Одна з перших спроб виділити соціальний чинник в усвідомленні особою самого себе належать В. Джемсу. Проте соціальні і індивідуально - природні компоненти “Я” залишаються в Джемса рядоположними.
На початку XX століття соціолог Кулі сформував теорію “дзеркального Я”, згідно якої уявлення людини про самому себе, “ідея Я”, складається під впливом думок оточуючих і включає 3 компоненти: уявлення про те, яким я здаюся іншій особі, уявлення про те, як цей інший мене оцінює, і пов'язану з цим самооцінку, відчуття гордості і приниження.
Формування людського “Я” в процесі реальної взаємодії індивіда з іншими людьми в рамках певних соціальних груп було досліджене Д.Т. Мідом. Мзс затверджував, що самосвідомість - це процес, в основі якого лежить практична взаємодія індивіда з іншими людьми. Щоб успішно взаємодіяти з іншими людьми, необхідно передбачати реакцію партнера на те або іншу дію. Рефлексія на себе є, по суті справи, не сто інше, як здатність поставити себе на місце іншого, засвоїти відношення інших до себе.
Інший підхід до розгляду самосвідомості характерний для представників гуманістичного напряму в психології. До. Роджерс, кажучи про самосвідомість, оперує поняттям “Я - концепція”, під якою розуміє складну структуровану картину, існуючу в свідомості індивіда як самостійна фігура і фон і включаюча як власне Я, так і відносини, в які воно може вступити, а також позитивні і негативні цінності, пов'язані із сприйманими якостями і відносинами “Я” у минулому, теперішньому часі і майбутньому. “Я - концепція” включає реальне і ідеальне “Я”.
Працюючи в рамках гуманістичної психології Р. Бернс запропонував більш диференційовану структуру “Я - концепції”. При цьому автор спробував вперше використовувати ідеї теорії і практики гуманістичної психології в процесі навчання і виховання.
Розвиток особи в теорії самоактуалізації А. Маслоу розуміється виключно як внутрішній процес, пов'язаний з початковим її прагненням актуалізувати в собі спадкові і генетичні схильності відносно темпераменту, характеру, інтелекту. Маслоу виділяє самоактуалізацію, або самореалізацію, як одну з основних людських потреб.
Одній з найбільш поширених теорій, які до цих пір роблять вплив на психологію особи, є фрейдизм і його різновид - неофрейдизм.
Всю психіку З. Фрейд ділить на 3 системи різні по законах їх функціонування. Перш за все це несвідома система ВОНО, в основі якої лежать суб'єктивні потреби біологічного або афективного порядку. Потім, система Я - це центр, що реалізував процес свідомого пристосовування. Я явився тією силою, яка врівноважує глибинні неусвідомлені потяги і вимоги суспільства. Нарешті, Над-а - це своєрідна моральна цензура, змістом якої явилися норми, заборони, прийняті особою, це його совість. Між Я і ВОНО встановлюються відносини постійної напруженості. ВОНО чинить тиск на Я, а Я повинне стримувати цей тиск, ураховуючи вимоги суспільства. В концепції Фрейда “Я”, свідомість, самосвідомість - явища однозначні. Як визначальних чинників розвитку самосвідомості З. Фрейд виділяв природжені біологічні інстинкти, несвідомі сили.
Неофрейдісти визнавали залежність самосвідомості від існуючих умов життя і міжособових відносин. Вони допускали вплив соціального середовища на формування особи, але тільки до певної межі, коли набували чинність внутрішні психічні чинники, такі, як страх, турбота, потреба в ніжності.
Таким чином, зарубіжна література має багату історію дослідження психології особи.
1.3.2 Погляд вітчизняних психологів на проблему самосвідомості
У вітчизняній психології під самосвідомістю розуміється процес пізнання людиною самого себе, в результаті якого утворюється уявлення про себе як суб'єкта дій і переживань і складається емоційно, - ціннісне відношення.
В психологічній літературі особливо багато робіт, в яких самосвідомість розглядається як сама найважливіша частина особи. При цьому нерідко підкреслюється, що рівень розвитку особи пропорційний рівню розвитку самосвідомості. Будучи регулятором поведінки, самосвідомість впливає на подальший розвиток особи. Виходячи з правильного розуміння природи і єства самосвідомості особи, вітчизняні психологи внесли ясність і в питання про розвиток самосвідомості дитини. В протилежність психологам - ідеалістам, які дотримуються думки про природженість самосвідомості, наші психологи визнають природженим не самосвідомість, а лише передумови до його розвитку.
Тому справжнє джерело і рушійні сили розвитку самосвідомості, як відзначає С.Л. Рубенштейн, слідує шукати не в природжених передумовах, а в зростаючій реальній самостійності індивіда, що виражається в зміні його взаємин з оточуючими людьми. Регуляція зв'язку дитини з середовищем, виховання тим самим грає роль, що веде, і в розвитку самосвідомості особи дитини.
У вітчизняній психології як визначальних чинників розвитку самосвідомості береться власна практична діяльність людини і його взаємодія з оточуючими людьми, за допомогою яких він засвоює накопичений людством суспільний досвід.
Самосвідомість представляє собою складну психічну освіту, що складається із структурних складових, проте щодо змісту і функцій складових думки дослідників не завжди співпадають.
Структура самосвідомості.
Більшість авторів виділяють в самосвідомості два основні компоненти: когнітивний і емоційний ( М.І. Лісина, У.В. Столін, І.І. Чеснокова)
І.І. Чеснокова представляє самосвідомість як єдності 3-х компонентів: самопізнання, емоційно - ціннісне відношення до себе і саморегулювання поведінка особи. І.С. Кон включає в структуру самосвідомості 4 компоненти: свідомість своєї тотожності, свідомість власного “Я”, усвідомлення своїх психічних властивостей і певну систему соціально - етичних самооцінок. Л.Д. Олейник говорить про шість компонентів структури самосвідомості: самопочуття, самопізнання, самооцінка, самоконтроль, самокритичність, саморегуляція.
Найбільш послідовна концепція самосвідомості сформована У.В. Століним. Відповідно до трьох видів активності, він виділив три рівні в розвитку самосвідомості: оргазмічний, індивідуальний і особовий.
Оригінальну концепцію структуризації самосвідомості запропонувала В.С. Мухина. Згідно цієї концепції самосвідомість розвивається усередині наступної історично склалася і соціально обумовленої структури: ім'я власне плюс особистий займенник ( за якими коштують фізичний вигляд і індивідуальне духовне єство людини); домагання на визнання; статева ідентифікація; психологічний час особи ( індивідуальне минуле, теперішній час і майбутнє); борг і права особи.
Різні компоненти структури самосвідомості вивчені неоднаково. На перший план висувається проблеми самооцінки. Питання ж самосвідомості залишилися як би в стороні від психологічних досліджень, не дивлячись на їх велику актуальність і значення.
В нашій психології існує безліч робіт, присвячених вивченню самооцінки. Більшість з них аналізують самооцінку в якості освіти, що вже склалася. Ці роботи зачіпають в основному шкільний вік і розглядають, з одного боку, функції самооцінки на різних етапах цього віку, а з другого боку, - роль різних чинників в її розвитку і вдосконаленні.
САМООЦІНКА.
Дослідження, спеціально присвячені вивченню умов розвитку уявлень про себе, зустрічаються дуже рідко.
Існує цілий ряд досліджень, присвячених приватним питанням розвитку самосвідомості на тому або іншому етапі дитинства. Більшість з них відносяться до шкільного віку, в основному до підліткового. Менш досліджено питання розвитку самосвідомості в дошкільному віці. Можливо, це пов'язано з тим, що довгий час в психології появу самосвідомості відносили лише до підліткового. Правда, вже в 50-ті роки з'явилися роботи, в яких межі виникнення самосвідомості опускалися до 3-х років, а в даний час початі експериментальні дослідження, які виявляють навіть в немовлят наявність певних утворень, що явилися генетичною передумовою для розвитку їх самосвідомості.
Прослідимо шлях розвитку самосвідомості від дитинства до підліткового віку.
1.4 Розвиток самосвідомості в онтогенезі
Більшість зарубіжних і вітчизняних психологів визнають природженим не самосвідомість, а лише передумови до його розвитку.
Вияв самосвідомості можна прослідити в дитини на початку раннього віку. Приблизно в 2 роки дитина починає взнавати себе в дзеркалі. Американські психологи провели такий експеримент: дітей підводили до дзеркала, потім непомітно торкалися носа кожної дитини, залишаючи на ньому плямочку червоної фарби. Знову подивившись в дзеркало, діти до 2 років ніяк не реагували на свої забруднений носи, не відносивши до себе червоні плями, побачені в дзеркалі. А більшість дворічних дітей, побачивши своє віддзеркалення, доторкалися пальцями до носа, - отже взнавали себе. Пізнавання себе - найпростіша, первинна форма самосвідомості.
Новий етап в розвитку самосвідомості починається, коли дитина називає себе - спочатку на ім'я, в третій особі: “Тата”, “Саша”. Потім, до трьох років, з'являється займенник “я”. Більше того, в дитини з'являється і первинна самооцінка - усвідомлення не тільки свого “я”, але того, що “я добрий”, “я дуже добрий”.
В ранньому віці можна було спостерігати всього лише витоки самосвідомості дитини.
В подальшому формуванні особи найтіснішим чином пов'язано з розвитком самосвідомості, що має на кожному віковому етапі онтогенетичного розвитку особи свої специфічні особливості.
В дошкільника в ролевій грі формується прагнення до суспільно значущої і суспільно оцінюваної діяльності, розвивається соціальна активність, самосвідомість. Усвідомлюючи своє “Я”, дошкільник прагнути виявити себе, свою активність, наслідуючи дорослим. Він бачить себе очима дорослих, його виховуючих.