваша думка з даного питання?"; "Чому Ви вважаєте такий погляд недостатнім?"; "Що Ви збираєтеся робити влітку?".
Питання такого типу дозволяють спілкуванню перейти в різновид діалогу-монологу з упором на монолог співбесідника, тобто на вищий ступінь бесіди, Завдяки їх використанню співбесідник знаходиться в активнішому стані, він має можливість без підготовки, на свій розсуд, будувати зміст відповідей. Відкриті питання можуть бути і переломними по своїй функції, т, е, для переходу від однієї, вже повністю розкритої смислової теми, до іншої.
В. Виясняющие питання — є зверненням до того, що говорить за уточненням. Вони вимушують співбесідника роздумувати, ретельно обдумувати і коментувати те, що вже було сказане. Наприклад: "Чи в цьому полягає проблема, як Ви її розумієте?"; "Що Ви маєте на увазі?".
Проте на шляху поглибленого з'ясування змісту відповіді співбесідника зручнішим представляється не формулювання питань, а прийом перефразовування, коли що говорить передають його ж повідомлення, але словами того, що слухає. Мета перефразовування — власне формулювання повідомлення що говорить для перевірки його точності". Перефразовування можна почати наступними словами: "Як я зрозумів Вас"; "Як я розумію, Ви говорите."; "Іншими словами, Ви вважаєте"; "На вашу думку".". При перефразовуванні вибираються тільки головні, істотні моменти повідомлення, інакше відповідь замість уточнення розуміння може стати причиною плутанини. Що слухає важливо уміти виразити чужу думку своїми словами.
Існує і інша класифікація питань залежно від сенсу співвідношуваних з ними відповідей:
А. "Да—нет" питання, тобто закриті.
Б. Альтернатівниє питання. Питання містить в собі самому той можливий вибір, який належить зробити співбесідникові. Відповідь на нього охоплюватиме лише частину (велику або меншу) сенсу, що міститься в питанні.
В. Ізбірательниє питання. Питання ставить деякий круг "предметів", не називаючи їх конкретно, з яких можна зробити вибір.
Цей вибір міститься відповідає на виборче питання. Наприклад: "На що він хворий?" — "Грипом".
Г. Іскомі питання, що не підказують відповіді. Наприклад: "Що він сказав?"; "Що Ви збираєтеся робити влітку?"- На питання такого типу можуть послідувати будь-які відповіді, які явним чином не пов'язані з тими смисловими орієнтирами, які містяться в питанні. Координація між питанням і іксовою відповіддю підтверджується тим фактом, що питання при іксовій відповіді не може будуватися так само, як будується при "да - ні" відповідях, альтернативних і виборчих відповідях.
Дана класифікація не є абсолютною і жорсткою.
Запропоновані чотири типи питань треба розглядати як основні орієнтири, до яких можуть більшою мірою тяжіти конкретні відповіді.
У основі ще однієї класифікації питань в бесіді лежить абсолютно інша якісна ознака, а саме, функціональна роль даного питання в цілісній програмі бесіди. У ній виділяються наступні типи питань:
А. Подспудниє питання — це ті змінні, в яких ми хочемо охарактеризувати испытуемого- Це, по суті справи, питання, які задає собі сам провідний бесіду. Зміст "прихованого", "генерального" питання породжує ціле віяло конкретних питань, відповіді на яких дозволяють нам проникнути в ті проблеми, які в ході бесіди явно не формулюються
В. Прямі питання — це засіб реалізації прихованого питання. Прямі питання можуть бути сформульовані в особистій формі: "Чи знаєте Ви."; "Що Ви думаєте о...?"; "Яке Ваша думка по приводу.?". Вони також можуть бути сформульовані в безособовій або напівбезособовій формі: "Деякі люди вважають, що."; "А як на ваш погляд?".