Роль ігротерапії в соціальній реабілітації дітей з вадами психофізичного розвитку (стр. 15 из 23)

Жіночні хлопчики. У реабілітаційних центрах можна іноді зустрітися з хлопчиками, яких виховували як маленьких дівчаток. Вони звичайно виховуються в матріархальному середовищі, де батько не приймав ніякої участі у вихованні, або його немає зовсім. Він єдиний хлопчик з-поміж жінок. Ці хлопчики змушені відігравати жіночу роль, тому що спочатку не ідентифікувалися з чоловічними моделями. Вони м'які, покірливі, у них відсутня агресивність, яку очікують від хлопчиків у нашій етнокультурі. Звичайно вони не можуть вільно спілкуватися з іншими хлопчиками або брати участь у звичайних хлоп'ячих іграх. Вони цураються агресивних ігор і віддають перевагу компаніям дівчаток. Тому їх обзивають "маміями", вішають на них ярлик "дівчисьок" і емоційно фруструють. Найчастіше з них

виростають неадекватні дорослі. Таким дітям показана групова ігротерапія з чоловіком-реабілітологом. Індивідуальна ігротерапія протипоказана, оскільки тісні відносини з реабілітологом-чоловіком можуть розбудити в дитині латентну гомосексуальність, у той час, як реабілітолог-жінка не може задовольнити потреба дитини в маскулінній ідентифікації. Для соціальної реабілітації жіночних хлопчиків найбільший ефект забезпечують неінтенсивні відносини з реабілітологом-чоловіком, хлоп'ячі ігри й іграшки, товариство хлопчиків. Спеціаліст групової ігрової терапії слугує ідентифікаційною моделлю без утворення сильних лібідних зв'язків. Члени групи й іграшки будять чоловічі компоненти особистості хлопчика, не збуджуючи тривоги. Уся ситуація в цілому пробуджує рішучість без страху бути покараним. [72].

Діти-"паїньки". Деяких дітей приводять тому, що вони "занадто гарні". Вони слухняні, акуратні, ґречні й надмірно великодушні. Вони турбуються про здоров'я неньки, стурбовані батьковими фінансовими справами і прагнуть опікувати маленького братика. Усе їхнє життя, схоже, орієнтоване на задобрювання батьків. У них майже не залишається енергії для задоволення їхніх власних бажань або для побудови взаємин з однолітками. Діти з псевдопозитивними якостями потребують групової ігротерапії, принаймні спочатку. В індивідуальній ігротерапії ці діти можуть продовжувати використовувати свої усталені моделі "альтруїстичної капітуляції".

В ігровій кімнаті вони лагідні й ніжні й проводять багато часу, намагаючись умилостивити соціального реабілітолога, якого бояться. Вони приносять йому подарунки, співають пісні, малюють картинки й упорядковують ігрову кімнату. Починаючи з першого заняття вони говорять, яка реабілітолог гарна людина і як його люблять. Ці компліменти й освідчення у визнанні реабілітолог не повинен приймати як чудо миттєвого звіту або реальні взаємини. Очевидно, у такий спосіб дитина показує, як вона боїться власних агресивних імпульсів і відповідної реакції фахівця. Процес переробки

ворожих імпульсів у протилежні їм і стримування цих імпульсів поглинають майже всю життєву енергію таких дітей.

Групова ігротерапія забезпечує ефективну обстановку для зникнення псевдопозитивної поведінки. Вона заохочує дітей відмовитися від обов'язкової слухняності дорослим і набути нормальну емоційність. У групі вони спостерігають агресивні ігри інших дітей і відсутність усякої відплати з боку реабілітолога, що допомагає їм почати поступово виражати власні імпульси. Спочатку спостерігаючи за іншими, а потім на власному досвіді ці діти розуміють, що зовсім не потрібно підлещуватися й триматися в тіні. Це спонукує їх до відкриття власних бажань, вираження власних почуттів і встановлення власної ідентичності.

Діти зі "шкідливими" звичками. Часто батьки приводять в реабілітаційні центри з такими дитячими "шкідливими" звичками, як ссання пальців, кусання нігтів, проблеми з їжею, істерики. Якщо занепокоєння викликає тільки це й немає ніяких свідчень більше серйозної патології, то звички можна розцінювати як вираження подавлених прагнень до незалежності. У більшості випадків ці труднощі починаються не в ранньому дитинстві, а з'являються пізніше, як результат батьківської нездатності примиритися зі зростаючою самостійністю дитини. Будучи малими, ці діти зазнавали любові, безпеки й одержували достатню кількість заохочень. Діти з порушеннями звичок здатні багато отримати від групової ігрової терапії. їхнє прагнення до незалежності заохочується дорослим і за допомогою ідентифікації з більш незалежними членами групи.

Діти з розладами поведінки. Багато звернень до реабілітаційних центрів пов'язані з "розладами поведінки"; такими як бійки, жорстокість, прогули. Подібна поведінка може виникнути вдома, у школі, у дворі або в інших місцях. Коли дитина погано поводиться тільки вдома (або навпаки, тільки поза домівкою), це може слугувати показником того, що основна причина - несвідомий протест проти реального або вигаданого поганого ставлення з боку батьків. У цьому випадку групова терапія є оптимальним методом реабілітації. [103].

Найбільш важке завдання в реабілітації таких дітей полягає у встановленні з ними довірливих взаємин. Оскільки їхні батьки не спромоглися це зробити, діти ставляться підозріло до всіх дорослих. Вони бояться фахівця, не довіряють його доброті й не можуть адекватно зрозуміти, що їм дозволяється все. Вони уникають близьких, взаємин з реабілітологом і поводяться дещо вороже. Безпосередність індивідуальної ігротерапії занадто інтенсивна для дітей із порушеною поведінкою. Групова ігротерапія через свої "розмиті" взаємини з фахівцем більше підходить для таких дітей. Група для них виступає якізолятор, розбавляючи напругу, яка могла б з'явитися, якщо в дитини не було можливості уникнути близького контакту зі спеціалістом. У той же час м'який тиск групи й своєчасне втручання фахівця допомагає таким дітям набути вміння самоконтролю.

Необхідно ще раз звернути увагу на те, що значення й джерело агресії дитини необхідно встановити до того, як направити її у групу. Це особливо важливо, тому що ми іноді зустрічаємо дітей, чия агресія не зменшується від її вираження й чия деструктивність не супроводжується видимим почуттям провини. Якщо агресія криється в характерних умовах, її неможливо подолати тільки в груповій ігротерапії.

Зкслайн використала оригінальний метод обмеження груп: вона дозволяла дітям приводити в кімнату друзів за власним вибором. Вона пише; «Нам здається важливою ідея дати дитині можливість привести в групу друзів. а не грати з тими, кого ми вибрали для неї. [78].

Однак деякі фахівці змогли б прийняти описаний вище метод композиції груп, не відходячи від свого досвіду. Спеціалісти, до яких стоять довгі черги на прийом, не можуть дозволити собі ігротерапевтичні групи, у яких - одна дитина лікується, а інші просто розважаються. Більше

того, з теоретичної точки зору досить сумнівно що ігротерапевтична група, обрана самою дитиною, зможе відповідати тим істотним вимогам, які висуваються до добре підібраної ігротерапевтичної групи. Незважаючи на те, що ідеального керівництва для підбора ігротерапевтичних груп може й не бути, принципи й практики організації груп необхідно постійно уточнювати, перевіряти і поліпшувати» [ 78] .

При організації ігрової терапії групу необхідно формувати таким чином, щоб діти впливали один на одного. Група повинна включати дітей із різними симптомами, так, щоб існувала можливість зіштовхнутися з різними несхожими партнерами. Хлопчик із рисами жіночості має потребу в ідентифікації з товаришами по грі. Замкнуті діти повинні мати можливість формувати себе за зразком своїх більш товариських однолітків. Боязких дітей треба поміщати в компанію до сміливіших, а інфантильних - до більш зрілих. Діти, які в повсякденному житті покладаються на фантазію, виграють від контакту з прозаїчними однолітками. Агресивних дітей треба розміщувати у групи разом із сильними, але не задиркуватими дітьми. Кожна група дітей в умовах ігротерапії повинна мати широкий діапазон моделей для рольової ідентифікації, що стимулює реабілітаційний вплив.

Інше важливе завдання формування груп полягає в обмеженні дії на дітей руйнівного впливу зовнішнього середовища під час ігротерапії.

Групова організація ігрової терапії має певні протипоказання, які обмежують участь окремих груп дітей. У першу чергу, йдеться про субліматів, соціопатів, дітей із надмірно вираженим статевим потягом, крадіїв тощо.

Гостра ворожнеча між субліматами. Дітей із сильно вираженою ворожістю щодо своїх братів або сестер, треба виключити із груп ігрової терапії. Вони сприймають усіх членів групи як аналогів своїх братів або сестер і поводяться з ними так само. Атмосфера вседозволеності надихає їх виражати свою ворожість відкрито. Вони знущаються з товаришів по групі, ламають їхні

іграшки, втручаються в їхні ігри і навіть фізично переслідують. Така неослабна ворожість не може бути нейтралізована в груповій терапії. Таких дітей спочатку слід направити на індивідуальну ігротерапію, а потім вже дозволити контактувати з групою [ 78, с. 8 ].

Соціопатичні діти. Незважаючи на загальне прагнення уникнути ярлика «соціопат», у реабілітаційній практиці досить часто зустрічаються семи-восьмилітні діти, які діють так, начебто начисто позбавлені совісті. Цідіти поверхові, самолюбиві. Будучи гіперактивними, вони здатні на крайню жорстокість без особливих на те причин. Здається, начебто вони повністю позбавлені співчуття та абсолютно байдужі до благополуччя інших. Вони можуть здаватися милими й уважними, але насправді вони холодні. Вони як виразилася мати одного з них, " беруть усе й не дають нічого натомість», Соціопатичні діти люблять приходити на групову терапію, навряд чи вони пропустять хоч одне заняття. Однак вони роблять перебування інших дітей нестерпним тим, що зачіпають товаришів по грі, намагаються маніпулювати реабілітологом, захоплюють усі матеріали, крадуть іграшки, і взагалі, створюють у групі атмосферу ненависті, а в реабілітолога - фрустрацію. Вони ефективно блокують прогресивні зміни в ігротерапії, не даючи іншим дітям діяти й грати автономно. Регламентації та обмеження не діють на соціопатичних дітей, тому що вони ігнорують їх і продовжують свої руйнівні дії. На них не впливають Ані віддзеркалення почуттів, ані пряма інтерпретація. Вони активно протидіють рефлексії й швидко міняють тему, коли обговорюється зміст їхньої поведінки. Вони також переривають обговорення проблем інших дітей начебто бояться нового інсайту. Навіть пряма цензура й критика роблять на них украй невеликий вплив, тому що їм зовсім байдуже, що думають про них інші [ 78,с. 8 -13 ],