Систематизація даних численних досліджень дозволила помітити, що при різних за походженням психічних травмах виникають загальні симптоми. Це дозволило М. Горовітцу об'єднати їх в єдину групу під назвою “посттравматичний стрес”, який визначався автором як “нормальна реакція на ненормальну ситуацію”. Оскільки самою загальною відповіддю особи на психотравму є тривога, то довгий час посттравматичні стресові порушення відносили до групи “неврозів тривоги”. В даний час посттравматичні порушення виділені в чотири самостійні нозологічні форми – гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад (PTSD або ПТСР в російській транскрипції), розлад адаптації, хронічна зміна особи внаслідок пережитої катастрофи. Гостра реакція на стрес виникає протягом місяця з моменту травми і продовжується від 2-х днів до 4-х тижнів. Посттравматичний стресовий розлад звичайно розвивається через деякий час після травми, не менше ніж через 1 місяць після травми, і має тривалість більш 4-х тижнів. Точкою відліку є сама по собі травмуюча подія або такі обставини.
На думку більшості дослідників, поява посттравматичних порушень є результатом дії на людину екстраординарної психотравмуючої події, яка перевищує його адаптаційні можливості. Психотравмуюча подія може стосуватися окремої людини (смерть близької людини, згвалтування), групи або всього населення (землетруси, війна). Посттравматичний стрес може спостерігатися не тільки у безпосередніх учасників події, але і у членів їх сімей, знайомих, свідків, а також персоналу спецслужб (пожежники, медики, правоохоронні органи і т.д.).
Певні психічні травми практично завжди викликають PTSD (тортури, знущання), інші - тільки в окремих випадках (пожежі, техногенні аварії і т.п.). Відзначено, що найважчі психічні наслідки викликають події не природного, а антропогенного походження.
За даними Дж. Халзера, в США 1—2 % населення страждають PTSD. Проведені дослідження свідчать про те, що симптоми PTSD можуть проявлятися від одного тижня до 30 і більше років. Симптоми PTSD з часом можуть ставати більш вираженими, виявляючись іноді на фоні загального зовнішнього благополуччя. Згідно даним Г.І. Каплана, симптоми PTSD повністю зникають у 30 % потерпілих, у 40 % — залишаються в стертій формі, у 20 % залишаються, не дивлячись на надання допомоги, і у 10 % стан погіршується. На успішну реабілітацію можна сподіватися за умов одночасного і гострого прояву симптомів захворювання, короткочасності (до 6 місяців) психічні розлади, наявність здорового преморбіду, активності соціально-психологічної підтримки потерпілого, відсутність інших психологічних, психіатричних і соматичних проблем.
Травматичний досвід, що не пропрацював, присутній у пам'яті у вигляді інтенсивних емоцій і соматосенсорних елементів, що актуалізуються при ситуаціях, що нагадують травматичні. Тілесні реакції на певні стимули відповідають ситуаціям, в яких чоловік піддавався загрозі: характерні підвищена пильність, перебільшена реакція на несподівані стимули, неможливість розслабитися.
Екстремальний негативний досвід настільки суперечить існуючому світогляду, що його осмислення викликає довготривалі і важкі психологічні проблеми, найпоширеніше відчуття, що виникає у потерпілих, — це відчуття безпорадності, незахищеності і уразливості, грунтовно руйнуються звичні життєві уявлення і схеми поведінки. Відчуття безпорадності і втрати контролю над власним життям можуть зберігатися ще довгий час після того, як зникнуть первинні симптоми ПТСР.
Люди, травматичні події, що пережили, — особливо жертви насильства — часто схильні звинувачувати себе в тому, що трапилося більше, ніж це здається адекватним оточуючим. Як не парадоксально, але самозвинувачення може грати адаптивну роль. Якщо потерпілий вважає, що він сам частково винною в тому, що відбулося, бере на себе відповідальність за те, що трапилося, тоді він якоюсь мірою встановлює контроль над травматичною подією.
На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що результатом впливу на людину катастрофічних подій є складна картина змін фізіологічних, психологічних, соціально-психологічних характеристик людини. Психологічні наслідки дії екстремальної ситуації залежать від інтенсивності, раптовості виникнення, тривалості дії травмуючих чинників. Вірогідність виникнення психологічних порушень у жертв травматичних подій також багато в чому обумовлена особистою оцінкою і ступенем суб'єктивної значущості. Особливо необхідно відзначити, що сукупність діючих екстремальних чинників викликає психічні зміни у значної кількості потерпілих в катастрофічній ситуації одночасно і у відносно короткий проміжок часу. Психологічні порушення можуть спостерігатися не тільки у безпосередніх учасників події, але і у членів їх сімей, знайомих, свідків, а також персоналу спецслужб (пожежники, медики, правоохоронні органи і т.д.). Особливо серйозні психологічні наслідки спостерігаються у дітей і підлітків.
1.2 Сексуальне насилля
Сексуальне насильство - це одна з форм насильства, що характеризується тим, що акт насильства порушує не тільки право особи на особисту недоторканність і особисте достоїнство, але й особливе право - право на статеву недоторканність, що робить акти сексуального насильства особливо суспільно небезпечними злочинами [15].
В 1998 році Міжнародний карний суд у Руанді виробив визначення сексуального насильства, що нині використається в міжнародному праві: це "фізичне зазіхання сексуальної природи, вчинене над особистістю при обставинах примусу". Причому поняття "обставини примусу" не обмежується застосуванням фізичної сили, але також містить у собі погрози й психологічний тиск.
До видів сексуального насильства відносяться [15]:
1) зґвалтування - це полові зносини із застосуванням насильства або з погрозою його застосування до потерпілої або до інших осіб з використанням безпомічного стану потерпілої. Зґвалтування є самим тяжким видом сексуального насильства. (ст. 152)
2) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом – задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. (ст. 153)
3) примушування до вступу в сексуальний зв’язок – примушення жінки чи чоловіка до вступу в сексуальний зв’язок природним або не природним способом особою від, якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні. (ст. 154)
4) статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості. (ст. 155)
5) розбещення неповнолітніх – вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку (ст. 156).
Далі ми будемо розглядати такий вид сексуального насильства, як зґвалтування.
Кримінологи неодноразово намагалися з'ясувати причини зґвалтувань і інших тяжких статевих злочинів. Якщо підсумувати висловлені в різний час на цей рахунок судження, то вони, в основному, зводяться до наступних тверджень:
1) здійснення зґвалтувань і вбивств пов'язане з недоглядами в морально-статевому вихованні; не у всіх навчальних закладах і трудових колективах приділяється належна увага вихованню культури поведінки й відносин, боротьбі із проявами брутальності, цинізму, з поширенням пияцтва й інших негативних традицій проведення вільного часу;
2) специфічну роль грають приклади розв'язного сексуальної поведінки (наприклад, здійснення полових актів у присутності дітей; безладне полове життя), поширення цинічних поглядів на жінку;
3) розбещуючий вплив старших за віком; бездоглядність підлітків у період полового дозрівання роблять винятково негативний вплив на стан полової злочинності;
4) криміногенним фактором є поширення тверджень про «абсолютну полову волю» як ніби-то атрибут сучасної молоді. Крайній індивідуалізм, прагнення задовольнити свої вузькоегоїстичні інтереси, твердження деяких чоловіків про себе як про істот, що мають чи ледве не від природи якісь переваги перед жінками, відомість відносин між статями до чисто фізіологічного акту. Подібні заяви досить живучі, звернені до самих низинних інстинктів і легко сприймаються несвідомою частиною населення; проблема зґвалтувань і вбивств на сексуальному ґрунті тісно переплітається із проблемою криміногенної ролі споживання спиртних напоїв, його впливу на сферу полових відносин.
5) при здійсненні зґвалтувань і навіть убивств на сексуальному ґрунті винні керуються насамперед хуліганськими мотивами. Це нібито підтверджується тим фактом, що понад 70% цих злочинів відбуваються хуліганськими групами неповнолітніх. Відбувається це тому, що фактором, що спонукує, до здійснення, наприклад, зґвалтувань виступає в більшості випадків вихвалянням, прагненням показати себе дорослим перед товаришами, героїзм. Сильні при цьому й моменти сугестивності, наслідування та цікавості;
6) легковажна поведінка потерпілих від статевих злочинів, що створило в злочинців думку «природності» їхніх домагань на інтимну близькість або наявність сприятливих обставин для реалізації цих домагань;
Сексуальне почуття, підлогова копуляція можуть сполучатися з жорстокістю трьома способами:
1) жорстокість слідує за копуляцією; остання не дає задоволення й суб'єкт прибігає до серії звірств над своєю жертвою;
2) жорстокість передує копуляції; у цьому випадку жорстокість відновлює потенцію, уже ослаблену або зниклу;
3) копуляція не має місця й вона заміняється жорстокістю; це садизм у власному розумінні слова, де жорстокість є еквівалентом статевої любові. Меншу частину становлять випадки, коли статеві порушення викликаються не шляхом здійснення вчинків, що приносять шкоду іншим.
Результати наукових досліджень переконливо показують, що неможливо розкрити внутрішні причини насильницької сексуальної поведінки за допомогою тільки соціологічної інформації, тобто відомостей про те, коли і які зовнішні фактори впливали на людину.