ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1 Поняття про емоції, природа емоцій, характеристика емоцій, форми емоцій
1.2 Теоретичний аналіз концепції емоційного розвитку
1.3 Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного віку
РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
2.1 Можливості емоційної сфери у дітей дошкільного віку
2.2 Рекомендації практичними психологами по розвитку емоцій (батьками, педагогами)
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Додатки
ВСТУП
Мета: розглянути та вивчити особливості емоційного розвитку дітей дошкільного віку.
Завдання:
1. Виявити стан проблеми в психолого-педагогічній літературі присвячений проблемам емоційного розвитку дітей дошкільного віку;
2. Вивчити психолого-педагогічну літературу даної теми;
3. Проаналізувати та пояснити отримані дослідження, розглядання практичних рекомендацій для батьків та вихователів.
Емоції і почуття, як і інші психічні явища, являють собою різні форми відображення реального світу. На відміну від пізнавальних процесів, що відбивають навколишню дійсність у відчуттях, образах, представленнях, поняттях, думках, емоції і почуття відбивають об'єктивну реальність у переживаннях. У них виражається суб'єктивне відношення людини до предметів і явищ навколишньої дійсності. Одні предмети, явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші - засмучують або викликають відразу, треті - залишають байдужою. Таким чином, відображення в мозку людини її реальних переживань, тобто відношення суб'єкта потреб до значимих для нього об'єктів, прийнято називати емоціями і почуттями, тобто іншими словами емоції - це особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань приємний або неприємний процес і результати практичної діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб.
Оскільки всі те, що робить людина, у кінцевому рахунку служить меті задоволення її різноманітних потреб, остільки будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційними переживаннями.
Емоції регулюють психічну активність не специфічно, а через відповідні загальні психічні стани, впливаючи на протікання всіх психічних процесів.
У людини емоції породжують переживання задоволення, невдоволення, страху, боязкості і т.п., що відіграють роль суб'єктивних орієнтовних сигналів. Найпростіші емоційні процеси виражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числа вроджених реакцій. Однак у ході розвитку емоції утрачають свою пряму інстинктивну основу, здобувають складно обумовлений характер, творять різноманітні види так званих вищих емоційних процесів (почуття); соціальних, інтелектуальних і естетичних, що у людини складають головний зміст її емоційного життя.
У нашому житті емоції посідають дуже важливе місце. У психології емоціями називають процеси, що відбивають особистісну значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживань. Емоції, почуття служать для відображення суб’єктивного ставлення людини до самої себе і навколишнього світу. Все життя людини побудоване на почуттях, відчуттях, емоціях. Пізнаючи дійсність людини так чи інакше ставиться до предметів, явищ, подій, до інших людей, до своєї особистості. Емоції невіддільні від особистості, бо вони найбільш характеризують її суть, характер, індивідуальність. Емоції мають велике значення для людини, бо вони породжують різноманітні реакції психіки на об’єкт або ситуацію. Емоції відіграють діагностичну функцію, оскільки у типових для людини емоційних станах виражаються індивідуально-типологічні особливості особи. Удосконалення вищих емоцій означає особистісний розвиток її власника. Саме тому, ця тема є актуальною, і я обрала саме її.
РОЗДІЛ 1. Загальна психологічна характеристика емоцій
1.1 Поняття про емоції, природа, характеристика, форми емоцій
Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбиваються у формі безпосередніх переживань, відчуттів, приємного або неприємного ставлення людини до світу і людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій належать настрої, прочуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані "чисті" емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стан людини. Будь - які прояви її активності супроводжуються емоційним переживаннями.
Емоції і почуття - особистісні утворення. Вони характеризують людину соціально - психологічно. Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості.
С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні потреби. Він позначив їх як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов'язані з її потребами. Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодноразово підкреслювали практично усі без винятку дослідники емоцій, незалежно від того, яких теорій вони додержувалися. За емоціями, вважали вони, можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби й інтереси для неї актуальні.
Люди, як особистості, в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьма параметрами:
1. емоційною збуджуваністю;
2. тривалістю й сталістю виникаючих емоційних переживань;
3. домінуванням позитивних або негативних емоцій. Але найбільше емоційна сфера розвинутих особистостей розрізнюється за силою і глибиною почуттів, а також за їхнім змістом і предметною спрямованістю. Саме система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особистість.
Емоція, виражена в почутті, бажанні, потягу або пристрасті, безсумнівно містить у собі спонуку до діяльності, переломними емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Блейлер об'єднав почуття й емоції під загальною назвою «афективність». Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, в якому сприймання та розуміння будь-чого, знання про щось виступає в єдності з особистим відношенням до явища, яке сприймається та розуміється. В усіх цих випадках говорять про переживання почуття як про особливий емоційний стан людини. Разом з тим, переживання почуття являється психічним процесом, який має свою динаміку.
Емоційний процес включає в себе три основних компоненти.
Перший компонент - це емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшуватись. Емоційне збудження може прийняти також форму емоційного напруження, яке виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенденція до певних дій, але ця тенденція блокується (наприклад, у ситуаціях, які викликають страх, але виключають втечу, викликають гнів, але роблять неможливим його вираження, викликають бажання, але перешкоджають їх здійсненню, викликають радість, але потребують зберігати серйозність).
Другий компонент - знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна - коли вона оцінюється як негативна. Позитивна емоція спонукає дії підтримки позитивної події, негативна - спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією. Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка приводить до її виникнення, але організує дії, спрямовані на зменшення на усунення шкідливих впливів.
Третій компонент - ступінь контролю емоції. Слід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі.
Природа емоцій.
Різноманітні реакції організму на ситуацію пов’язані з виникненням емоцій. Існує інстинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об’єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише на собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб поведінки відображають координацію між стимулом і відповіддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні.
Емоція може викликати порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб’єкта відповідно до ситуації. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів). Людина, як суб’єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. “Око людського пізнання не сухе, навпаки зволожене пристрастями і волею” (Ф. Бекон). Людина не безсторонній споглядач подій, вона їх активний учасник.